ЄС + україна ≠ Угода про асоціацію... Саміт «Східного партнерства» й подальша кооперація

Кількамісячні напружені очікування, підживлювані сподіваннями на позитивний результат проведення Вільнюського саміту країн – учасниць Ініціативи «Східне партнерство» (28–29 листопада 2013 року) з боку більшості політичних сил, провідних європейських чиновників і, зрештою, пересічних громадян, на жаль, не справдилися в сенсі реалізації європейського проекту України: тривалий період кооперації з ЄС, що мав завершитися підписанням Угоди про асоціацію та поглиблену й всеохопну зону вільної торгівлі між партнерами, продовжиться на нових умовах, вибудуваних на основі пропозицій та застережень української сторони.

Адже аргументація, до якої апелював Кабінет Міністрів України, приймаючи 21 листопада 2013 року Розпорядження про призупинення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію між нашою державою та ЄС, стала базовою й під час проведення саміту «Східного партнерства», сконцентрувавши увагу учасників на питаннях економічного розвитку України та її політичної взаємодії зі стратегічними партнерами. По суті, відсутність «геополітично маркованої» позиції, що зав­ше супроводжувала розвиток нашої держави як пов­ноправного суб’єкта міжнародних відносин, відіграла вирішальну роль і на шляху її форсованого зближення з ЄС: загроза економічного тиску з боку Російської Федерації та майже 100­відсоткова ймовірність порушення торговельних зв’язків із країнами–членами Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану позбавили вітчизняне керівництво можливості зробити ще один крок на шляху європейської інтеграції та підтвердити в результаті історичну й цивілізаційну належність України.

Однак ця зовнішньополітична тактика виявилася доволі проблематичною в сенсі оптимізації зусиль ЄС, з одного боку, та Росії – з другого, задля вироблення механізмів тристоронньої співпраці акторів і, як наслідок, зниження ймовірності виникнення негативних наслідків підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС для нашої держави. Тому відтермінування процедури укладання документа, котра первинно мала стати основним політичним досягненням «Східного партнерства» та, безпосередньо, Литовської Республіки (котра наразі головує в Раді ЄС), спричинило неоднозначну оцінку учасників саміту, не змінивши, однак, курсу України на зближення з Європою.

«На жаль, Україна призупинила свій поступ на шляху євроінтеграції. Але ЄС готовий допомогти їй завершити реалізацію необхідних реформ, уключаючи забезпечення демократичного розвитку та дотримання прав людини, котрі мають стати головним досягненням цієї держави», – зазначила Президент Литовської Республіки Даля Грібаускайте під час проведення фінальної прес­конференції саміту 29 листопада. «Проте, у принципі, уряд України може змінити своє рішення, відстоявши загальні переконання українського суспільства. Сподіваємося, що до проведення 2015 року чергового саміту Ініціативи українське керівництво трансформує свою точку зору щодо Угоди про асоціацію», – додала вона.

«Європейський вибір залишається для України стратегічним напрямом подальшого цивілізаційного розвитку, зміцнення місця й ролі країни в сучасному конкурентному світі. Вимушена пауза в процесі укладання угоди не означає припинення вкрай необхідних для неї євроінтеграційних реформ», – заявив Президент України Віктор Янукович, виступаючи перед учасниками пленарного засідання саміту 29 листопада.

Але, говорячи про необхідність існування передумов, які забезпечать отримання максимальних результатів від імплементації документа, український лідер наголосив на важливості здійснення програми спільних заходів, спрямованих на адаптацію економіки України до нових реалій. Серед них Президент виокремив спільну роботу над програмою економічної допомоги Україні, яка дасть їй змогу здійснити підготовку до підписання угоди; розблокування програм бюджетної секторальної підтримки ЄС; дієву допомогу міжнародних фінансових інституцій (зокрема, Міжнародного валютного фонду та Світового банку); необхідність перегляду Євросоюзом торговельних обмежень щодо окремих позицій українського експорту; активну участь ЄС та міжнародних фінансових інституцій у модернізації української газотранспортної системи як ключового елементу європейської енергетичної мережі, а також забезпечення всіма належними засобами та механізмами Європейського Союзу енергетичної незалежності України; розроблення узгодженого плану дій із метою усунення суперечностей та врегулювання проблем у рамках торговельно­економічного співробітництва з Росією та іншими членами Митного союзу, що пов’язуються зі створенням зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, на основі започаткування відповідної співпраці у форматі Україна – ЄС – Росія.

У принципі, окреслена проблематика стала основою риторики представників української сторони під час проведення всіх заходів саміту, що мало довести обґрунтованість та виваженість позиції нашої держави. Так, виступаючи перед учасниками ІІ бізнес­форуму «Східного партнерства» 28 листопада 2013 року, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах зазначив, що український бізнес розглядає співпрацю з ЄС як можливість доступу до платоспроможного ринку з 507 мільйонами споживачів, адже важливо, що економіка ЄС – друга в світі, а ВВП держав–членів організації становить близько 16 трлн. доларів США. Тож вітчизняні підприємці сприймають ці переваги як відкриття доступу до інвестиційних ресурсів, сучасних технологій і обладнання, яке не виготовляється на території України, проте вкрай необхідне для прискорення модернізації виробничого процесу й економіки держави загалом.

«Поки триває дискусія в політичній площині, бізнес робить свою справу. До 30 відсотків нашої зовнішньої торгівлі припадає на держави–члени Євросоюзу; 78 відсотків усіх інвестицій, укладених в українську економіку, становлять інвестиції з Європи; а європейський інвестиційний імпорт сягає 40 відсотків. Саме тому українські промисловці й підприємці виступають на підтримку підписання Угоди про асоціацію і поглиблену та всеохопну зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Але за умов, які дозволять мінімізувати ризики», – наголосив Анатолій Кінах.

«У той же час, – і це наша принципова позиція, – інтеграція з Євросоюзом аж ніяк не суперечить співпраці з Росією та Митним союзом. Україна виступає стратегічним партнером для обох сторін. Частка ЄС у нашому зов­нішньоторговельному обороті становить 30 відсотків, а Митного союзу – 40, причому 32 відсотки в даному разі припадає на Росію. Саме тому дуже важливо віднайти баланс інтересів», – підкреслив президент УСПП.

Аргументуючи позицію Української держави щодо відтермінування підписання Угоди про асоціацію з ЄС, Перший віце­прем’єр­міністр України Сергій Арбузов зауважив, що наша держава не змінила своєї позиції і «тримає курс на Європу», адже не було здійснено «розвороту» від обраної мети. Проте особливістю політичних рішень, котрі приймалися під час підготовки угоди, було врахування оцінки економічних та політичних ризиків. Тому, відзначаючи позицію РФ, потрібно брати до уваги увесь перелік загроз, що виникають унаслідок налагодження контактів із різними економічними партнерами.

Хоча, аналізуючи це питання, представники інших держав–учасниць Ініціативи «Східне партнерство» навели низку аргументів, котрі, по суті, піддають сумніву припущення щодо виникнення непоправних дисбалансів та економічних негараздів у країнах унаслідок переформатування відносин із РФ.

«Ми маємо напружені відносини з Росією, зокрема після конфлікту 2008 року. Тому Грузія диверсифікує ринки, адже російський напрям – не єдиний у світі. Наразі ми лише відновлюємо економічні взаємини, і якщо РФ, приміром, ще раз перекриє імпорт грузинського вина (як то було 2006 року), це істотно вплине на нашу економіку. Проте ми налаштовані на подальший розвиток», – наголосив віце­прем’єр­міністр, міністр економіки та сталого розвитку Грузії Георгій Квірікашвілі.

У цьому ж ключі міністр економіки Молдови Валерій Лазер підкреслив важливість компліментарності економік двох країн, адже Кишинів у такому тандемі імпортує ресурси, а Москва – продукти харчування. Тож, виробляючи товари за європейськими зразками, Молдова приноситиме певні вигоди й для РФ, оскільки постачатиме на її територію якісну продукцію. «Однак вагомими передумовами для налагодження такого діалогу є деідеологізація відносин сторін та інтенсифікація діалогу між їхніми бізнес­сферами», – додав він.

«Ми контактуємо з Україною на рівні реалізації низки проектів, зокрема в бізнесовій та енергетичній сфері. Однак Європейський інвестиційний банк – це підрозділ ЄС, котрий також має обговорювати з країнами­партнерами питання їхньої зовнішньої політики», – зазначив президент Європейського інвестиційного банку Вернер Хойєр, аргументуючи можливість надання Україні фінансової допомоги для модернізації її виробничих та промислових потужностей.

