№11, червень 2014

Вибір на користь майбутньогоВибір на користь майбутнього

Тривалий час проблемам науки і освіти в нашій державі не приділяли належної уваги. Залишившись без необхідної державної підтримки, вищі навчальні заклади постали перед визначальним для їхньої майбутньої долі вибором. Найпростіший вихід – піти на відверту комерціалізацію своєї діяльності, перекладаючи основний фінансовий тягар на плечі студентів та їхніх батьків. На жаль, у багатьох вишах саме так і діють, хоча це негативно позначилося не тільки на доступності освіти, а й на її якості. Другий шлях – складний і тернистий – завдяки впровадженню новітніх навчальних програм, науковій та інноваційній діяльності, залученню партнерів, міжнародним зв’язкам досягти принципово нового рівня визнання навчального закладу й тим самим забезпечити не просто його виживання, а й розвиток. Саме такий вибір, кинувши виклик усім несприятливим умовам, зробив Національний університет біоресурсів і природокористування України (НУБіП України), про що ми ведемо розмову з його проректором з наукової, інноваційної та міжнародної діяльності, академіком Національної академії аграрних наук України Максимом МЕЛЬНИЧУКОМ.

– Максиме Дмитровичу, кардинальні зміни в навчальному процесі та інших напрямах діяльності університету дали змогу забезпечити його розвиток і визнання як беззастережного лідера аграрної освіти в Україні. Якими при цьому були орієнтири, адже в умовах постійних економічних криз і політичної нестабільності розраховувати доводилося тільки на власні сили?

– Насамперед необхідно було відстежити й урахувати світові тенденції щодо вищої освіти і наукових досліджень в аграрній сфері. А вони однозначно свідчили, що послідовно формується глобальна мережа університетів наук про життя, тобто університетів, які переймаються проблемами життя людини, бо нині вже не можна уособлено займатися сільським господарством, не розв’язуючи при цьому проблем екології, якості та безпеки сировини й продукції аграрного комплексу тощо. Часи змінилися, й, так би мовити, чистий аграрій уже не зможе відповідати вимогам сучасності. Тому всі аграрні університети провідних країн Європи та світу значно розширили напрями підготовки студентів. Такий шлях обрав і наш університет. Якщо у 80­х роках минулого століття Українська сільськогосподарська академія (так тоді він називався) випускала фахівців з 12 аграрних спеціальностей, то тепер їхня кількість зросла майже в чотири рази – до 46. Це й дає можливість готувати спеціалістів, котрі відповідають усім сучасним вимогам як в аграрному секторі, так і в природоохоронній та інших суміжних сферах.

Можна сказати, змінилася сама сутність нашої діяльності. Колись завдання полягало в тому, щоб просто прогодувати населення, а тепер мета окреслена в лаконічному формулюванні нашого тренду: «За якість і безпеку життя!». Я завжди кожній новій групі студентів пояснюю: «Якщо лікар припускається помилки, то це злочин проти однієї людини – його пацієнта. Якщо помиляється агроном, то це злочин проти дуже багатьох людей, адже наслідок такої помилки – поява небезпечних для здоров’я й навіть життя продуктів харчування, які потраплять на стіл тисяч і тисяч людей».

– І все­таки важко уявити, щоб випускники з дипломами з 46 спеціальностей могли знайти собі застосування відповідно до набутих знань і кваліфікації.

– На сучасному етапі в умовах жорсткої конкуренції розвиток аграрного виробництва неможливий без оптимальних, з погляду економіки, раціонального природокористування та енергоефективності, підходів. Не обійтися також без застосування сучасних технологій, комп’ютеризації, дистанційного зондування землі тощо. А ще потрібні фахівці з аграрного, земельного та екологічного права… Отже, спектр діяльності тут досить широкий.

І ще один важливий аспект. Понад десять років тому ми запровадили навчання студентів англійською мовою з 15 спеціальностей. До того ж з першої лекції. Й ці наші випускники конкурентоспроможні як на вітчизняному, так і зарубіжному ринку праці.

Додам, що й надалі навчальний процес змінюватиметься, удосконалюватиметься відповідно до потреб сучасного суспільства. Скажімо, євроінтеграція нашої країни – ще один виклик і для наших викладачів та науковців, бо потрібно переглянути програми підготовки кадрів, звіряючи їх із вимогами європейських стандартів, європейської спільноти.

– Що допомогло вам вийти на новий рівень підготовки фахівців, здобути визнання й за кордоном?

– Важливу роль відіграла й відіграє міжнародна співпраця. Університет входить до всіх провідних асоціацій і консорціумів Європи й світу, які об’єднують аграрні університети. Зокрема, результативно розвиваються наші відносини з американськими університетами, де нас добре знають, бо ще в 1996 році підписано перший меморандум про офіційне визнання університетом штату Айова нашої системи освіти. Сьогодні активно продовжується створення українсько­американської асоціації, яка дасть змогу залучити інвестиції провідних американських компаній у сільське господарство та масштабні природоохоронні заходи в Україні. Плануємо через два роки на базі навчально­дослідного господарства розгорнути майданчик, де буде представлено найкращі американські агротехнології і сільськогосподарську техніку. Наші студенти й слухачі груп підвищення кваліфікації зможуть тут здобути знання, що не поступатимуться рівню підготовки фахівців у США. Водночас створюється спільне підприємство, яке залучатиме виробників сільськогосподарської техніки з усієї України.

