Творець букваря

День за днем, лист за листом – не про нові вірші та малярство, а про… буквар. Як щось найголовніше в останні місяці життя, вкрай важливе для українського народу, неминуще. Знову й знову Тарас Шевченко з великою, воістину батьківською любов’ю пише про щойно завершений невеличкий підручник, говорить про нього, ніби про дитя чи немовлятко, яке ще й говорити не вміє, – лежить собі в колисці, всміхається до всіх людей і зоріє ясними оченятами на вічне сонце. Перший примірник тоненького видання з написом на м’якій обкладинці «Букварь южнорусскій» автор так само несамохіть притиснув до грудей, як і давним-давно ще свіжий друкарський відбиток «Кобзаря». Чи не тому Пантелеймон Куліш, який значно раніше склав «Граматку», ревниво зазначив: «Почав «Кобзарем», а закінчив «Букварем»?

Перший вільний промінь світла

Автор єдиного на той час україномовного історичного роману «Чорна рада» не раз радикально змінював своє ставлення до Тараса Шевченка: то підтримував поета й високо оцінював його божественний дар, то заздрив геніальному лірикові й применшував славу та набутки талановитішого сучасника, щоб так чи так вивищитися в тогочасному культурному середовищі. Скрізь і в усьому прагнув бути попереду, завжди намагався вести за собою інших, повчати й наставляти. Вважав, що саме він найбільше зробив для свого народу та розвою рідної мови, тим­то й ревниво поставився до «Букваря южнорусского», адже українці вже навчалися за його підручником. Сам (сам!) Тарас Шевченко четвертого січня 1858 року написав аж із Нижнього Новгорода: «Граматка» твоя так мені в серце пала, що не знаю, як тобі і розказать... Оставайся здоров, мій брате, мій друже єдиний. Нехай тобі Бог помагає во всіх твоїх добрих начатках». Отож навіщо ще якісь посібники, коли є його, Кулішеве, загальновизнане видання?

«Граматка» (1857) побачила світ у Санкт­Петербурзі, мала 149 сторінок та пояснювальну записку, де автор зазначав: «Найперше діло в отця­матері повинно бути, щоб дитину своєю рідною мовою до розуму довести. З тих­бо письменних мало добра бува, що чужоземцями через науку робляться і до свого рідного люду слова промовити по­своєму не вміють». Пантелеймон Куліш подав абетку, мовознавчі поради вчителям та матеріал для читання, який поділив на кілька розділів. У них намагався охопити найяскравіші сторінки рідної минувшини, вмістив коротеньку історію христянської віри, деякі псалми й прислів’я, виклав основи арифметики…

Автор не знав, що Тарас Шевченко в «Щоденнику» назвав «Граматку» «першим вільним променем світла» й наголосив, що підручник складено «чудово, розумно й благородно», а сам, без зайвої скромності, оцінював його майже такими словами. Справді, видання знаменувало собою відродження національної освіти. Тієї освіти, яка поширювалася за козацьких часів, а пізніше, під гнітом московщини, занепала чи й остаточно згасла.

Пантелеймон Куліш, як один із наосвіченіших українців свого часу, добре орієнтувався в мовознавчих набутках своїх попередників. Уже в ХVІ столітті виходили букварі, які називали «Азбукою» (за першими двома літерами слов'янської абетки) або «Граматикою» (звідси народна назва – «Граматка»). Термін «буквар» увів на початку ХVІІ століття видатний церковний діяч і просвітитель Мелетій Смотрицький. Автори найдавніших букварів Іван Федоров та Лаврентій Зизаній подавали різноманітні тексти, викладені церковнослов'янською мовою. З часом вона українізувалася, насичувалася живими – народними – словами та зворотами. Старожитні (так їх називали) букварі, як правило, містили відомості з граматики й просодії (сукупності звукових характеристик) та повсякденні молитви.

Підручникотворенням Пантелеймон Куліш захопився ще тоді, коли товаришував із членами Кирило­Мефодіївського товариства, котрі велику увагу приділяли справі народної освіти. 1847 року на запитання жандармів «Какие книжки вы думали писать?» письменник відверто виклав свою програму: «Мы намерены были написать краткие учебники на малороссийском языке по части священной и гражданской истории, географии, счетоводства и сельского хозяйства». Пантелеймон Куліш утілив заповітну мрію лише через десятиліття творчих пошуків. Був переконаний: «Граматка» «явить народу, що він таке, звідки узявся і як йому подобає на світі жити». Зробив усе для того, аби утвердити так званий фонетичний правопис, який пізніше назвали «кулішівкою». І вірив: «Настане час, коли імена наших славних лицарів, рокотання бандур і наша чудова мова воскресне, а народ стане господарем на своїй землі. Коли українці відчують свою душу, в них виростуть крила, відновиться державність».

