Якщо це реформи, то вони й залишили селян у дурнях

Цифри і факти для роздумів з приводу святкування Дня працівників сільського
господарства у проголошений Президентом України Рік села

За оцінками зарубіжних експертів, Україна належить до країн з найвищим рейтингом потенційних можливостей агропромислового виробництва. 1990 року серед 22 провідних країн світу наша держава посідала перше місце з виробництва цукрових буряків, п'яте – молока, шосте – з виробництва м'яса після Китаю, США, Росії, Німеччини та Франції.

Рентабельність вітчизняного сільськогосподарського виробництва становила 38,3 відсотка. Працівники АПК України в 1990 році одержали 18 млрд. доларів прибутку. Останніми роками країна щорічно виробляла 50–52 млн. тонн зерна, 5–6 млн. тонн цукру, понад 4,6 млн. тонн м'яса та 24 млн. тонн молока. Держава не тільки цілком задовольняла власні потреби в продуктах харчування, а й експортувала близько 3,5 млн. тонн цукру, до 20 відсотків м'ясо-молочних виробів та іншої продукції.

На рік на душу населення в Україні споживали 68,2 кг м'яса, 373 кг молока, 272 шт. яєць, 141 кг хліба, 131 кг картоплі, 50 кг цукру, 12 кг олії, 17 кг риби, 47 кг плодів і ягід.

31 вересня 1994 року уряд України підписав «Меморандум з питань економічної політики і стратегії з Міжнародним валютним фондом», тим самим було дано старт ринковим реформам. В аграрній сфері реформування відбулося за схемою роздержавлення власності, паювання та приватизації землі і майна.

Водночас під безкоштовну приватизацію пішли і бюджетоутворювальні підприємства – м'ясо- та молокопереробні, цукрові заводи, льонозаводи, фабрики первинної обробки вовни, хлібоприймальні підприємства.

Відмовивши селу в державній підтримці, ліквідувавши систему дотацій, пільговий порядок кредитування всього того, що довело свою життєздатність, держава руками реформаторів практично зруйнувала найважливішу галузь – агропромисловий комплекс. Саме таке твердження пролунало з уст народного депутата України Олександра Ткаченка на сесії Верховної Ради України 3 жовтня нинішнього року. Як доказ він навів переконливі цифри і факти.

Сьогодні Україна фактично перетворилася з експортера продуктів харчування на імпортера. З-за кордону до нас у значних обсягах ввозять м'ясні вироби, молокопродукти, овочі, фрукти. Як свідчить статистика, за роки реформування нашу державу з виробництва м'яса і молока відкинуто назад на 40 років, а з цукрових буряків – на 45 років. Поголів'я великої рогатої худоби зменшилося в 3,5 разу, свиней – утричі, овець і кіз – у 4, 5 разу. Як наслідок, виробництво м'яса скоротилося майже втричі, молока – в 1,7, вовни – у 9 разів. Зруйновано високопродуктивні комплекси з виробництва молока, м'яса, продукції птахівництва.

2005 року врожайність зернових порівняно з 1990 роком знизилася з 34,9 до 26 центнерів з гектара, цукрових буряків – з 275 до 248, соняшнику – з 16,6 до 12,8 центнерів. Земля не отримує достатньої кількості органічних та мінеральних добрив. Третина орних земель зазнає згубної дії вітрової та водної ерозії. Більш як 11 млн. га ріллі вилучено із сільгоспобігу. Земля перетворилася на розсадник бур'янів та шкідників.

Ліквідація державного замовлення на найважливіші види сільгосппродукції сприяла і сприяє зловживанням посередників та отриманню ними великих прибутків.

До жалюгідного стану доведено в селі охорону здоров'я, культуру, духовність. За останні п'ять років у сільській місцевості кількість середніх освітніх закладів зменшилася на 425 одиниць, дошкільних – на 147, закладів культури клубного типу – на 916, дільничних лікарень – на 275, фельдшерсько-акушерських пунктів – на 461.

Окреслилася негативна тенденція відпливу фахівців із сільського господарства (за останні п'ять років їх кількість зменшилася на 100 тис., або на третину).

