Праця і гідна зарплата, представництво у владі й управлінні, ненасильство в сім'ї! Хіба це так багато?

Це обговорювали на парламентських слуханнях «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Проблеми і дієві механізми їх вирішення» народні депутати, представники органів виконавчої влади та громадських організацій.

У нашій країні питання дотримання рівності прав жінок і чоловіків можна розглядати у трьох площинах. Перша – це можливість працевлаштування для жінок та рівень заробітних плат. Друга – представництво жінок в органах державної влади й політиці. Третя, одна з найболючіших, – прояви домашнього насильства щодо прекрасної половини людства. Саме на цьому акцентував увагу під час відкриття парламентських слухань Перший заступник Голови Верховної Ради Ігор Калєтнік.

Головним доповідачем була Лідія Дроздова, заступник міністра соціальної політики. Вона зазначила, що за так званим індексом рівноправності жінок, оприлюдненим громадською організацією «Social Watch», Україна посідає 64­те місце із 154 країн. Такі дані промовисто свідчать про далеке від досконалості забезпечення гендерної рівності в нашій державі.

Лідія Дроздова повідомила, що у травні 2013 року Мінсоцполітики подало на розгляд Кабінету Міністрів проект Державної програми забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків на період до 2016 року. Основною метою програми є створення правових, соціальних, економічних та організаційних передумов для гендерного інтегрування в усі сфери життєдіяльності суспільства. Доповідачка зазначила, що хоча Програма ухвалена недавно, міністерство вже зробило кроки з її практичного втілення. Зокрема, розроблено проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків. Він передбачає застосування комплекс­ного підходу у вирішенні програми паритетного представництва жінок і чоловіків в усіх сферах життєдіяльності держави й суспільства, а також запровадження 30­відсоткових гендерних квот. Заступник міністра повідомила, що цей законопроект уже пройшов погодження в міністерствах і перебуває на розгляді в уряді.

Лідія Дроздова зазначила, що Міністерство соціальної політики особливу увагу приділяє захисту прав жінок у сфері зайнятості. За її словами, сьогодні жінки становлять понад 55 відсотків усіх безробітних.

– Безробіття в Україні має жіноче обличчя, з чим не можна примиритися. Це не лише несправедливість, а й удар по економіці, з якої дискримінація вириває значний трудовий ресурс, – наголосила вона.

Доповідачка зазначила, що поступово цю ситуацію вдається виправляти. Зокрема, з 1 січня цього року почав працювати Закон «Про зайнятість населення», яким упроваджуються гендерні принципи в забезпеченні зайнятості та сприянні працевлаштуванню: є пряма заборона зазначати в оголошеннях про вакансії обмеження щодо віку та статі кандидата, розширено категорії громадян, які мають додаткові гарантії при працевлаштуванні, встановлено компенсацію роботодавцям – часткове звільнення на рік від сплати єдиного соціального внеску при працевлаш­туванні низькоконкурентних громадян (до таких, зокрема, належать одинокі матері).

Заступник міністра відзначила, що окремим напрямом діяльності відомства є підтримка інституту сім'ї. Для цього міністерство розробило державну цільову соціальну програму підтримки сім'ї на період до 2016 року, яку 15 травня цього року було затверджено урядом України.

– Дуже важливими в цьому документі є, перш за все, три пріоритетні напрями щодо підтримки сім'ї на державному та місцевому рівнях: розвиток інформаційно­ідеологічних інструментів та ефективнішого їх використання; системна підготовка молоді до подружнього життя; здійснення заходів з недопущення насильства в сім'ї, – повідомила доповідачка.

Завершуючи виступ, Лідія Дроздова зазначила, що велику допомогу у вирішенні завдань із встановлення в Україні принципів гендерної рівності в усіх сферах життєдіяльності суспільства надають міжнародні партнери, а також відзначила вагомий внесок громадських організацій, які беруть активну участь у розробленні й обговоренні ініціатив міністерства з питань гендерної рівності в Україні.

Голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Валерій Пацкан поінформував про заходи, в яких брали участь члени Комітету, та про розгляд законодавчих ініціатив. Зокрема, Комітет підтримав необхідність ухвалення законопроекту про внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення (щодо врегулювання питання відповідальності за насильство в сім'ї), метою якого є вилучення таких стягнень, як штраф та виправні роботи з відрахуванням 20­відсоткового заробітку в дохід держави, що переважно лягає не на порушника, а саме на прибуток сім'ї.

Валерій Пацкан наголосив, що комітет не задовольняють ті темпи гендерних перетворень у суспільстві, які ми бачимо сьогодні, і, найперше, відсутність комплексного підходу. З 2010 року Кабмін не затверджував Державної програми забезпечення гендерної рівності. І, саме завдяки ініціаторам цих слухань уряд, щоб не допустити шквалу критики на свою адресу, нарешті її ухвалив. Але вже минули всі строки подання бюджетних запитів на наступний рік. Минув і термін підготовки проекту Державного бюджету. Тож є великі сумніви, що у фінансування цієї довгоочікуваної програми Кабмін усе­таки закладе належні кошти.

Доповідач також зазначив, що, підписавши низку міжнародних документів як універсального, так і регіонального рівня, наша держава зобов'язалася утверджувати гендерну рівність.

– На жаль, часто і влада, і суспільство недооцінюють гендерну проблематику, хоча чимало загальнолюдських проблем має саме гендерне підґрунтя, зокрема, нерівність у заробітній платі чоловіків і жінок, які торкаються, найперше, жінок: це і бідність, і гендерне насильство, – зазначив Валерій Пацкан.

Голова парламентського комітету привітав прекрасну половину людства із Міжнародним днем сільських жінок, який відзначався 15 жовтня. Він висловив жаль з приводу того, що уряд не приділяє належної уваги відзначенню цього дня, як і проблемам жінок у сільській місцевості.

– В Україні впровадження гендерної політики йде еволюційним шляхом, без застосування на практиці позитивних дій. Результат – тупцювання на місці. Тому ми й досі не вийшли за рамки десятивідсоткового представництва жінок у парламенті. Але парадокс – ніщо не могло зупинити уряд у просуванні псевдогендерної політики у сфері пенсійного забезпечення. Тут, як то кажуть, повна рівність: додали жінкам п'ять років пенсійного віку, не зважаючи на подвійне навантаження і розрив у заробітній платі чоловіків і жінок. При цьому не відмовились від пільгових надвисоких пенсій певним категоріям державних чиновників, а ось ввести б бодай 30­відсоткові квоти на представництво жінок в парламенті та уряді – зась. То яка це гендерна рівність? – запитав доповідач.

Координатор системи ООН в Україні Алессандра Тісо у виступі зазначила, що система ООН в Україні завжди готова співпрацювати з урядом України і приєднатися до зусиль парламенту, міністрів, урядових структур, громадянського суспільства, всіх зацікавлених сторін для виконання заходів і всіх видів діяльності, щоб гендерна рівність стала однією з основних засад в суспільстві, дала змогу жінкам досягати більше цілей та забезпечувати повне дотримання прав людини, основних свобод.

Алессандра Тісо також повідомила, що 2014 року Україна подаватиме свій звіт про успішність виконання Конвенції про знищення всіх видів дискримінації жінок до комітету ООН. За її словами, є дуже багато позитивних зрушень і досягнень, про які треба говорити.

Координатор системи ООН в Україні, зокрема, позитивно відзначила впровадження базових принципів: забезпечення гендерної рівності є питанням прав людини, яке стосується кожного члена суспільства; сприяння посиленню потенціалу жінок, їхнього доступу до фінансових послуг, інфраструктури, послуг охорони здоров'я, включаючи сексуальне і репродуктивне здоров'я, також їх права на землю та активи, знищення дискримінації та однакова плата за рівну роботу, рівне представництво в прийнятті рішень.

– Все це дуже важливі чинники. Гендерна рівність є рушієм розвитку і це всюди в світі підтверджується. Кажуть, жінка тримає половину неба і їй треба дати можливість це робити, – наголосила Алессандра Тісо.

Уповноважений Верховної Ради України з питань прав людини Валерія Лутковська у виступі звернула увагу на те, що питання гендерної рівності виростають з сім'ї. За її словами, не говорити про питання домашнього насильства сьогодні було б категорично неправильно. Тому що це питання – латентне, приховане. Воно пов’язане з нашою ментальністю, яка все одно продовжує так чи інакше впливати на наше ставлення до можливості захисту жінки від домашнього насильства. І з тим, що нині не вистачає законодавства для того, аби адекватно захистити жінку від насильства в сім'ї.

Омбудсман висловила переконання, що інформаційні кампанії, спрямовані на забезпечення захисту жінки, мають бути не періодичними, під певні події або акції, а систематичними й системними. Упов­новажений з питань прав людини закликала громадські організації до співпраці в проведенні таких інформаційних кампаній.

Наталія Оніщенко, доктор юридичних наук, професор, член­кореспондент Національної академії правових наук України свій виступ розпочала з тези про те, що теорія без практики мертва, а практика безсила без теорії.

– Це означає, що є нагальна необхідність у подальшому доктринально розробляти поняття: гендерного права, гендерних правовідносин, гендерного менталітету, гендерної освіти – задля їхнього впровадження на практиці. Справа в тому, що це єдиний спосіб подолати гендерний правовий нігілізм та гендерний правовий песимізм. Явище, яке є ще деструктивнішим, порівняно з першим, – зауважила вона.

Також Наталія Оніщенко зазначила, що нині наявний масив законодавства в цілому відповідає євро­стандарту, цивілізованим формам та міжнародним нормам, але демонструє ефект сплячої красуні: гарний, але абсолютно не діє.

З огляду на це вона запропонувала такий варіант подолання гендерних проблем у нашій державі:

– По­перше, одним із напрямів державної гендерної політики має стати формування гендерного середовища, яке можна розглядати під різними кутами зору: соціологічним, правовим, політичним, філософським, середовища, не пов'язаного з територіальними й географічними вимірами, середовища, яке повинно мати певний ресурсо­забезпечувальний механізм та відповідне наукове спрямування. По­друге, – формування категоріального понятійного апарату, апарату дефініцій та понять. Тому принцип такий: що дос­коналіше кожне наукове і практичне спрямування, то досконаліший апарат дефініцій і понять, яким ми користуємося. По­третє, є нагальна необхідність ревізування вітчизняного гендерного законодавства для його подальшої уніфікації.

На завершення професор зазначила, що, окрім загальновідомих іпостасей гендерної рівності – права і можливості, є не менш важлива – третя.

– Я звертаюся до цієї парламентської зали, до членів Конституційної асамблеї, які працюють сьогодні над розділом про права людини. Треба врахувати, що гендерна рівність сьогодні – це рівність прав, рівність можливостей і рівність досягнутих результатів, – підсумувала Наталія Оніщенко.

Голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Валерій Пацкан у заключному слові подякував учасникам парламентських слухань за висловлені думки та пропозиції і запросив усіх узяти участь 25 листопада в акції «16 днів проти гендерного насильства», яка, за його словами, стане ще одним кроком у напрямі до мінімізації гендерного насильства в нашому суспільстві.

Ігор Калєтнік, підбиваючи підсумки, зазначив, що ці парламентські слухання вкотре підтвердили громадську активність, послідовну та принципову позицію експертного середовища. За його словами, саме ці фактори здатні багато в чому посприяти пошуку нових рішень багатьох актуальних та назрілих суспільних проблем.

– Маємо визнати, що активна позиція насамперед жіночих громадських організацій є генератором ініціатив у сфері гендерної політики, – наголосив він.

Головуючий також підкреслив, що з виступів учасників слухань випливає: не слід обмежуватися лише кількісним нарощуванням представництва жінок у владі, гендерна політика є цілісним суспільним феноменом і представництво жінок у державному управлінні є лише одним з інструментів для розв'язання нагальних суспільних проблем. Такий підхід передбачає також розгляд ширшої за змістом проблематики. Зокрема, забезпечення репродуктивного здоров'я, сприяння можливостям поєднувати професійні обов'язки з сімейними, подолання насильства в сім’ї, насамперед щодо жінок.

– На черзі також ціла низка інших питань. І їх вирішення, безумовно, дасть змогу підвищити соціальні стандарти життя наших співгромадян. Саме тому актуальними завданнями, які ми повинні вирішувати спільними зусиллями, сього­дні вбачаються: подальша розбудова відповідної нормативно­правової бази; адаптація законодавства України до найкращих світових стандартів у сфері забезпечення гендерної рівності; впровадження гендерних підходів у діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; щорічне інформування громадськості щодо проб­лем та перспектив утвердження гендерної рівності в Україні; налагодження співпраці органів виконавчої влади з науково­дослідними установами Національної академії наук; підтримка громадських ініціатив, спрямованих на формування гендерної культури; залучення до наукових та експертних досліджень громадських організацій та міжнародних агентств; проведення інформаційної роботи, спрямованої на подолання стереотипів щодо ролі жінок і чоловіків у сім'ї та суспільстві, – зазначив Ігор Калєтнік.

Автор: Тарас РОМАНЮК