Книжечка, яка має 24 сторінки

Тарас Шевченко, схвально відгукуючись про «Граматку» загалом, бачив деякі прогалини й вади цього фактично першого підручника, написаного українською народною мовою. Поет рішуче відкинув практику читання ізольованих беззмістовних складів і запровадив систему вивчення літер, а відтак засвоєння цілісного зрозумілого тексту. При цьому автор врахував досвід «Української абетки» М. Гатцука та «Домашньої науки» К. Шейковського.

«Букварь южнорусскій» – невеличка книжечка (лише 24 сторінки) містить абетку з 36 літер, а також тексти для читання по складах, власні переспіви Давидових псалмів, п'ять україномовних та українізованих щоденних молитов. У розділі «Лічба» подано цифри й таблицю множення до 100. Зібрані матеріали перейняті ідеями патріотизму й високої моралі. Так, в одній із молитов наголошується: «Беззаконіє і неправда вкрались знову в душу людськую», а кожне з тринадцяти прислів’їв приваблює і глибиною народного мислення, і образною відточеністю. Ось лише деякі, за Шевченком, «пословиці»: «Брехнею увесь світ пройдеш – та назад не вернешся», «Застав дурного Богу молиться, то він і лоба проб’є», «З дужим – не борись, // А з багатим – не судись». Подані дві народні думи розповідають читачам про козацьку минувшину України. Вустами знаменитої Марусі Богуславки автор звертається до Господа з вистражданим проханням: «Ой визволи, Боже, нас всіх, бідних невольників, // З тяжкої неволі, // З віри бусурманської».

Майбутнє видання проходило подвійну цензуру – світську та духовну. 12 листопада 1860 року Тарас Шевченко просить передати рукопис цензорові Володимирові Бекетову й, уже хворий, нетерпляче очікує остаточного рішення. Нарешті 31 грудня 1860­го царський цербер дав дозвіл на випуск книжечки. Вона побачила світ уже в січні наступного – останнього – Шевченкового року. Тоді, в люті морози, поет не написав жодної поезії, та вже четвертого січня повідомив листом полтавського вчителя Федота Ткаченка: «Посилаю тобі 10 моїх «Букварів» на показ», а згодом додав, що адресує йому тисячу примірників видання. Таку саму кількість книжечок автор надіслав київському педагогові Михайлу Чалому, який пізніше став біографом українського генія.

У листі до Варфоломія Шевченка від 29 січня він востаннє згадав своє духовне дитя – «Букварь южнорусскій» – і, як родичеві, щиро висповідався: «Так мені погано, що я ледве перо в руках держу». У лютому були написані один вірш і чотири короткі листи. Аж ніяк не прощальні. Їхній автор оповідав про буденні справи, просив розрахуватися за одержану газету «Пчела» (малася на увазі «Северная пчела») і лише в листі від 24 лютого (він став останнім) зізнався петербурзькому знайомому Іванові Мокрицькому: «Другой месяц не только на улицу, меня в коридор не пускают. И не знаю, чем кончится мое затворничество». Тарас Шевченко мріяв укласти для недільних безплатних шкіл ще кілька підручників, зокрема з географії, етнографії та історії Не судилося.

Надійний провідник до знань

«Букварь южнорусскій», який побачив світ десятитисячним накладом, коштував три копійки. Його почали розповсюджувати в різних губерніях. І, хоч головне управління цензури не затвердило видання як навчальний посібник, освітяни все одно не розлучалися з цим надійним провідником до знань. Київський митрополит Арсеній та чернігівський єпископ Філарет намагалися перешкоджати розпросторенню Шевченкового букваря, та це лише поглиблювало народну любов до нього. Тим­то цілком закономірно, що і в двадцятому столітті Олесь Гончар закликав: «Уважніше припадайте, діти України, до мудрості Тарасової книги, вчитуйтесь у її молитви й думи, а батьки ваші, допомагаючи вам осягти глибини нарешті відкритої для кожного духовності, ставатимуть і самі мудріші, добріші, дружніші, а наша новітня, воскресаючи до життя, Україна разом порадується за всіх вас – свою красу, свою надію».

Автор: Микола СЛАВИНСЬКИЙ