Михайло ГЛАДІЙ: Учора було рано, завтра – пізно, ринок землі треба готувати сьогодні

Верховною Радою України прийнято закон про подальшу (до 1 січня 2008 року) заборону відчуження земель сільськогосподарського призначення. Це викликало інтерес у суспільстві. З проханням розкрити власне бачення ситуації, що складається нині у сфері земельних відносин, ми звернулися до голови Комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин Михайла ГЛАДІЯ.

– Михайле Васильовичу, 11 січня Президентом підписано прийнятий Верховною Радою закон щодо продовження терміну заборони продажу земель сільськогосподарського призначення ще на рік, з умовою прийняття необхідних нормативних актів. Яких термінових заходів можна вжити, щоб протягом цього року максимально унеможливити процеси відчуження землі?
– Потрібен контроль. Контроль має здійснюватися Верховною Радою через виконавчу владу. На жаль, у нашій державі є така тенденція: закон обговорюють до його прийняття і після прийняття. Такого в світі немає. Дискусія триває до прийняття, а коли закон уже прийнято, його треба тільки виконувати (хоч би який він був).
За правилами, передбаченими законом про мораторій, продати землю сільськогосподарського призначення практично неможливо. Правда, наш народ спритний, якщо треба закон обійти. Якби таку спритність виявляли для виконання закону, то все було б чудово.
Та поживемо – побачимо. Можливо, й виникнуть якісь тіньові схеми. У 2006 році в Київській області що практикувалося? Власники (за згодою обласної та місцевих рад) приєднували паї до присадибних ділянок і використовували для забудови. Так земля ставала несільськогосподарською. І в такий спосіб там було продано 16 тисяч гектарів землі. Хоча загалом по країні це, звісно, незначний відсоток. Саме тому ми й записали в законі: заборонити зміну цільового призначення землі, тож ліквідували злочинну схему. Які інші схеми можливі? Не знаю. Треба працювати за законом. Але основне завдання законодавців – не заборонити продаж землі, а створити цивілізовану законодавчу базу.
Перший закон, який ми прийматимемо в лютому, про державний земельний кадастр. Він узгоджений на 99 відсотків. Якщо є якісь неточності, зал визначиться. Але загалом це нормальний закон. До речі, його нам треба було прийняти ще п'ять років тому. Ми не можемо говорити про ринок землі, якщо не говоримо про її статус і якість, не даємо їй грошової оцінки.
Другий важливий закон (винесемо на розгляд Верховної Ради наприкінці березня) про ринок землі. Про потребу ухвалення цих законів ідеться в законі про мораторій. Хоча опоненти стверджують: їх ніколи не ухвалять, відтак мораторій буде постійний. Це неправда. Голосування покаже, яка фракція за ринок, а яка проти. Бо починати приватизацію землі без цих законів неможливо. Це те саме, що вимкнути в Києві всі світлофори. Буде хаос.
Верховна Рада вже тричі ухвалювала закон про мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення. Попередній мораторій на три роки приймався за поданням Віктора Ющенка, коли він був народним депутатом України у Верховній Раді IV скликання. Але ці закони не мали великого суспільного резонансу. Учора було рано, завтра – пізно, ринок землі треба готувати сьогодні.

– Закони «Про ринок землі» і «Про державний земельний кадастр» радикально змінять правову базу регулювання земельних відносин. Чи не виникне потреба в новому Земельному кодексі?
– Після того як буде створено ринок землі, ми розпочнемо роботу над новою редакцією Земельного кодексу. Від часу схвалення чинної редакції минуло вже п'ять років і накопичилося чимало змін. До того ж законодавство, яке лягло в основу кодексу, не сприяло ринкові землі. Не цьогоріч, не до 2008 року, але новий кодекс треба приймати.

– Нині значна частина цивільних угод, пов'язаних з купівлею-продажем землі сільськогосподарського призначення, фактично перебуває на межі законності. Як ви бачите перспективу легітимації прав власників на землю та паї, набутих дотепер і в період дії мораторію?
– Закон зворотної сили не має. Якщо продаж землі відбувся, то змінити це неможливо. Шляхом різних конфігурацій лише в Київській області, нагадаю, продано 16 тисяч гектарів. Але цього вже не повернеш.
Найбільша небезпека – це коли в селянина землю купують за безцінь. Та доки не буде аукціону, селянин не знатиме реальної її ціни. Поїдьмо на Полтавщину, Вінниччину, на наші прекрасні чорноземи. Там земля не коштуватиме, як під Києвом (5 тисяч доларів одна сотка). Там гектар коштуватиме тисячу доларів.
Ринок землі складний. Землі – стала одиниця, це не розмінна монета. Ціна визначатиметься за двома критеріями: якість й географічне розташування. У курортних і рекреаційних місцях (Буковель, наприклад, де самі скелі) ціна на землю така, як під Києвом.

