Влада без грошей - ілюзія

Наявна в Україні система місцевого самоврядування нині далека від досконалості й не відповідає потребам суспільства. Визначені через «формулу» видатки місцевих бюджетів лише на 50–60 відсотків забезпечують їхні матеріальні потреби.

Скажімо, для середньої сільської ради видатки на державне управління визначено в рамках 98 тисяч гривень. Мінімальні ж потреби лише на заробітну плату (з нарахуванням єдиного соціального внеску) чотирьох посадових осіб місцевого самоврядування та одного технічного працівника становлять понад 130 тисяч гривень. До цієї суми не входять обов’язкові надбавки за вислугу років, а також 10 відсотків премії. А ще ж слід врахувати плату за тепло, зв’язок, електроенергію, вартість канцтоварів. Адже ці платежі опинилися поза увагою «формули». Як наслідок зникає зацікавленість у збільшенні доходів від податку з доходів фізичних осіб (ПДФО).

За чинним Бюджетним кодексом України на сільські рахунки мають надходити 25 відсотків згаданого податку. Але це не норма, це максимальна межа. Якщо надходження від ПДФО значні, така місцева рада перестає бути дотаційною. «Зайві» кошти підлягають вилученню з метою вирівнювання місцевих бюджетів через міжбюджетні трансферти. Загалом це правильно. Проте подекуди через таку «формулу» виникає абсурдна ситуація: вилучення планується в більшій сумі, ніж реально очікувані надходження. Сільським радам доводиться виживати переважно за рахунок доходів другого кошика. Визначені ж згори видатки місцевих бюджетів не можуть забезпечити якісного виконання програм соціально­економічного розвитку (освіта, охорона здоров’я, культура, благоустрій, утримання комунального господарства і, власне, адміністративні функції). Тож украй потрібна кардинальна бюджетна реформа.

Варто оптимізувати видаткові повноваження місцевих бюджетів, упорядкувати перелік та обсяги видатків на виконання делегованих і власних повноважень шляхом внесення змін до Бюджетного кодексу України. Зокрема, слід установити, що виконання делегованих повноважень органами місцевого самоврядування здійснюється виключно в межах обрахованих Міністерством фінансів України ресурсів.

Зрештою, настав час вирішити питання неузгодженості ст. 89 та ст. 91 Бюджетного кодексу України щодо здійснення фінансування видатків на позашкільну освіту та віднести їх до видатків, які враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів. Необхідно виключити зі складу видатків, що не враховуються під час визначення міжбюджетних трансфертів, програм і заходів, ті, які належать до загальнодержавних повноважень і визначені статтями 87–90 Бюджетного кодексу України.

Потребують удосконалення як механізм розрахунку видатків на виконання делегованих повноважень, так і державні соціальні стандарти й нормативи стосовно кожного з делегованих державою повноважень із урахуванням особливостей поточної демографічної, соціально­економічної та фінансової ситуацій.

Було б доцільно провести інвентаризацію всіх нормативно­правових актів, що регламентують застосування галузевих нормативів під час здійснення видатків із місцевих бюджетів. Зокрема, переглянути та соціально обґрунтувати й оптимізувати фінансові нормативи бюджетної забезпеченості галузей освіти, охорони здоров’я, культури, соціального захисту та забезпечення фізкультури і спорту з урахуванням наявної мережі закладів.

Доповнень потребує й постанова КМУ № 1149 від 08.12.2010 р. у частині внесення змін до формул обсягу міжбюджетних трансфертів, зокрема щодо перегляду підходів до розрахунку обсягу видатків на утримання органів місцевого самоврядування.

Під час внесення змін до Бюджетного кодексу України слід доповнити перелік документів, які подаються разом із проектом закону про Державний бюджет України, детальними розрахунками розмірів фінансових нормативів бюджетної забезпеченості за рівнем місцевих бюджетів, галузями бюджетної сфери та в розрізі контингенту. Передбачити, що до фінансового нормативу бюджетної забезпеченості додається перелік соціальних програм, які враховувалися під час розрахунку нормативу, та перелік усіх нормативно­правових актів, що визначають вартісні й кількісні показники програм (типова штатна чисельність, мінімальна вартість харчування, витрати на медикаменти, гранична напов­нюваність груп та класів тощо). Бюджетні програми (норми, стандарти), які не ввійдуть до цього переліку, мають бути віднесені до необов’язкових до виконання за рахунок місцевих бюджетів.

Практика діяльності органів місцевого самоврядування свідчить, що слід упорядкувати та оптимізувати перелік державних цільових програм, виконання яких передбачає використання коштів місцевих бюджетів, привести їх у відповідність до наявних ресурсів місцевих бюджетів, забезпечивши передачу органам місцевого самоврядування окремих програм лише з одночасною передачею фінансових ресурсів на їх виконання.

Уряд також має забезпечувати пов­не фінансування затверджених державних цільових програм у сфері житлово­комунального господарства.

Автор: Любов КІРІЄВСЬКА