Концепція конституціоналізму Б. Кістяківського в контексті модернізації сучасної конституційно-правової системи в Україні

Аналізується концепція конституціоналізму Богдана Кістяківського, уродженця Києва, представника суспільствознавчої еліти початку ХХ століття, провідного теоретика і методолога права, якого вирізняли цілеспрямований європеїзм та водночас відданість українському корінню. Досліджуючи механізм перетворення різних суспільних форм, Б. Кістяківський зауважував на взаємодії в конституційному процесі емпіричних та нормативних цінностей. Заклав теоретичне підґрунтя для трактування конституційного процесу як одного з різновидів процесу політичного. Автор доходить висновку, що основні складові концепції конституціоналізму Б. Кістяківського є важливим теоретичним підґрунтям модернізації конституційно-правової системи в Україні.
Ключові слова: конституціоналізм, конституційно-правова держава, верховенство закону, автократична влада, демократичний устрій.

В одному з вітчизняних енциклопедичних видань, покликаних створити всебічне та ґрунтовне уявлення про історичні традиції, стан сучасної політичної науки, її категоріальний апарат, про загальноприйняті та альтернативні теорії і підходи, зазначено, що Кістяківський Богдан Олександрович (16.11.1868, Київ – 29.04.1920, Єкатеринбург) – юрист, філософ та історик, теоретик і методолог права [9, c. 331]. У 1888–1892 роках навчався на історико­філологічних факультетах Київського та Харківського університетів і юридичному факультеті Дерптського університету. Його соціально­політичні погляди формувалися під впливом ідей М. Драгоманова, І. Франка, М. Павлика. Наполегливо займаючись самоосвітою, з 1895 року навчався на філософському факультеті Берлінського університету, у Страсбурзькому і Гейдельберзькому університетах, слухав лекції в Парижі. 1898­го захистив дисертацію «Суспільство та індивідуальність. Методологічні дослідження» й дістав науковий ступінь доктора філософії. Навчаючись у Німеччині, познайомився з лідерами легальних марксистів, П. Струве та іншими політемігрантами, співпрацював з їхніми періодичними виданнями. Згодом філософські та політичні погляди Б. Кістяківського еволюціонували від марксизму до неокантіанства, гносеологічні принципи якого будуть покладені в основу його майбутніх наукових досліджень у царині філософії права. Зазначмо, що після захисту дисертації вчений повернувся до Російської імперії, маючи намір викладати право у вищих навчальних закладах держави. У квітні 1909 року його призначили на кафед­ру державного права Московського університету. У контексті окресленої наукової проблеми слід звернути увагу на те, що Б. Кістяківський знач­ну увагу приділяв популяризації політичної освіти, уважаючи за необхідне ознайомити населення Російської імперії з його правами та громадянськими обов’язками, принципами конституціоналізму [9, c. 331].

Сучасні вітчизняні й зарубіжні дослідники небезпідставно зараховують Богдана Олександровича до найпотужніших у науковому та інтелектуальному сенсі вчених та політичних мислителів. Один із основоположників теорії правової держави, автор низки фундаментальних праць з соціології та філософії права, він доклав знач­них творчих і організаційних зусиль для піднесення авторитету вітчизняної юридичної науки. На думку професора Гарвардського університету С. Хейман, його ім’я уособ­лює «європейський вектор» у вітчизняній політичній думці [10, c. 8]. Адже Б. Кістяківський належав до кола суспільствознавчої еліти початку ХХ століття, листувався та підтримував наукові й товариські контакти з відомим ученим­соціологом М. Вебером, тривалий час навчався й працював в університетах і бібліотеках провідних європейських країн. При цьому, як слушно зазначають сучасні дослідники, цілеспрямований європеїзм і водночас відданість українському корінню ніколи не перетворювалися у нього на зневагу до інших народів. З цього погляду він був щирим прихильником і творчим послідовником гуманістичних ідей свого великого вчителя М. Драгоманова [10, c. 5].

Постійне зростання в сучасних умовах науково­пізнавального інтересу до теоретико­методологічних і прикладних проблем конституційного процесу, його історичної ретроспективи варто розглядати як важливий чинник посилення уваги наукової спільноти до всебічного осмислення феномену Б. Кістяківського, до творчої спадщини цього видатного правознавця, мислителя й гуманіста. Чільне місце в ній посідає розроблена ним концепція конституціоналізму, яка не втратила своєї актуальності й дотепер.

Нагадаємо: конституціоналізм – це складна суспільно­політична й державно­правова категорія, в основу якої покладено ідеали конституційної демократії, тобто демократії, котра ґрунтується на наявності конституції як особливого документа держави і суспільства, наявності певних інститутів влади, відповідного конституції політичного режиму та системи захисту цінностей демократії, прав і свобод людини і громадянина, конституційного ладу в цілому [7, c. 304].

