Землю оподатковуватимуть «по-місцевому»

Віднині земельний податок наповнюватиме місцеві бюджети, а власники земельних ділянок та землекористувачі сплачуватимуть його відповідно до розміру ставок, затверджених органами місцевого самоврядування.

Такий алгоритм земельного оподаткування встановлений і разом із іншими змінами до податкового законодавства набрав чинності з 1 січня 2015 року згідно з положеннями Закону № 71­VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі – закон № 71).

Зокрема, внесені законом № 71 зміни до статті 8 передбачають появу в Податковому кодексі України (далі – ПКУ) пункту 8.3, котрим до місцевих віднесені податки і збори, визначені статтею 10 ПКУ і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Пунктом 12.3.4 статті 12 ПКУ зазначається, що «рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період)», копія якого згідно з пунктом 12.3.3 цієї ж статті надсилається в десятиденний строк з дня оприлюднення до контрольного органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків і зборів.

Пунктом 10.2 статті 10 ПКУ визначено, що «місцеві ради обов’язково встановлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транс­портного податку та плати за землю)». При цьому згідно з пунктом 10.5 цієї ж статті «зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України».

Зміненою в назві законом № 71 статтею 269 Податкового кодексу визначається, що платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Це фізичні та юридичні особи, що є резидентами і нерезидентами. Щодо останніх, то, виходячи з аналізу податкових норм, якогось особливого правового режиму земельного оподаткування для нерезидентів наразі не передбачено.

Відповідно до статті 270 ПКУ об’єктами оподаткування визначено: земельні ділянки (які перебувають у власності або користуванні) та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Базою для нарахування податку згідно зі статтею 271 ПКУ визначено: нормативну грошову оцінку земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації та площу земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Щодо окремих питань стосовно визначення бази для нарахування податкового стягнення, то статтею 13 Закону «Про оцінку земель» передбачається, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок обов’язково проводиться для визначення розміру земельного податку й згідно зі статтею 18 цього закону «не рідше ніж один раз на 5–
7 років» для земель у межах населених пунктів незалежно від їхнього цільового призначення та «не рідше ніж один раз на 7–10 років» для земель за межами населених пунктів несільсь­когосподарського призначення.

Згідно з останнім абзацом статті 18 Закону «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону «Про землеустрій». Відповідно до абзацу 2 статті 20 Закону «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються як витяг із відповідної технічної документації, який згідно з абзацом 3 статті 23 цього закону видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Абзацами 1 і 2 статті 23 Закону «Про оцінку земель» зазначається обов’язковість затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів – сільською, селищною, міською радами, а за межами населених пунктів – районними радами. Згідно з останнім абзацом цієї ж статті ухвалені радами рішення стосовно технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, визначені в пункті 271.2 статті 271 ПКУ. Згідно з ним «рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом».

У листі­роз’ясненні Державної фіскальної служби України № 722/5/99­99­19­01­01­16 від 16.01.2015 року «Про особливості встановлення ставок з місцевих податків та зборів» зазначено, що «своє­часне проведення (повторної) нормативної грошової оцінки земельних ділянок у населених пунктах України у терміни, визначені чинним законодавством, – джерело додаткових надходжень до місцевого бюджету з плати за землю». У ньому також визначено, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, визначений Держземагентством України на 2015 рік, на який індексується нормативна грошова оцінка сільсь­когосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, розрахований відповідно до пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу, становить 1,249.

Якщо ж органи місцевого самоврядування не оприлюднять і не нададуть у встановлені чинним законодавством терміни відповідному контрольному органу за місцезнаход­женням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та пільг зі сплати земельного податку юридичним та фізичним особам, плата за землю в 2015 році справлятиметься відповідно до вимог пункту 12.3 статті 12 ПКУ із застосуванням ставок поперед­нього року та з урахуванням зазначеного вище коефіцієнта індексації.

Також згідно з листом­роз’ясненням Державної фіскальної служби України «Щодо справляння місцевих податків і зборів у 2015 році» № 1816/7/99­99­15­03­01­17 від 22.01.2015 року «місцеві ради на виконання вимог чинного законодавства повинні обов’язково визначити ставки земельного податку та перелік пільг із його сплати».

Відповідно до пункту 284.1 статті 284 ПКУ віднині «органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території».