– Як зміниться ціна на землю, наприклад, у Київській області через рік?
– Вона поступово зростатиме. По-перше, нині діє мораторій. Тож ціна різко не зросте. Але накопичиться купівельний потенціал, і з початком 2008 року вона зросте. Спершу матимемо стрибок цін, потім – стабілізацію.
Упевнений, земля передусім скуповуватиметься під будівництво: курортів, туристичних баз, санаторіїв і житла. А сільськогосподарські землі продаватимуться менше. Бо що означає придбати землю для сільськогосподарського виробництва? Що треба вкладати гроші у виробництво. Придбавши землю, в неї гроші потрібно вкладати щорічно.
До речі, нещодавно я був на сільськогосподарській виставці в Данії. Це велика аграрна країна. Там зернових збирають по 75 центнерів з гектара. Вони виробляють 9 мільйонів тонн зерна, а територія – як дві Львівські області. Ми цікавилися не тільки технікою та технологією, а й розвитком ринку землі. Як законодавець я звернув увагу на цікавий досвід: землю може придбати лише особа, що має аграрну освіту. І це правильно. Бо, як казав один політик, жінку обманеш – вона народить дитину, землю обманеш – ні на що не сподівайся. До зняття мораторію на продаж землі варто подумати над цим питанням. До речі, в багатьох країнах є норма: фермер не може передати синові землю й майно у спадок, якщо той не має аграрної освіти.
Звісно, можуть бути й винятки. Наприклад, Юхим Звягільський – шахтар, а його фірма успішно займається сільським господарством. Він каже, що нині по-аматорськи дивиться на шахти, а професійно – на сільське господарство. Але, гадаю, він професіонал в обох сферах.

– Законопроектом «Про ринок землі» закладаються обмеження в праві власності на землю для іноземців і юридичних осіб, створених іноземним капіталом. З юридичного погляду ця норма суперечлива. Чи наполягатиме комітет на її прийнятті?
– Є світова практика, за якою іноземцям земля надається тільки в оренду. Є й практика продажу землі, але з багатьма «комами». Моя особиста думка така: доки не наведемо лад у державі загалом і земельному ринкові зокрема, доти продавати землю іноземцям завчасно. Вважаю, можливість для іноземця орендувати землю на 49 років достатня для реалізації його прагнення взяти участь у сільськогосподарському виробництві. Хоча продаж землі під промислове виробництво, переконаний, потрібно дозволити. І це ми передбачимо в новій редакції Земельного кодексу. Наприклад, у Стрийському районі Львівської області німецькими інвесторами збудовано завод з виробництва автомобільної електропроводки. Роботу отримали 3 тисячі працівників. Завод коштує 160 мільйонів гривень. І свого часу ми допомогли власникам підприємства викупити землю. Але не сільськогосподарського призначення. Продаж землі надає інвесторам гарантії. Бо громада, яка є її власником, може знайти будь-яку причину для розірвання договору оренди.

– Відомо, що значна частина кримських земель належить громадянам Росії. Про бажання придбати землю в Криму повідомляв Жерар Депардьє. Чого варто чекати власникам-іноземцям?
– Депардьє зможе взяти землю лише в оренду. А щодо росіян... Те, що сталося, не змінити. Якщо сталося, звісно, на законних підставах. А коли з порушенням закону, то ситуацію можна переглянути.

– На думку політологів, закон про імперативний мандат допоможе фракціям політичних партій, представленим у місцевих радах, впливати на процес приватизації землі. Чи обґрунтоване це побоювання?
– У цій тезі є певна рація. Адже нині питання землі виходить на перший план. Усі бачили, яка боротьба відбувалася в київській мерії. Саме за землю. Цікавили й інші питання, зокрема проблема тарифів за комунальні послуги. Однак головною була боротьба за землю.
Вважаю, треба змінювати закон про вибори. Особливо до органів місцевого самоврядування. Пропорційна система не придатна для формування місцевих рад. Подивіться, що діється в районних та обласних радах. Перші п'ятірки виборчих списків прозорі, а далі йде хто завгодно. Я не заздрю головам районних та обласних рад. Працювати з нині обраними депутатами дуже й дуже важко. Люди мають обирати осіб, яких знають, а не бути залежними від уподобань голів партій.

Інтерв'ю взяв Валентин БУШАНСЬКИЙ.