Розвиваються зв’язки й на Європейському континенті. Наприклад, завдяки давнім контактам із німецькою компанією FML університет отримав від неї як гуманітарну допомогу високотехнологічне обладнання на 200 тисяч євро.

Загалом така співпраця дає нам можливість отримувати єврогранти, брати участь у міжнародних програмах. А завдяки програмі державно­приватного партнерства ми на базі свого наукового парку «Безпека природокористування і якість життя» змогли реалізувати низку ефективних проектів без залучення коштів державного бюджету.

– Наведіть приклади проектів, які могли б послужити моделлю для виживання, а ще краще – розвитку іншим аграрним вишам?

– Гадаю, особливої уваги заслуговують так звані зелені інвестиції. За цим проектом у нас передбачено будівництво спільно з іспанцями біогазового заводу в науково­дослідному господарстві «Ворзель». Але спочатку кілька слів про всеукраїнську проблему аграрних вишів. Через скорочення, а то й повну втрату державного фінансування мало кому з них удалося зберегти науково­дослідні господарства. А навчання не може бути повноцінним, якщо в аграрному виші немає бодай 100 гектарів орної землі, бо інакше неможливо, наприклад, продемонструвати студентам у комплексі шляхи розв’язання проблеми продовольчої безпеки. Ми, на щастя, не тільки не втратили такі землі, а навіть збільшили їхню площу. Проте фінансово утримувати господарства в нинішніх умовах майже неможливо. А от біогазовий завод дає змогу це зробити.

У чому полягає вигода? Завод забезпечує дешевою електроенергією як виробничі потреби, так і соціальні об’єкти господарства, й зокрема житло для фахівців. Процес такий. У спеціальні реактори завантажуються різні біологічні відходи – від тваринницьких ферм і молокозаводів, побутове сміття тощо. Спалюючи отриманий у результаті реакції біогаз, завод виробляє електроенергію, а залишки біомаси теж використовуються як рідкі й тверді високоякісні біодобрива. Отже, біозавод дасть можливість Ворзелю мати достатньо електричної і теплової енергії власного виробництва, реанімувати тепличне господарство, підвищити врожайність, одержуючи при цьому екологічно чисту аграрну продукцію.

Під цей проект ми отримали грант Євросоюзу в 5 мільйонів євро за програмою Україна–Іспанія. Завдяки підтримці вже нинішнього уряду вдалося завершити процедуру узгоджень, і нині він переданий іспанцям на остаточне затвердження.

Минулого року ми провели 130 конференцій і семінарів, зокрема 65 міжнародних форумів. Щоб конференція була результативною, тобто окупилася, вона має завершитися підписанням відповідних документів – контрактів, договорів, меморандумів. Тоді наші науковці отримають нові можливості для опанування сучасних технологій, запозичення зарубіжного досвіду, підвищення кваліфікації. Крім цього, є й прямий матеріальний зиск. Скажімо, після ділових зустрічей на таких конференціях і відповідних домовленостей наші студенти дістали можливість безкоштовно стажуватися у відомих іноземних університетах, зокрема в Токійському аграрному університеті та провідних наукових центрах китайської провінції Ханчжоу.

Щоб захід був вдалий, необхідно підібрати таку тематику, яка зацікавить і вітчизняних, і зарубіжних партнерів, включаючи приватні компанії. Тоді вони беруть на себе левову частку витрат, знявши навантаження з бюджету. Важливо також, щоб гостям було що подивитися, щось запозичити.

Ми пишаємося селекційними здобутками, що дасть змогу отримувати безвірусні рослини. В нашій колекції понад 230 власних сортів самої лише пшениці, які одночасно можна побачити на польовому стаціонарі агростанції. Ми лідери й у селекції такої стратегічної культури, як ріпак. У нас є передові напрацювання з ДНК­паспортизації. У структурі університету – унікальна, кажу без перебільшення, Боярська лісова дослідна станція, тисячі гектарів лісу котрої цілком слушно називають легенями Києва. І це, звісно, далеко не все, чим ми можемо похвалитися.

— Кажуть: «Головне, щоб не заважали працювати!». Чи не вважаєте ви так само?

– Певною мірою питання актуальне. Не зводячи його до конкретних випадків, зауважу, що будь­якому вітчизняному університету можуть зашкодити (і шкодили) спроби обмежити його автономність, самоврядність, самостійність. Ніде в передових країнах чиновники відповідного міністерства не впливають напряму на навчальний процес в університетах.

— А, на вашу думку, де переважно має бути зосереджена наука – в академічних установах чи вищих навчальних закладах?

– Мені довелося займатися наукою і в академічних науково­дослідних інститутах, і в університетах.Усі вчені, зайняті хоч в освітянській, хоч в академічній системі, свого часу були випускниками вищих навчальних закладів. Яких випускників намагатимуться залишити в університеті? Безперечно, найкращих. І вони справді залишаються. Наприклад, із моєї наукової школи десять аспірантів захистили дисертації на ступінь кандидата наук і восьмеро з них залишилися працювати в стінах університету. Щорік уже тривалий період ми отримуємо Державну премію України в галузі науки і техніки.

Тож університети, переконаний, мають найбільший потенціал для розвитку науки. В усіх розвинених країнах провідну роль у науці відіграють університети. І в нашій державі я ставив би саме на університетську науку.

Розмову вів Олександр МАЛІЄНКО.Фото Миколи БІЛОКОПИТОВА.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Вчора, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Вчора, 28 березня