І відтепер саме «органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контрольному органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним або фізичним особам».

Податковим кодексом визначено відсотковий діапазон, у межах якого органи місцевого самоврядування встановлюватимуть суми відповідного зобов’язання. Відтак, відповідно до пунктів статті 274 ПКУ ставка податку на земельні ділянки, нормативну грошову оцінку котрих проведено (незалежно від місцезнаход­ження), становить: не більш як
3 відсотки від нормативної грошової оцінки, а на сільськогосподарські угіддя – не більш як 1 відсоток, а на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності), – не більш як 12 відсотків.

Ставка податку на земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюється статтею 277 ПКУ у розмірі не більш як 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Підставою ж для нарахування земельного податку згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПКУ є дані Державного земельного кадастру.

Нарахування фізичним особам сум податку згідно з пунктом 286.5 статті 286 ПКУ здійснюється контрольними органами, які вручають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення­рішення. Відповідно до основних положень, зазначених у статті 58 ПКУ, в ньому мають зазначатися підстава відповідного нарахування, сума грошового зобов’язання та граничні строки як для сплати, так і для можливості його оскарження. У такому податковому повідомленні обов’язково повинен міститися розрахунок. Надісланим (врученим) фізичній особі податкове повідомлення­рішення вважається, якщо його вручено особисто платнику чи законному його представникові або надіслано на адресу за місцем його проживання чи останнього відомого місцезнаходження з повідом­ленням про вручення.

Базовим податковим періодом для сплати цього податку відповідно до статті 285 ПКУ вважається календарний рік, «який починається з 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим за
12 місяців)».

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПКУ власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні в поточному році.

Фізичними особами податок на землю згідно з пунктом 287.5 статті 287 ПКУ сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення­рішення. У сільській та селищній місцевості цей податок може сплачуватися через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про приймання податкових платежів.

У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їхніх частин власниками та землекористувачами згідно з пунктом 287.7 статті 287 ПКУ податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або ж оренди будівель (їхніх частин).

Відповідно до пункту 281.2 статті 281 ПКУ право на звільнення від сплати земельного податку мають: 1) інваліди першої і другої групи; 2) фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років; 3) пенсіонери (за віком); 4) ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 5) фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Проте звільняються від сплати земельного податку зазначені особи відповідно до пункту 281.2 лише на одну земельну ділянку за кожним видом використання в межах граничних норм, а саме: 1) для ведення особистого селянського господарства – у розмірі не більш як 2 гектари; 2) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах – не більш як 0,25 гектара; в селищах – не більш як 0,15 гектара; в містах – не більш як 0,10 гектара; 3) для індивідуального дачного будівництва –не більш як 0,10 гектара; 4) для будівництва індивідуальних гаражів –не більш як 0,01 гектара; 5) для ведення садівництва – не більш як 0,12 гектара.

Згідно з пунктом 281.3 від сплати цього податку також звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи. Відповідно до змін, що визначені законом № 71, до платників єдиного податку четвертої групи належать також сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому в користування, в тому числі на умовах оренди.

Базою оподаткування для таких платників є нормативна грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень), а для земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ) – нормативна грошова оцінка ріллі в області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного за станом на 1 січня базового податкового року.

Підставою для нарахування єдиного податку платникам четвертої групи є дані Державного земельного кадастру або Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такі платники згідно з пунктом 295.9 статті 295 ПКУ самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня й не пізніш як 20 лютого поточного року подають відповідному контрольному органу за місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік.

Отже, можна сказати, законодавчі новели механізму земельного оподаткування є «контурно окресленими». Звісно, ще будуть роз’яснення від фіскальної служби, й насамперед стосовно питань нарахування та адміністрування цього податку.

Однак землевласникам (землекористувачам) уже потрібно звертатися до територіальних органів Держземагентства України за місцем знаходження земельних ділянок по інформацію стосовно проведення їхньої нормативної грошової оцінки. Бо на практиці саме за її результатами визначатиметься індивідуальна база оподаткування для кожного землевласника або землекористувача, котрому нараховуватиметься земельний податок згідно зі ставкою, визначеною органом місцевого самоврядування.

Автор: Єгор РАХНОВЕЦЬКИЙ