Скорочення виробництва високоякісної сільськогосподарської продукції, наголошує Олександр Ткаченко, негативно позначилося на харчуванні населення. Через низькі матеріальні статки люди часто харчуються не тим, що корисно для здоров'я, а тим, що дешевше. За даними статистики й наукових досліджень, за останні п'ять років у нас до небезпечної межі скоротилося споживання біологічно цінних продуктів. Відбувається зростання дисбалансу в бік одноманітного харчування, що знижує імунітет організму людини, підвищує рівень захворюваності і смертності.

Обвального характеру набули темпи вимирання сільського населення: порівняно з 1990 роком народжуваність зменшилася на третину, зате смертність зросла на 20 відсотків. Практично три сільські райони вимирають щорічно. Із 7,8 мільйона працездатних мешканців села в агроформуваннях зайнято 2,3 млн., решта – безробітні.

Середньомісячна заробітна плата у сільському господарстві у січні– березні цього року становила 427 гривень за прожиткового мінімуму на одну працездатну особу 483 гривні.

Через безвихідь та безробіття село нині спивається, змушений був констатувати Голова Верховної Ради України Олександр Мороз на сесійному засіданні парламенту 20 жовтня.

Якщо вважати, що продовольча безпека існує в державі тоді, коли в ній виробляється не менш як 85 відсотків харчової продукції, то з огляду на тенденції спаду виробництва в Україні, виникла продовольча небезпека з усіх видів продукції, крім борошняних виробів. Щорічна реальна потреба в зерні для цілковитого забезпечення харчової промисловості і тваринництва – 42–43 млн. тонн. Проте нинішнього сезону, за прогнозами, валовий збір зернових становитиме 34,7 млн. тонн – на 2,5 млн. менше, ніж торік. Тим часом уже експортовано 5,5 млн. тонн збіжжя цьогорічного врожаю. Це на 600 тисяч тонн більше, ніж за аналогічний період 2005-го. А от заготівля хлібних запасів для державних засіків поки що пробуксовує: необхідно 3 млн. тонн насіння, щоб закласти наступний врожай, 14 млн. тонн фуражного зерна для потреб тваринництва. На птахо – та свинокомплексах його запаси становлять лише 25–30 відсотків від потреби. До того ж виробники тваринницької продукції не можуть закупити фураж навіть по 700–800 гривень за тонну, адже зернотрейдери, сподіваючись на подальше підвищення цін, не поспішають реалізувати наявне у них, придбане за значно нижчими цінами збіжжя на внутрішньому ринку.

Водночас, на думку першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин Віктора Слаути, якби ті самі зернотрейдери не викупили в липні-серпні в аграрників зерно, хай навіть за низькими цінами, по 550 гривень за тонну пшениці третього класу, то вже восени селяни не мали б ресурсів ні на копання цукрових буряків, ні на збирання кукурудзи.

Зростання цін на пально-мастильні матеріали, міндобрива, засоби захисту рослин призвело до збитковості виробництва. Якщо за одну тонну пшениці п'ять років тому можна було придбати 500 кг дизельного палива, то нині – в 3,2 разу менше. Щоб купити трактор МТЗ-82, потрібно було реалізувати 65 тонн пшениці, а тепер – 143 тонни.

В АПК відбувається інтенсивний процес деіндустріалізації виробництва: темпи зношення основних засобів більш як у 10 разів перевищують темпи їх оновлення, 60–90 відсотків техніки, що залишається в експлуатації, відпрацювали вже 1–2 амортизаційні терміни. Все це призвело до необґрунтованого навантаження на техніку. Якщо в 1990 році один трактор обробляв 66 га ріллі, то тепер – 119 га, один зернозбиральний комбайн відповідно від 113 га посівів зернових культур до 250 га.

Водночас у державі склався критичний стан у сфері виробництва і постачання техніки для села. Заводи тракторного і сільськогосподарського машинобудування (задіяно більш як 350 підприємств, зокрема 130 заводів сільськогосподарського машинобудування) перебувають у тривалій економічній кризі, яка зумовлена відсутністю платоспроможного попиту, а також низкою спільних для машинобудування причин – розривом господарських зв'язків, відсутністю обігових коштів тощо.

Практично призупинено розвиток сільгоспмашинобудування. Виробництво тракторів в Україні із 100 тисяч зменшилося до 1500 машин. Тільки останніми роками було втрачено близько 300 тисяч робочих місць. Майже загублено вітчизняне двигунобудування, галузеву науку. Не одержують належної підтримки комбайнобудівні заводи в Херсоні, Олександрії, Тернополі та Дніпропетровську.