№15, серпень 2014

В'єтнамське натхнення Олександра ХрапачоваВ'єтнамське натхнення Олександра Храпачова

У кожній країні, яку відвідує художник Олександр Храпачов, він переймається місцевою природою. Пейзажі митця відомі не лише в Україні, а й у Китаї, Туреччині, Польщі, інших державах світу. Що частіше Олександр звертається до нових країв, то дедалі багатшають його бачення, манера живопису. Цього року художник побував у В’єтнамі. Враження від знайомства з країною відбилися у численних творах.В’єтнамська серія Олександра Храпачова являє собою розгорнутий звіт про побачене в країні. Твори здебільшого мають миттєвий, інтуїтивний характер. Образи вихоплені на стадії першого відчуття.

Особливості національного сьогодення

Та спочатку штрих­пунктирно – цікаві відомості про В'єтнам, якими митець поділився з читачами «Віча».

Цій країні притаманний своєрідний вимір часу, особливе ставлення до життя.

На щастя, найжахливіша остання тутешня війна не поглинула стародавньої культури В'єтнаму, в якій упродовж його довгої історії змішалися індуїзм, даосизм, буддизм і католицизм.

Майже 30 відсотків населення не має паспортів.

Лише один відсоток в’єтнамців пересувається автомобілями: решта їздить на мопедах (навіть ті, хто перевозить великогабаритні вантажі).

Тут кажуть, що Південно­Китайське море (на знімку внизу ліворуч) залишилося без риби, а джунглі – без тварин.

У сучасному мистецтві країни домінує вишивання на тканині, тоді як живопис і графіка переживають непопулярний період.

Художня вишивка поєднує принципи зображення реалістичних (буквально фотографічних) картин і сюрреалістичні форми й образи із творчого доробку Сальвадора Далі (як­от, «розплавлені» годинники). Ознакою найвищої майстерності для такої вишивки є двостороннє зображення. Приміром, якщо йдеться про портрет, то на його лицьовому боці бачимо обличчя, на зворотному – потилицю.

Найяскравішим взірцем сучасної архітектури є готель­музей «Будинок божевільних» (на знімку внизу праворуч) у місті Далат. Свого часу Данг В'єт Нга – місцева архітектор, дочка високопосадовця, – відвідавши європейські країни та надихнувшись доробком Гауді й Далі, спроектувала цей сучасний комплекс. Більша частина готелю, будівництво якого розпочалося 1990 року, споруджена й приймає численних гостей.

Неабияке натхнення дарує місто Нхатранг (його ще називають Нячанг). Розташоване на узбережжі Південно­Китайського моря місто оточене численними островами. А отже, якнайкраще захищене від цунамі. На острові Хон Че зведено неповторний осередок відпочинку «Вінпеарл». Що цікаво, власник острова заробив свій перший мільйон на початку 1990­х, виробляючи «Мівіну» в Україні...

Човни як маркери простору

Особливості побуту або звична буденність не відображаються в етюдах та рисунках Олександра Храпачова. Позиція митця залишається незмінною: реалії життя, злободенні проблеми не проникають в його роботи. На них є місце виключно вічному – природі, храмам, усьому духов­ному та прекрасному, що можна знайти в різних куточках Землі.

Образ в’єтнамської природи у Храпачова вийшов досить динамічним. На етюдах із В’єтнаму – похмура погода, яскраві червоні та сині плями рибальських човнів, затягнуте хмарами небо, врешті, хмари, які віддзеркалені в неспокійних хвилях затоки... Олександр не просто переносить візуальні враження в етюди: він пропускає їх крізь власне романтичне бачення. На перший план виходять контрастні кольорові акценти. У роботах Храпачова більшого значення набуває настрій, зображення тяжіє до постімпресіоністської передачі враження.

Художник «ліпить» настрій сміливими мазками. Вони розбурхують живописну поверхню. І ось уже вітри ширяють над горами та в листі пальм, вигладжують мирні хвилі під човнами рибалок у затоці. Чіткі теплі та холодні тони підвищують емоційну напругу. Складові краєвиду, чітко розділені в реальності, художник об’єднує, зливає в єдине ціле. І не видаються такими важливими справжні барви, форми, як ті, що, підкорюючись певному настрою, врешті оселяються у творі. Матеріальність, конкретика предметного світу, притаманна українським пейзажам Храпачова, розчиняється.

