№11, червень 2015

Олександр ХОМЕНКО: «Припинивши ставити запитання, людство відвернулося від себе»Олександр ХОМЕНКО: «Припинивши ставити запитання, людство відвернулося від себе»

Філософія, або ж мудрість людства. У давнину говорили: любомудріє… Про одвічні та нинішні його завдання ділиться міркуваннями Олександр ХОМЕНКО – український літератор і вчений-філософ, співробітник Науково-дослідного інституту українознавства. Наш співрозмовник – автор поетичних збірок «Вояцькі спільноти» (2005), «Силою змія» (2007), книги філософських текстів «Есеї республіканської осени» (2011), наукових монографій «Національне письменство як художнє українознавство: ідеї, постаті, естетичні практики» (2008) та «Національна художня словесність у системі українознавства ІX–XVІІІ століть» (2013). У його доробку понад 60 поважних, нерідко революційних праць, які висвітлюють проблематику розвитку української світоглядної та літературно-мистецької традицій.

– Філософію називають нау­кою наук або королевою наук. Чим вона є вищою або важливішою від математики чи, скажімо, фізики?

– Ідеться не про «вищість» або «нижчість», а про адекватність. Філософія (якщо розшифрувати її притлумлену вже від частого вжитку старогрецьку етимологію, то матимемо «любов до Софіїної мудрості») взагалі не повинна осмислюватися в калькулятивно­механістичній системі координат, де оперують поняттями «вище», «нижче», «більше», «менше», «простіше», «складніше» тощо. Вона є відповіддю. Відповіддю на виклики, які постають перед часом, особистістю і спільнотою.

Людина завжди потребувала такої відповіді – від епохи, коли постав епос про Гільгамеша, і до часу, коли Фукуяма проголосив «кінець історії», бо лише в такому розмислі людина й віднаходить свою індивідуальну самототожність. Щоправда, у радянській школі всім наполегливо втовкмачували, що саме праця, а не роздуми зробили людину людиною. Але до того вдавалися з метою виключно утилітарною, аби «щасливі» мешканці Країни рад натхненно перевиконували план і не заморочувались усіляким там «абстрактним гуманізмом».

 

Трипільці – геніальні математики

– А що ж оте співвіднесення місця і значення філософії та природничих наук?

– Тут необхідно враховувати кілька аспектів. По­перше, варто пам’ятати, що на початках формування наукового знання філософія була «материнським лоном», у якому розвивалися всі науки, й природничі зокрема. Вчені, які ще в епоху античності сформували основи наукового типу мислення – Фалес і Піфагор, – були найперше не математиками, а філософами. Аристотель теж спочатку був філософом, а вже потім – фізиком.

Це закономірно: на тоді осмислення світу було цілісним, не подрібненим на «вузькодисциплінарні» складові, а точку відліку наукової системи координат визначала саме філософія.

До речі, геніальними математиками були й наші трипільці (геометрична «інтуїція» орнаментів на їхній кераміці бездоганна), одначе й для них визначальним окреслювалося філософсько­світоглядне пізнання світу, у якому лінія і число підпорядковуються сенсу. Зрештою, і розвиток усієї новоєвропейської науки поза впливом християнської філософської традиції був би просто неможливим, бо наука, котру репрезентували такі імена, як Лейбніц, Паскаль і Ньютон, спиралася на світогляд, а не підпорядковувала його собі. Інакше кажучи, класична математика та фізика служили істині, не намагаючись панувати над нею.

Одначе десь на початку минулого сторіччя (за рубіж тут править початок Першої світової війни, сторіччя якої путінська Росія урочисто відсвяткувала, розв’язавши нову війну) неутилітарна істина почала відходити у затінок історії, поступаючись у мисленні загалу – як згодом назве її Маркузе – репресивній раціональності.

 

Сторіччя імені вождів і фюрерів

Ідеться про настанову, згідно з якою існування має раціонально плануватися, а єдиною метою такого планування постає практичний успіх у зовнішньо­предметному світі, світі, що заповзявся бити поклони звіроподібному ідолу влади. А всілякі світоглядні дилеми, психологічні вагання та метафізичні шукання – то, мовляв, або забавки для диваків, або й зовсім небезпечні речі, бо руйнують симетрію одностроїв ефективної держави.