Справді, у рамках реалізації ЄС Ініціативи «Східне партнерство» Європейський інвестиційний банк інтенсифікував процес надання позик її державам­учасницям, збільшивши обсяг кредитування останніх зі 170 млн. євро у 2008 році до 934 млн. у 2012­му. Крім того, згідно з положеннями Спільної декларації саміту «Східне партнерство: шлях уперед», протягом 2014–2015 років передбачається інтенсифікація виконання програм надання макрофінансової допомоги Україні та Грузії. Однак останні мають виконати наявні передумови зближення з ЄС та підтвердити взаємозв’язок таких програм із конкретним порядком денним реформ у країнах. У цьому ж ключі вбачається можливим застосування інструментів макрофінансової допомоги Євросоюзу для надання підтримки країнам­партнерам у питаннях усунення короткострокових коливань платіжного балансу.

Проте, говорячи про наслідки підписання Угоди про асоціацію Україна – ЄС, озвучені вітчизняним урядом, Комісар ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле назвав оцінки українського уряду щодо можливих збитків країни у 160 млрд. євро перебільшеними.

Зі свого боку, член Європейського парламенту, співголова Місії ЄП в Україні Пет Кокс під час пленарного засідання «Український курс», що відбулося 28 листопада в рамках Зустрічі голів комітетів закордонних справ парламентів Європейського Союзу та Парламентського форуму за демократію, наголосив, що «жодні цифри не є офіційними». «ЄС не отримав документів, котрі підтверджували б обґрунтованість таких розрахунків. Тому вони не повинні обговорюватися», – заявив він.

За його словами, така політика не є виваженою, адже ЄС – надійний стратегічний партнер, який завжди дотримується зобов’язань щодо економічної модернізації партнерів, котрі бере на себе. Тому після Вільнюса розвиток кооперації залежить лише від України.

«Угоду з Україною було відкладено, проте пропозиція ЄС щодо її підписання все ще залишається на порядку денному. Тим більше що українські громадяни протягом останніх днів довели розуміння важливості європейського шляху своєї держави. Однак ЄС має поважати суверенні рішення його партнерів, адже співробітництво з цією організацією є процесом, спрямованим не проти певної сторони, а на досягнення стабільності, процвітання та демократичного розвитку країн», – наголосив Президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу під час проведення 29 листопада фінальної прес­конференції ІІІ Саміту країн – учасниць Ініціативи «Східне партнерство». За його словами, Росія також є стратегічним партнером ЄС, проте ця організація не допускає жодного втручання третіх сторін у питання ведення переговорів щодо асоціації, адже вони є двостороннім елементом співробітництва Євросоюзу та його партнерів.

Тож, зважаючи на офіційну позицію ЄС, у Спільній декларації саміту окрему увагу приділено питанню відтермінування підписання Угоди про асоціацію та поглиблену і всеохопну зону вільної торгівлі між нашою державою та цією міжнародною організацією. «Учасники саміту відзначають безпрецедентну громадянську підтримку політичної асоціації та економічної інтеграції України з ЄС, – ідеться в документі. — Європейський Союз та Україна ще раз наголошують на своєму зобов’язанні підписати Угоду на основі визначеної діяльності та вагомого прогресу Української держави у трьох сферах, котрі буде конкретизовано під час наступного саміту Україна – ЄС».

Оскільки цей документ затвердив основні механізми взаємодії держав – членів ЄС та країн – учасниць «Східного партнерства» на період 2014–2015 років, однією з цілей, котрі мають бути досягнуті в рамках реалізації Ініціативи до 2015 року, є забезпечення (за можливості) підписання та попереднього застосування угод про асоціацію/ПВЗВТ у період до осені 2014 року на основі запровадження імплементаційної фази та гарантування безперешкодного просування ратифікації цих документів. Отже, можна сподіватися, що не лише Молдова та Грузія (подібні перспективи котрих обговорювали ще напередодні парафування ними угод про асоціацію в рамках Вільнюського саміту), а й Україна зможе пришвидшити реалізацію визначеної стратегічної мети. Тим паче що держави – члени Євросоюзу планують зміцнити бізнесовий вимір «Східного партнерства», поліпшуючи середовище ведення бізнесу на територіях країн­партнерів задля оптимізації діяльності й максимізації прибутку місцевих, регіональних та європейських середніх і малих підприємств, а також інших компаній.