Розчиняється, власне, й художник – в атмосфері в’єтнамської культури та неповторної природи. Подорожі на північні та південні острови Нхатранга відкривають для нього нові обрії буття. Буття в чистоті морського вітру та середовища, стерильного від людей. Тільки море, змішане з океаном... Тільки вітер, що керує хмарами відповідно до власних забаганок...

Етюди, на яких бачимо човни в затоці біля Нхатранга, передають різні відтінки й ефекти – залежно від різної години дня, різних станів атмосфери. Вигляд води є певним індикатором загального тонального вирішення, тим паче що вона зай­має більшу частину композиції. До слова, загальне враження від пейзажу чималою мірою залежить від того, яку «картинку» складають переливи хвиль і відображення у воді. Це можуть бути мерехтливі дрібні нюанси, багаті на велику кількість відтінків і рефлексів на заході похмурого дня, або чіткі контрастні ефекти яскравого розсіяного світла погожої днини.

У цій рухливій, схвильованій субстанції тла, яка через ефемерне світло втрачає матеріальні властивості, човни виступають чіткими, фізично відчутними акцентами. Кольори – синій, коричневий, червоний – матеріальні, вони повертають нас до звичного світу речей. Цьому сприяє й контраст між дрібними різноспрямованими мазками у воді та горизонтальними мазками – човниками видовженої форми.

Човни є і маркером простору в цих пейзажах, оскільки позначають собою плани, передають глибину. Без них ми маємо передній план берега. А подекуди взагалі його не маємо, бо далі – суцільна маса води, в якій відчуття перспективи губиться (іще є обриси гір на задньому тлі). В етюдах із човнами ці елементи не випрацювані, їм не приділено великої уваги, бо вона не потрібна. Щодо виразності, човни тут важливіші за середовище.

За іншим принципом виконані пейзажні мотиви гір та набережної з пальмами. Тут живописний шар має інший характер – активний та розмаїтий. У зображенні гір, берега, води і неба – значно більше нюансів, вони сильніші, іноді контрастніші. Художник показує, як поверхня живе своїм життям: хвилі накочуються та піняться, по небу розбіглися хмари, поміж якими проглядає клаптик блакитного неба; окреслені одним мазком стовбури пальм вигинаються на вітру. І все це не підкорено певній тональній єдності, як у зображеннях човнів, а показане в усьому неохайному різноманітті. Це є засобом передачі глибини простору.

Втрачена матеріальність культових споруд

На окрему увагу заслуговують і зоб­раження храмів, які Храпачов привіз із В'єтнаму окрім пейзажів. Чямський храм індуїстського походження показаний у вечірньому світлі, яке забарвлює його руді цегляні стіни в сильні червонувато­рожеві, блакитно­бузкові тони. Виходить дзвінкий контраст між гарячими та холодними кольорами. Жовтий колір, який просвічує крізь бузкові та червонуваті мазки, створює враження, ніби зсередини будівлі рветься світло. Такий ефект нівелює фізичне відчуття архітектури, але є живописно виразним.

Споруда зображена ззовні, як монолітна форма. Чямські храми – чіткі, масивні, зі стрункими вертикальними багатошаровими пілястрами, виразними карнизами – завершені пірамідальною композицією зі скульп­тур. Структура дуже раціональна, впорядкована та матеріальна. Однак не такими їх зображує живописець. Його культові споруди розчиняються в рідких, плавних мазках, втрачають свою кам'яну вагомість. Чіткі членування поступаються місцем м'якій змазаній поверхні. Споруди втрачають матеріальність і завдяки вже згадуваному кольоровому вирішенню.

Художник передає форму в загальних рисах, дозволяючи їй живописно деформуватися в широких мазках. Храм за обрисами навіть починає нагадувати православну церкву з п’ятьма маківками (ось і опосередкована асоціація з інтересом художника до церков різних конфесій у його серії «Духовність»).

Рисунки, хоч і презентують ті самі храми та пейзажі з горами, пальмами, човнами, однак є оповіднішими. З’являються жанрові замальовки вулиць. У зображеннях храмів і набережної є рух і відчуття обжитого середовища, є контакт між глядачем і зображеним. Крім того, простір в рисунках краще побудований, хоча форми означені також трохи аморфно.

Із усього описаного розмаїття можна виловити найголовніше – те, яким побачив Олександр Храпачов свій власний образ В’єтнаму, а також те, якими виразними засобами його передав.

Автор: Олена ГОМИРЕВА

Архів журналу Віче

Віче №7/2016 №7
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата