Від часткових теорій до цілісної культури лідерства

Майже десять років тому перед мерією невеличкого американського міста у штаті Теннессі серед крилатих фраз, викладених камінням і металом на асфальтовому тротуарі, я побачив вислів: якби все залежало від лідерства, то ми вже давно жили б у раю. За більш формального підходу, згідно з європейською моделлю адміністративного управління «Загальна схема оцінювання» (Common Assessment Framework, CAF), внесок лідерства у якість управління становить 10–12 відсотків. Але все це аж ніяк не означає, що лідерство, лідер не є важливими або не зовсім важливими. Відповідно до тієї ж моделі CAF усе починається з лідерства. А згідно з теорією та практикою «лін менеджменту» (Lean Management), тобто ощадливого менеджменту, будь-який проект з удосконалення, організаційного розвитку неможливо розпочати й успішно реалізувати без зацікавленості в цьому й постійної участі перших осіб організації [2].

Саме тому протягом тривалого часу питанню лідерства, пошуку лідерських якостей, здатності до лідерства, їх виявленню й розвитку приділяють чимало уваги. Створено численні концепції та теорії лідерства, в пошуках найкращого виокремлено багато типів лідерства. Подальші дослідження засвідчили, що ефективний тип лідерства визначається, виходячи з конкретної ситуації, обставин, цілей, завдань й особистісних характеристик людей, залучених до справи.

Традиційно розрізняють і порівнюють між собою автократичний і демократичний типи лідерства. Автократичний, або «примушувальний», лідер вимагає робити те, що він сказав, прагне негайного виконання вказівок. Цей стиль ефективний у періоди кризи. А також допомагає контролювати проблемних співробітників. В інших ситуаціях його слід уникати, бо інакше це може призвести до відчуження людей і руйнування їхньої гнучкості та винахідливості. Демократичний лідер часто запитує співробітників: «Що ви думаєте?». Такий лідер прагне дійти консенсусу шляхом участі. Цей стиль найефективніший, коли лідеру необхідно сформувати рішення, план за участю співробітників або якщо він невпевнений і йому потрібні свіжі ідеї кваліфікованих працівників. У невідкладних ситуаціях, коли часу бракує чи коли співробітники недостатньо компетентні, щоб запропонувати кваліфіковане керівництво до дії, такий стиль не підходить.

Спробуйте самостійно розпізнати, який саме тип лідерства відображає кожна з картинок.

Ксенія Герасимова зробила вибірку коротких характеристик 13 типів лідерства й назвала відповідні книжки – навчальні посібники, присвячені кожному з них [1]:

— Адаптивний лідер – потрібен у важкі, кризові часи, а також під час глобальних змін, коли головне зав­дання керівника – розробити принципово нові підходи до ведення бізнесу. А після – усунути причини кризи та підготувати співробітників до роботи в нових умовах, допомогти їм, не втрачаючи їхньої довіри. Яскравим представником такого типу керівників є екс­голова компанії IBM Сем Пальмізано.

— Емоційний інтелектуал – це керівник із глибоким розумінням власних почуттів і почуттів інших людей. Емоційні інтелектуали є експертами у сфері відносин зі співробітниками. Тому такі лідери є майстрами впливу на людей (у хорошому сенсі слова). Виконавчий директор компанії Starbucks Говард Шульц і знаменитий інвестор Уор­рен Баффет чудово ілюструють цей тип керівництва.

— Харизматичний лідер впливає на людей приголомшливою силою свого магнетизму. Німецький соціолог Макс Вебер майже 90 років тому зазначив, що харизма – це дар, який відрізняє лідерів від звичайних людей. У розумінні німецького вченого харизматичні керівники є надлюдьми, наділеними не доступною іншим людям енергетикою. Нині доведено, що харизму можна в собі розвинути. Треба зазначити, що, незважаючи на свою фантастичну успішність, харизматичні лідери мають властивість пригнічувати інших людей. До таких лідерів відносять Теодора Рузвельта, Гітлера, Наполеона, Сталіна.

— Автентичний лідер. Згідно з визначенням автора поняття «автентичне лідерство» екс­президента компанії Medtronic Білла Джорджа, такий лідер бере до уваги інтереси всіх сторін, причетних до участі в розвитку бізнесу, й розуміє, що своєю діяльністю необхідно приносити користь суспільству. Автентичні лідери прагнуть до взаємовигідного співробітництва, працюють «на перспективу» й не ставлять в основу лише заробляння грошей.

— Лідер «п'ятого рівня». За словами бізнес­гуру Джима Коллінза, лідерам «п'ятого рівня» водночас притаманні лють лева й смиренність ягняти. Це дуже рідкісна «порода», сам Коллінз наводить лише 11 прикладів. Такі лідери поєднують у собі найвищий професіоналізм і рідкісний набір особистих якостей. Честолюбство лідерів «п'ятого рівня» спрямоване не на власне зростання, а на процвітання компанії загалом. Для ілюстрації цього типу лідерства Коллінз обрав Дарвіна Сміта, екс­голову Kimberly­Clarck, і Колмана Моклера, колишнього виконавчого директора Gilette.

— Уважний лідер уважно ставиться до людей, що його оточують, слухає їх і аналізує почуте. У результаті він помічає багато цікавого. Уважність вкрай важлива для будь­якого керівника, однак вона найбільш притаманна прихильникам новизни, а також головам невеликих «молодих» компаній, котрі ще не виробили жорстких звичок. Але уважні лідери очолюють і велетенські корпорації – такі, наприклад, як Procter & Gamble.

— Самозакоханий лідер не навчається сам і не вчить інших, нікого не слухає й не терпить інакомислення. Однак не всі нарциси погані, каже психоаналітик Майкл Маккобі. Прикладами «продуктивних» нарцисів він вважає Білла Гейтса та Енді Гроува. Вони можуть вести компанію до успіху навіть у найнестабільніші часи, бо часто мають безліч послідовників. При цьому в такого лідера зазвичай є вірний помічник, своєрідний зброєносець Санчо Панса.

— Непохитний лідер. Військові є невичерпним джерелом яскравих уроків такого лідерства. Один із прикладів – Брейс Барбер, колишній рейнджер американської армії. Він написав книжку про «непохитних» керівників, які швидко приймають рішення. За словами автора, такі управлінці необов'язково бувають жорстокими до підлеглих, але
завжди мають незламний внутрішній стрижень, великий запас міцності.

— Резонансний лідер здатен викликати в підлеглих емоційний відгук – резонанс, що значно підвищує ефективність управління. Таким лідером вважається президент Southwest Airlines Коллін Барретт, яка завжди знаходить час на те, щоб залишитися наодинці із собою та зібратися з думками.

— Лідер­службовець – наполегливий, обізнаний, намагається контролювати всі процеси компанії й переймається геть усім, усе перевіряє на собі. Компанії з такими керівниками на чолі є найпривабливішими для роботи.

— Лідер­оповідач за будь­якої нагоди розповідає про себе, свою компанію, про те, чим співробітники зайняті нині й що робитимуть далі. Ці історії викликають колосальний емоційний відгук у співрозмовників. Ключем до такого лідерства є створення історії, яка може надихнути й привернути багатьох послідовників. Таким був Стів Джобс, а презентації, що він їх проводив, самі по собі – приклад найвищого мистецтва.

— Сильний лідер робить ставку на власні таланти й таланти співробітників. Ви хороший виконавець, мислите стратегічно або добре впливаєте на людей? Виявіть свої сильні якості, зробіть акцент на одній із них і розвивайте її (це стосується й підлеглих: визначте їхні переваги та інвестуйте в них). Якщо сфокусуєтеся на сильних якостях своїх співробітників, то рівень їхньої залученості до загальної справи істотно зросте, а компанія стане успішнішою.

— Лідер «племен». За словами Дейва Логана, Джона Кінга та Хейлі Фішер, будь­яка компанія має «племінну» структуру. І її ефективність залежить від поведінки груп людей, «племен», у які вони об'єднуються. «Племена» перебувають на різних рівнях розвитку, їхні представники спілкуються своєю мовою. Лідер «племен» уміє згуртувати людей, повести за собою, запалити вогонь у їхніх серцях, нагадати, що тільки разом вони зможуть зробити щось справді вражаюче. Його завдання – зрозуміти «племена», їхні спільні цінності та переконання й об'єднати для досягнення мети. Голова компанії Zappo's Тоні Сьє – саме такий лідер.

— До цього переліку варто додати коуч­лідера, який радить співробітникам: «Спробуй зробити це». Він розвиває людей на майбутнє. Цей стиль підходить для формування міцних особистісних якостей для успішного майбутнього, проте він малоефективний, якщо співробітники непокірні та вперті, не бажають учитися й щось міняти, а лідеру бракує досвіду.

Саме різноманіття типів лідерів є аргументом на користь ситуативно­динамічного управління, коли справжній лідер володіє різними стилями лідерства й застосовує їх залежно від обставин, середовища та сутності проблем, які має розв’язати. Дуайт Д. Ейзенхауер вважається одним із видатних ситуативно­динамічних лідерів у новітній історії.

Успіхи приватних компаній і державних установ, що ґрунтуються на філософії та практиці ощадливого менеджменту, теж підтверджують важливість як послідовності, так і динамічності підходу лідера до справи розв’язання поточних і стратегічних проблем організації, їхнього вміння вести за собою та залучати до управління персонал, наполягати на досягненні суспільно значущих результатів і, водночас, створювати умови для задоволення потреб та інтересів підлеглих [2].

Джерела

1. Герасимова К. Чертова дюжина лидерских типов и 13 книг, которые помогут развить лидерские качества [Електронний ресурс]. –http://m.rb.ru/article/chertova­dyujina­liderskih­tipov/6954457.html

2. Перемены для ленивых: Интервью Марка Уоррена // Компаньон. – 2005. – № 12. – С. 18–22.

Автор: Володимир САЛАМАТОВ