Наслідки такого «коперникіанського перевороту» не забарилися: усі жахіття XX сторіччя проросли, як сказав би Сковорода, з «цього зерна», бо позбавлена світоглядної основи й філософських критеріїв наука виявилася реальністю неймовірно ефективною та водночас неймовірно руйнівною. Ба більше, саморуйнівною, бо вона знищує і своїх творців – тих, які випустили цього «джина» із пляшки.

Отруйні гази фронтів Першої світової, індустріалізація й автобани, ГУЛАГ і Освенцим, тотальний конт­роль над громадянами й атомна бомба – усе це математично вивірені стратегії для досягнення чіткого результату. Результату за будь­яку ціну і в будь­який спосіб, результату, який нищитиме автентичне буття й утверджуватиме несправжнє існування під контролем Системи. Тому природничі науки, зваблюючи диктаторів «гіперболоїдом інженера Гаріна», і плекаються усіма тоталітарними режимами.

Було забуто зауваження «батька екзистенціалізму» К’єркегора, який ще на світанку цієї апокаліптичної доби застерігав: успіх – руйнівний, він відвертає особистість від самої себе, бо сп’яніла від успіху людина, сама того не помічаючи, перетворюється з особистості на механізм і віддає іншим свою свободу, втішаючись натомість оманливими сурогатами пихи та марнославства.

У сторіччі імені вождів і фюрерів людство, позбувшись звички ставити запитання (на щастя, не назавжди!), з великим ентузіазмом відвернулося від себе і від усіх своїх глибинно­метафізичних проблем, прагнучи лише ефективного результату, котрий обіцяє не філософія (їй якщо й дозволяли існувати, то лише як служниці офіційної ідеології), а математика, фізика, хімія, військова медицина.

Наслідком такої технологічної експансії планеті залишилося півкроку до самознищення у вогні атомного конфлікту, і, лише поруйнувавши крижаний моноліт СРСР, людство ціною величезних зусиль спромоглося відійти від фатальної межі.

Межі, до якої його знову підштовхує недоруйнована імперія, керівництво котрої переконало себе, що найважливіші у світі речі – то не філософські концепції, а міжконтинентальні боєголовки, «Гради» і танки.

 

Розмову зі світом тільки­но починаємо…

– Чи має українська філософська наука чим похвалитися перед світовим, сказати б, господарством любомудрів?

– Відповідь на це запитання надзвичайно проста й водночас надзвичайно складна. Ще Дмитро Чижевський, найвизначніший дослідник історії української філософії і сам глибочезний філософ, наголошував, що у мислеформі «українська філософія» кожен складник полярно протистоїть іншому й водночас діалектично його доповнює.

Бо й направду: світ і буття у суті своїй єдині, не поділені на розкраяні кордонами комірчини, тому й філософія (будь­яка – від особистісної філософії мудреця до узагальнюючої філософії етнічного загалу), як світоглядне висвітлення цих універсалій, не може не бути єдиною – в іншому разі йтиметься не про «любов до мудрості», а про звичайнісінький індивідуальний чи племінний забобон.

Але водночас філософствування – це й глибоко особиста духова практика довірливої розмови зі світом, притаманна лише конкретній особистості, яка «закинута» у світ, у його конкретні час і простір. І у конкретну національну спільноту також. Конкретність ця – найбільш підставовий чинник філософствування (бо мислення завжди конкретне, абстрактні лише риторичні гасла).

Тому й виокремлюються в світовій мислительній традиції такі явища, як німецька класична філософія, американський прагматизм, французький атеїстичний екзистенціалізм… Українська філософія під цим оглядом – буттєвий образ цілісного світу в українській перспективі.