Слід підкреслити, що концепція конституціоналізму розроблялася Б. Кістяківським наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття в умовах боротьби громадян Російської імперії проти царату за встановлення демократичної конституційної системи. Її синтетична сутність розкрита вченим у понятті правової, або конституційної, держави. Зазначмо, що досить популярний у модерну добу термін «правова держава» як результат перекладу з німецької поняття rechtstaat означав державу, яка функціонувала на засадах конституції, проте це зовсім не означало, що конституція зможе захистити соціальні свободи та спиратиметься на суверенітет народу. На переконання вченого, влада у правовій, або конституційній, державі відрізняється від фактичного панування тим, що вона обмежена законом і здійснює своє панування тільки на підставі закону.

Саме верховенство закону є домінантною рисою конституційної держави. Б. Кістяківський, приміром, уважав, що панування права, або верховенство закону, втілюється у трьох взаємопов’язаних між собою елементах, притаманних організації сучасної конституційної держави: конституції, правах людини і громадянина, а також у народному представництві. Всі ці зазначені структурні елементи гарантують верховенство закону в сучасній державі, а отже, і правовий характер сучасної державної влади [3, c. 489].

Маємо наголосити, що конституціоналізм належить до тих фундаментальних цінностей світової культури, які людство постійно удосконалює протягом власної історії. Теоретичні витоки конституціоналізму закладені в юридично­правових, філософських, історичних, культурологічних поглядах мислителів минулого. Історично вони збагачуються, наповнюються якісно новим змістом, перманентно розвиваючись, відоб­ражають реалії сучасності. Зауважимо також, що конституціоналізм тісно пов’язаний із конституціями. Цей зв’язок виявляється передусім у тому, що нормативною основою конституціоналізму є конституція певної держави та її конституційне законодавство. Крім того, між цими феноменами простежується й термінологічний взаємозв’язок, оскільки конституціоналізм походить від слова constitutio (конституція). Тому аксіоматичним є те, що конституціоналізм неможливий без конституції. При цьому конституція може бути писаною і неписаною, кодифікованою і некодифікованою [5, c. 8].

Та й демократичну державу сучасного світу, яка не мала б своєї конституції, важко уявити. Адже саме в конституції закріплено вихідні положення, на яких ґрунтуються найголовніші форми життя суспільства. Вона закладає підвалини організації та функціонування державних і громадських структур, формулює основи правового статусу особи, є підґрунтям цієї правотворчої діяльності. Необхідною перед­умовою забезпечення конституційних положень, неухильного впровад­ження їх до повсякденної практики всіх учасників суспільних відносин є правильне розуміння сутності конституції, її місця та ролі в житті суспільства й держави [8, c. 5].

У цьому контексті вартий уваги методологічно окреслений підхід Б. Кістяківського до тлумачення сутності конституції. На його думку, з метою поглиблення наукового пізнання поняття «конституція» доцільно визначати таким чином, щоб воно містило основні риси правової, або конституційної, держави. Тоді це поняття можна використати для правової характеристики конституційних, а не абсолютистсько­монархічних держав. Учений дійшов також висновку: у вузькому сенсі конституція є сукупністю основних, або інституційних, норм права, які встановлюють лад держави, що має народне представництво, і визначають склад та організацію вищих органів державної влади, гарантуючи підзаконність їхньої діяльності й недоторканність відомих прав особистості [3, c. 489–490]. Слід зауважити, що у переважній більшості країн конституція являє собою основний законодавчий акт держави. Вона розробляється й ухвалюється на основі спеціальної процедури. Однією з головних юридичних ознак конституції є її верховенство. У разі колізії норми конституції й норми будь­якого іншого законодавчого акта переважну силу завжди має норма конституції [6, c. 23].

Однією зі складових концепції конституціоналізму Б. Кістяківського є обґрунтування ним теоретичного положення про поступовий, еволюційний перехід від монархічної до конституційної держави. Зазначмо, що воно тісно пов’язане з філософським осмисленням права як культурного феномену, який складається з емпіричного та нормативного аспектів, що співіснують між собою. Досліджуючи механізм перетворення різних суспільних форм, учений не ототожнював ідеальне з реальним, поряд з тим акцентував на взаємодії в конституційному процесі емпіричних та нормативних цінностей. Сформульовані ним методологічні положення заклали теоретичне підґрунтя для трактування конституційного процесу як одного з різновидів процесу політичного.

