І взимку будуть яблуні цвісти?

Вітчизняні метеорологи зробили відкриття: смуги тепла по всій планеті піднімаються з надр землі, затримують настання холодів, а зникаючи, спричиняють стихії, можливо, навіть землетруси.

Ви бачили, щоби посеред зими горобці так залюбки й самовіддано хлюпалися в калюжах? От і я до нинішнього січня не бачила. Проте поцікавилася в кількох київських старожилів, чи доводилося спостерігати таке. З'ясувалося, ні. А щоб наприкінці грудня на гілках куща, названого людьми золотим дощем, з'являлися жовті, мов крапельки сонця, квіточки, бачили? «Золоту» гілочку принесла до редакції одна зі співробітниць. Це диво розцвіло під вікнами будинку, де вона мешкає. Ну а про справжнісіньку зливу повідомлень, поширювану різноманітними як вітчизняними, так і зарубіжними ЗМІ, годі й казати. Це вам і незапланований початок грибного сезону: в лісі опеньки з землі повилазили. І проліски в Нікітському ботанічному розцвіли. І коти вже весняні «симфонії» виконують, і ведмеді ніяк спати не повлягаються. І альпійські льодовики лише за півріччя зменшилися на кілька метрів…
Напевно, начальник відділу кліматичних досліджень і довгострокового прогнозу погоди, доктор фізико-математичних наук, професор Українського науково-дослідного інституту гідрометеорології Вазіра МАРТАЗІНОВА так утомилася від журналістського ажіотажу довкола «аномально теплої зими», що вельми неохоче погодилася на зустріч. Попередньо взявши з нас тверду обіцянку нічого не вигадувати, барви не згущати й писати саму лише правду.

– Вазіро Файзулівно, коли ми домовлялися про інтерв'ю, ви сказали, що ЗМІ поширюють забагато небилиць про цьогорічну зиму.
– То я, мабуть, погарячкувала. Але, принаймні, якби таке, можна сказати, спринтерське танення альпійських льодовиків (за півроку від двох до дев'яти метрів) мало місце, то ми з вами зараз тут не розмовляли б. Мене, швидше, щиро дивують незрозумілі панічні настрої: який, мовляв, жах ця тепла зима! Мої знайомі розповідали, що в січні бачили на столичному майдані Незалежності юнаків і дівчат, котрі роздавали перехожим вирізані з паперу сніжинки, в такий спосіб «закликаючи» сніг урешті-решт випасти на нашу землю. Але найсмішніше те, що ця молодь чомусь звинувачувала у відсутності зими… метеорологів. Чистісінької води маячня! Я не войовнича атеїстка, але хіба можна переконувати парафіян, як це роблять окремі священики в Києві, що причина відсутності снігу – то наші гріхи перед Богом?!

– То нинішня зима є аномально теплою чи ні?
– Доведеться вас розчарувати, але нічого незвичайного та нового в цьому нема. Напружте пам'ять: хіба ми мало теплих зим пережили? Узагалі найхолодніша пора року розпочинається тоді, коли середньодобова температура переходить через нуль у «мінусовий» бік. Що останніми роками відбувається? Зима приходить приблизно в середині листопада (а раніше – в середині грудня), так само посунулася весна. Візьмімо, приміром, січень уже згадуваного 2005 року. Тоді середньомісячна температура була вища від норми на 5–6 градусів майже по всій території України. Справді, нинішні показники термометра досить високі: понад середню норму градусів чотири-вісім.

– Але ж про грудень, зокрема, говорили й писали, що схожого не було впродовж мало не півтора століття. А деякі видання навіть наводили цифру в три сторіччя.
– Це вигадки. Вважаю, це просто шарлатанство. Навіщо далеко ходити за інформацією? Ось я показала вам графіки фактичної середньодобової температури в останні роки. І 2001-го, і 2005-го середні температурні показники зими були не нижчі від цьогорічних (за даними на другу декаду січня поточного року). Та навіть ще Олександр Пушкін писав: «Снег выпал только в январе».

– Теплі зими зумовлює парниковий ефект від техногенної діяльності людини?
– Так казати неправильно. Він є однією з причин, але аж ніяк не найголовнішою, глобального потепління. Однак останнє є винуватцем як теплих, так і дуже холодних зим, а також різних природних катаклізмів, від котрих потерпають не лише слабко-, а й високорозвинені країни.

– Тобто природа на агресію людини стосовно неї й відповідає адекватно?
– Ми повинні потроху звикати до того, що маємо тепер украй аномальні зими з величезним розкидом температур упродовж сезону. Але, виводячи середній сезонний показник, побачимо: цьогорічна зима анітрохи не аномальніша за своїх попередниць. Метеорологи майбутнього, досліджуючи ці усереднені цифри, мабуть, казатимуть про нинішнє десятиліття: яке воно одноманітне, сіреньке та мляве. А нас он як кидає туди-сюди від максимуму до мінімуму…

– Вазіро Файзулівно, з ваших відповідей випливає: списувати всі погодні катаклізми лише на парниковий ефект не можна. Що ж тоді впливає на зміни клімату?
– Щиро пишаюся тим, що в нашому відділі кліматичних досліджень здійснено справжнє відкриття. По всій планеті чверть століття тому почали з'являтися смуги тепла (саме їх появу ми й зафіксували з колегами), які піднімаються з надр землі й які можна добре роздивитися з космосу. Вельми важлива особливість теплових смуг – їхня стабільність. Вони здатні підвищувати температуру на кілька градусів і затримувати настання холодів. Цікаво, що коли в певному місці така смуга зникає, там відбуваються стихійні явища штормового характеру: сильний град, зливи, ураганний вітер, снігопад тощо. Ми навіть припускаємо прямий зв'язок між землетрусами та зникненням теплових смуг. Стався підземний катаклізм – і смуги наче й не було.

– А Україна має багато таких «захисників» від природних катаклізмів?
– Теплові смуги охоплюють територію практично всієї нашої країни. Саме вивчення й дослідження їхньої природи допомагає нам складати довгострокові прогнози. На сьогодні ми єдині в світі, кажу це без жодного натяку на вихваляння, хто створив надійну методику довгострокового (на 2–3 місяці наперед) прогнозування .

– То підкажете, яка погода буде в лютому? А можливо, й у березні?
– У лютому чекаємо, що холодних днів буде більше, ніж у січні. А наступного місяця температура майже вкладатиметься в нормативні межі. Але, нагадую, не забувайте, ми оперуємо усередненими показниками.

* * *

Вважала, що в наш прагматичний час людей, котрі працюють «за ідею», вже не залишилося. З'ясувалося, вони є. Але про подвижницьку працю самої Вазіри Мартазінової та очолюваного нею колективу обіцяємо розповісти іншим разом.

Інтерв’ю взяла
Наталка СЕМИВОЛОС.