Назагал беручи, «мислене дерево» української філософії у світовому філософському «саді» – то з’ява унікальна. Унікальна вже тому, що постала на терені, який принаймні впродовж останнього сторіччя тричі опинявся в епіцентрі світової історії…

Ідеться про дві світові війни, які, у суті речі, велися саме за контроль над українським «хартлендом» (та й центральні події тих війн відбувалися саме тут – назвімо бодай Українські фронти, згадка про котрі так нервує кремлівського царька), про Чорнобиль як техногенно­рукотворний фінал третьої світової – неоголошеної, проте від того не менш затятої і кривавої…

Четверта світова розгортається прямісінько на наших очах, і знову все починається з України. Така неймовірна інтенсивність подій на обширах «від Сяну до Дону» не може бути випадковою, як невипадковими постають у світоісторичних координатах і сенси, що спричиняються під нашим підсонням до постійних «екстрем» світової історії.

Одначе – і це ще один з найзагадковіших філософських парадоксів українства як планетарного феномену – ці величні та водночас глибинні «українські змісти» переважно лишаються німотними, непроартикульованими в резонансних текстах чи томах ґрунтовних монографій, які було б вільно поставити на книжкову полицю, гонорово вказавши: «Ось вона, наша філософія».

У чому причина такого стану речей?

– Певно ж, не в тому, що маємо замало талановитих мислителів?..

– О ні! І підтвердженням цього є те, що наші сусіди з великим завзяттям привласнюють постаті саме українського філософського дискурсу: Польща, наприклад, називає своїм першорядного європейського гуманіста Оріховського­Роксолана, Росія вперто претендує на Гоголя і Юркевича, а за царату навіть і Сковорода офіційно вважався «русским философом».

Річ в іншому: українське буття настільки багатопланове та нелінійне, настільки глибинно загадкове, що мислительна фіксація його часто видається філософам нездоланним завданням. Російська реальність під цим оглядом незрівнянно «простіша», сказати б, одновимірніша. Тому, як зазначив свого часу пречудовий львівський поет і есеїст Віктор Неборак, Гоголь і звабився рухом від складного до спрощеного, від екзистенційного до площинного, полишивши вглиблену у метафізичну сенсовість поліфонію розкішних українських повістей задля поверхової одноманітності «Мертвых душ».

Зважаючи на це, у нашій ситуації не варто розпачливо шукати «українських відповідників» Канту, Гайдеґґеру чи Сартру, бо наша мислительна традиція промовляє до світу не лексикою професійної філософії, а адекватною «українському парадоксу» мовою мистецького буття.

Симптоматично, що й «перший розум наш» – Григорій Сковорода не писав подібно до «штатних філософів» спеціальних праць з онтології, гносеології чи натурфілософії, віддаючи перевагу мистецько­художньому осмисленню дійсності у формі поезії, байки, притчі, діалогу.

– Наскільки унікальним явищем є українська філософія?

– Судіть самі. Українська філософія – це слово, барва і лінія, це лише Україні притаманна філософська засадничість поєднання мистецьких нуртів, які більше ніде не повторюються. У нас справді інша філософія, найвищі злети гуманістичного антропоцентризму якої уреальнюються не у швейцерівському «Благоговінні перед життям», а в Шевченковій поемі «Марія», філософія мови постає не через «Логіко­філософський трактат» Вітгенштейна, а через вербальні єпіфанії (тобто явлення Божественного) Свідзінського, екзистенціалізм не «складується» в томи високочолих трактатів, а проростає живою акустикою драматургії Лесі Українки, прози Підмогильного й поезії Стуса.

Ми не дали чогось на кшталт «Суми теології» Томи Аквінського, натомість у нас всевладно панує «Вихор» Ганни Собачко­Шостак, де все у русі, динаміці, «первісному клекоті матерії», у містичному
зіткненні й поєднанні ліній, розкритих у Космосі сфер. У нас уже скільки сказано, хоча по­справжньому свою розмову зі світом ми тільки­но починаємо…

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня

Реєстр збитків від агресії РФ визначив дату початку роботи та пріоритетних постраждалих  Вчора, 27 березня

У Польщі заявили, що близькі до угоди з Україною щодо агропродукції Вчора, 27 березня

Глава МЗС Швеції: НАТО має створити більше стратегічних труднощів для Росії Вчора, 27 березня