Сучасні вітчизняні дослідники конституційний процес визначають у широкому і вузькому сенсі. Перший – це вся сукупність дій суб’єктів політики щодо створення та зміни конституції в конкретній країні та у світі загалом, другий – діяльність щодо прийняття першої чи нової або зміни чинної конституції держави. Конституційний процес у широкому сенсі є неперервним, у вузькому – циклічним (триває від ініціювання конкретних конституційних змін до запровад­ження їх у дію). У будь­якому сенсі конституційний процес є складовою політичного процесу і водночас його різновидом [4, c. 114–115]. Слід підкреслити: в концепції Б. Кістяківського конституційна держава є втіленням правової держави й передбачає взаємодію принципів та ідеалів конституціоналізму та соціалізму. Це означає, що соціалістична держава могла розвиватися за умов конституціоналізму, а конституційний лад набував досконалості лише в соціалістичній системі.

Потрібно наголосити й на тому, що вчений розглядав два основні засоби впровадження прав людини в Російській імперії. Якщо перший полягав у формуванні виборного конституційного уряду з метою відповідної заміни автократичної влади, то другий – у встановленні федералізму в багатонаціональній імперії. Проте ефективність конституціоналізму та федералізму розглядалася тільки у соціалістичному контексті, підкреслювалося, що здійснити відповідну заміну царської автократії конституційним урядом можна шляхом впровадження трьох елементів у його соціалістично орієнтованій теорії: прав людини, конституціоналізму та федералізму. Варто зауважити, що Б. Кістяківський надавав великого значення конституційним і правовим ініціативам, які стануть у пригоді в разі соціальної та політичної перебудови суспільства в умовах створення демократичної конституційної системи. На відміну від М. Вебера, він критикував наявні законодавчі форми, щоб віднайти належні теоретичні засади конституційного ладу.

Осмислюючи оптимальний тип майбутньої досконалої конституційно­правової держави‚ учений прагнув уникнути революційних катаклізмів, хаосу й насильства в процесі суспільно­політичної трансформації Російської імперії. Надійною запорукою цього міг би стати пошук формальних компромісів щодо запровадження конституціоналізму й демократичного правового устрою в країні. «Кожний новий важливий закон у сучасній конституційній державі, – зазначав він, – є компромісом між різними партіями, що представляють інтереси певних соціальних груп і класів. Сучасна держава діє на підставі компромісів, і конституція кожної окремої держави є компромісом між найвпливовішими соціальними групами в певній країні» [2, c. 180].

Тож, сміливо й аргументовано критикуючи позитивістські та матеріалістичні вчення, що панували раніше, Б. Кістяківський тим самим успішно продукував нові соціально­політичні та правові ідеї. На його думку, щоб «принципи не перетворювалися на догмати, а теорії – на віровчення, нам треба більше внутрішньої свободи мислення, більше готовності відмовитися від усіх упереджених та взятих на віру теоретичних положень» [1, c. 95].

Такій продуктивній і перспективній методологічній аргументації вироблення глибокого й об’єктивного знан­ня в царині соціогуманітарних наук‚ й зокрема правознавства‚ цілковито відповідають і фрагментарно проаналізовані нами основні складові концепції конституціоналізму Кістяківського, що є важливим теоретичним підґрунтям модернізації сучасної конституційно­правової системи в Україні.

Джерела

1. Депенчук Л. Богдан Кістяківський. – К.: Основи, 1995. – 174 с.

2. Кистяковский Б. В защиту права (Интеллигенция и правосознание) // Вехи: Сб. ст. о рус. интеллигенции [сост. и авт. предисл. М. О. Гершензон; вступ. ст. Д. Н. Бакун]. – М.: Грифон, 2007.– С. 169–202.

3. Кистяковский Б. А. Философия и социология права [сост., примеч., указ. В. В. Сапова]. – СПб: РХГИ, 1999. – 800 с.

4. Колюх В. В. Конституційний процес як різновид політичного процесу // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2015. – Вип. 1. – С. 114–116.

5. Конституционное право зарубежных стран: Учебник / Н. В. Мишина, А. Р. Крусян , Д. Я. Гараджаев и др. – Харьков: Право, 2015. – 848 с.

6. Конституционное право зарубежных стран: Учебник [под общ. ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо и Л. М. Энтина]. – 2­е изд., перераб. – М.: Норма, 2008. – 1056 с.

7. Конституционное право. Энциклопедический словарь [oтв. ред. и рук. авт. кол. – доктор юрид. наук, професор С. А. Авакьян]. – М.: Норма, 2001. – 688 с.

8. Лисенков С. Л. Конституція України: Матеріали вивчення. – К.: Либідь, 1997. –160 с.

9. Політична енциклопедія [редкол.: Ю. Левенець (голова); Ю. Шаповал (заст. голови) та ін.]. – К.: Парламентське видавництво, 2011. – 808 с.

10. Хейман С. Кістяківський: Боротьба за національні та конституційні права в останні роки царату / Пер. з англ. – К.: Основні цінності, 2000. – 304 с.

Автор: Анатолій ПАВКО