№17, вересень 2014
Днями Одеса зустрічала своїх героїв, прикордонників і військових, котрі провели три тижні в так званому секторі «Д», який журналісти охрестили «Довжанським котлом». Під атаками сепаратистів і безперервним артобстрілом з боку Росії воїни мужньо охороняли кордон, зриваючи спроби переправити озброєння і боєприпаси для сепаратистів. За нашими силовиками полювали снайпери, обстрілювали їх з мінометів і «Градів», але вони відійшли, тільки отримавши наказ полишити місце дислокації. Як це, пройти через пекло і вижити?
У зоні АТО наші захисники перебували фактично два місяці. За добу в них стріляли з «Градів», мінометів і гармат, у середньому більш як 200 разів. Одеським прикордонникам доводилося харчуватися мізерним сухпайком, їздити по воду на БТРах і рятувати урожай на полях Луганщини. Про це і не тільки йшлося в Одеському кризовому медіацентрі, гостями якого були учасники бойових дій, офіцери Південного регіонального управління Держприкордонслужби Олександр Демченко і Андрій Білобородченко.
Під перехресним вогнем
Вогонь по українських військах вели з двох боків. «Ми не відстрілювалися, коли вогонь вівся з території Росії. Ми намагалися знищити вогневі точки противника тільки тоді, коли обстріл вівся з території України», – пояснює підполковник Андрій Білобородченко.
За його словами, над головами прикордонників постійно літали безпілотники: «Декілька штук ми збили, усі вони російського виробництва. Ми вже знали: якщо пролетів безпілотник, чекай обстрілу», – каже прикордонник. І відбувалося це, як правило, за графіком, у середньому чотири години щодня.
Поряд з одеськими прикордонниками плічопліч стояли й миколаївські десантники із 79ї аеромобільної бригади. Без них захистити кордон було б проблематично.
«Вони знали, як воювати, а ми знали, як охороняти кордон. Сукупність цих знань та наш досвід допомогли нам виконати поставлене завдання і вижити в екстремальних умовах», – вважає Білобородченко.
Доводилося витримувати і психологічні атаки. «Під час першого чотиригодинного обстрілу загинули четверо наших товаришів. Відразу після припинення вогню з російського боку на пункті пропуску відкрилися ворота. Вони думали, що ми туди побіжимо, але ніхто з наших не перейшов на їхній бік», – доповнив бойового колегу підполковник Олександр Демченко.
А коли наші прикордонники звільнили від терористів пункт пропуску «Довжанський», то зіткнулися із «сюрпризом». Уся територія пункту була замінована саморобними, але дуже «злими» мінами: звичайні залізні відра, наполовину залиті бетоном, зверху – тротил і великі металеві предмети для максимального ураження. Усі міни були з’єднані між собою і мали рвонути, щойно повернуться українські силовики.
Як з’ясувалося, мінерами були «специ» з Росії, але ворожі плани не спрацювали завдяки пильності військовослужбовців.
«Жужа нервує – чекай на біду!»
Від осколків, які буквально пронизували все навкруги, дуже складно було сховатися. Цікавлюся в Андрія Білобородченка, що допомагало вижити?
«Спочатку проти нас працювали снайпери, потім нас обстрілювали з мінометів, після чого доходила черга до «Граду». Звісно, було дуже страшно. З часом звикли до обстрілу, навчилися робити захисні споруди, правильно техніку розосереджувати. Так і виживали», – розповідає офіцер.
Допомагали нашим військовим і місцеві жителі. Вони, до речі, були дуже здивовані, що «люди в погонах» розмовляють російською і поводяться полюдськи, адже російське телебачення без кінця стверджувало, що «на Донбас їдуть бандерівці, фашисти».
За словами співрозмовників, «місцевим жителям так перекрутили інформацію, так споганили світогляд», що переконати їх у протилежному було дуже не просто, поки не допоміг один випадок.
Місцеві попросили дозволити їм зібрати врожай з полів, що межували з місцем дислокації прикордонників.
«Запам’яталася картина: жовте пшеничне поле, сонячний день, полем їздять комбайни, і раптом поряд з машинами починають рватися снаряди. Дивом усі залишилися живі. Тоді мешканці селища Довжанське зрозуміли, що в них стріляють не українські бійці, а найманці й росіяни. І почали нам допомагати. Один фермер уже за півгодини доставив цілий КамАЗ мішків для наших укріплень. Привезли великі ємності для води, тому що з її забезпеченням було важко – кожен виїзд за водою – як бойовий, їде бочка і декілька БТРів», – розповідає Олександр.
Прикордонники з особливою повагою згадували їхнього фельдшера Сергія Гончаренка. Він завжди був на передовій, надаючи допомогу пораненим, навіть коли інші сиділи у бліндажах.
«Це справжній герой. Підірвався на фугасі, отримав контузію, але відмовився від госпіталізації. Одужавши, вже через тиждень знову витягував поранених зпід мінометного обстрілу та куль», – каже А. Білобородченко.
До речі, з медиком був маленький песик Жужа, за декілька хвилин до артобстрілу він починав нервувати, крутитися, і намагався сховатися в бункері. Бійці спочатку кепкували з нього, але після першого, а згодом другого обстрілу зрозуміли, що це не випадково, і почали передавати по рації: «Жужа нервує – чекай на біду!».
За словами прикордонників, той маленький, непоказний песик врятував не одне життя наших військових.
Це символічно, що наші хлопці отримують й таку несподівану допомогу, адже вони роблять святу справу – захищають державний кордон і територіальну цілісність України.
Архів журналу Віче
![]() |
№7 |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Вивезення будівельного сміття. Що потрібно знати
Ексдержсекретар Трампа розповів, яким може бути його "мирний план" для України
Сікорський про дозвіл Україні бити вглиб РФ: Крапля камінь точить
Як знайти надійний пункт прийому алюмінію в Києві?
Почему опытные туристы выбирают Lowa
Порівняння вісків для виготовлення свічок
Президент Словаччини погрожує Україні через припинення транзиту роснафти
Чехія готує нову ініціативу з постачання Україні снарядів на 2025 рік
Штаб Трампа подав скаргу на Гарріс через передачу грошей із фонду Байдена
Польський міністр назвав вирішення історичних суперечок щодо Волині умовою вступу України до ЄС