Важливо, що учасниками саміту заявлено про можливість подальшої підтримки Євросоюзом процесу модернізації української газотранспортної системи, котра є ключовою складовою європейської енергетичної мережі. Бо лише протягом 2008–2012 років ЄС локалізував 87 млн. євро, використаних під час імплементаційного періоду реалізації єдиної української енергетичної політики. З цієї точки зору, було відзначено подальше налагодження співпраці з Україною щодо забезпечення транспортування газу в аверсному та реверсному режимах, а також розвитку «Адріатичного газового коридору», що має об’єднати Хорватію, Угорщину та Україну. Дискусії саміту промовисто засвідчили, що Україна має реальні можливості щодо позиціонування своєї території в ролі східноєвропейського «газового вузла», забезпечуючи довгострокову стратегію використання потужностей із транспортування та зберігання газу відповідно до зобов’язань Києва в рамках Енергетичного співтовариства ЄС і маючи можливість залучати до цього процесу представників усіх зацікавлених сторін.

У принципі, така позиція Євросоюзу легітимізує продов­ження діалогу з Українською державою та ведення подальших переговорів щодо підписання Угоди про асоціацію з урахуванням вимог української сторони. Проте… лише на двосторонньому рівні. Адже тристоронній формат, по суті, передбачено виключно для взаємодії партнерів у енергетичній сфері, у рамках кот­рої Росія користується якщо й не монополією, то апріорним олігополістичним положенням на території ЄС. Тож недаремно, ведучи переговори у двосторонньому форматі з лідерами провідних європейських країн, Президент України Віктор Янукович намагався схилити на бік нашої держави саме Берлін і Париж, котрі виступають у ролі своєрідних континентальних «локомотивів» ЄС та, відповідно, творять основи його спільної зовнішньої політики. Хоча, певно, важливішим залишається той факт, що ці держави вважаються основними донорами європейських інвестиційних фондів, капіталовкладення яких формують міцний фінансовий базис як для внутрішнього розвитку самого ЄС, так і для забезпечення підтримки реалізації програм останнього за кордоном. Відтак, поглиблення взаємин у цьому форматі, мабуть, не потребуватиме подальшого просування ідеї «тристороннього діалогу».

Однак ключовими в цьому сенсі виявилися не політичні перемовини, а реакція громадянського суспільства, котре виступило основним поборником європейської ідеї, свого роду каталізатором продовження тісної взаємодії з Євросоюзом. Саме бажання відмови України від стратегії кон’юнктурної мультивекторності, висловлюване шляхом народного волевиявлення, стало стимулом, котрий наразі підштовхує Брюссель до продовження кооперації.

З другого боку, кардинально змінена позиція РФ щодо нинішніх мит на нафту та нафтопродукти, її готовність піти на поступки в питанні підписання угоди про вільний доступ до використання трубопровідного транспорту та висловлювані натяки на подальшу «лібералізацію» взаємин наштовхують на думку щодо використовуваної політики «батога і пряника», під час реалізації кот­рої окремі фінансово­економічні заходи можуть досить легко перетворитися на політичні суперечності, виражені через механізми застосування відкритого пресингу й «тактики ультиматумів» стосовно дій українського керівництва та, в цілому, участі нашої держави у світових політичних процесах.

«Президент Росії Володимир Путін вважає Угоду про асоціацію між Україною та ЄС «економічним суїцидом», котрий покладе край торговельним відносинам сторін. Проте це суперечить принципам міжнародного права. Та й сама РФ у своєму розвитку не керується ані демократичними, ані правовими положеннями. Тому Європейський парламент активно відстоюватиме торування європейського шляху Україною, для чого застосовуватимуться саме демократичні принципи і стандарти», – зазначив голова Комітету Європейського парламенту з питань закордонних справ Елмар Брок, висловлюючи підтримку подальшого поступу офіційного Києва на шляху європейської інтеграції.

Автор: Юлія ЦИРФА