№13, липень 2013

Країна, що не читає, загрозлива для себе і для світу

Учасники парламентських слухань «Проблеми розвитку українського книговидавництва, книгорозповсюдження та перспективи підтримки книгочитання в Україні» викрили нариви тяжко хворої галузі, намітили схеми її лікування та самі собі пояснили, чому швидке одужання сприймається з недовірою й песимізмом. Ініціював слухання Комітет Верховної Ради з питань культури і духовності, щиро прагнучи залучити до пошуку відповідей на вкрай важливі для країни питання високопосадовців, колег-депутатів, громадськість. Вузлові фрагменти дебатів – до уваги читачів журналу «Віче».

На початку розмови Голова Верховної Ради Володимир РИБАК назвав зниження читацької культури в Україні «справжньою загрозою для інтелектуального, соціального та економічного розвитку держави» і розповів про невтішні тенденції книговидавництва за період державної незалежності. Приміром, 1990­го, незадовго до її проголошення, «Україна видала понад 7 тисяч назв нових книжок сумарним накладом 177 мільйонів примірників, тобто 3 з половиною примірники на кожного мешканця. Уже починаючи з 1994 року книговиробництво в Україні впало до рівня однієї книжки на рік на одного мешканця. І нині ми видаємо менше однієї книжки на мешканця, що є значно нижчим за допустимий поріг для запобігання інтелектуальній деградації населення». Керівник парламенту навів приклади для порівняння: в Іспанії видається 7,8 книжки на одного громадянина; Італії – 4,4; Росії – 4,5; Білорусі – 4,1.

Керівник парламенту зауважив, що «у 2013 році Державним бюджетом України за бюджетною програмою «Українська книга» на випуск книжок передбачено видатки в сумі 37,5 мільйона гривень. На жаль, цих коштів, звичайно, недостатньо, щоб вирішити складну ситуацію у сфері книговидавництва, книгорозповсюдження та бібліотечній галузі». В. Рибак звернув увагу аудиторії й на те, що певні сегменти книжкового ринку в Україні майже повністю належать іноземному, а не вітчизняному виробникові, критично малими є наклади друку, поліграфічна галузь потребує комплексної модернізації, продовжують закриватися книгарні, а бібліотеки переживають період занепаду…

– На розгляді в парламенті – проект закону України про внесення змін до Закону України «Про видавничу справу» № 0896, поданий Кабінетом Міністрів і прийнятий Верховною Радою за основу в березні 2012 року, – зазначив Голова Верховної Ради. – Законопроект передбачає уточнення положень чинного закону щодо порядку внесення суб'єктів видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, повноважень центрального органу виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у видавничій сфері.

У свою чергу, поділився сумними цифрами й голова Державного комітету телебачення та радіомовлення України Олександр КУРДІНОВИЧ:

– Майже 51 відсоток опитаних соціологами українців узагалі не читають книжок. Із тих, хто читає, 86 відсотків віддають перевагу традиційним, паперовим, виданням, 10 – користуються гаджетами для електронного читання, а 2 – аудіокнигами. 40 відсотків чоловіків і 39 – жінок прочитали менше 5 книжок на рік. Тільки 4,5 відсотка чоловіків та майже 8 відсотків жінок за поточний рік прочитали понад 40 книжок. Українці витрачають на їх купівлю в десятки разів менше, ніж громадяни інших країн. Так, середньостатистичний німець протягом року купує книжок на 119 євро, фін – на 105 євро, а українець – лише на 2,9 євро… За даними Рахункової палати, кількість відвідувачів бібліотек зменшилася майже вдесятеро.

Однак є і позитив. Приміром, Податковим кодексом України встановлено пільговий режим оподаткування для видавців, що є основною складовою системи державної підтримки національного книговидання… Згідно із Законом України про оренду державного та комунального майна вітчизняні видавництва та підприємства з розповсюдження книжкової продукції, що забезпечують підготовку, випуск або розповсюдження не менш як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою, мають пріоритетні права перед іншими фізичними та юридичними особами на укладення договору оренди приміщень державної та комунальної власності. Однак, як ми знаємо, зазначені пільги та преференції ефективно не працюють і не використовуються видавцями.

Як вважає Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності В'ячеслав КИРИЛЕНКО, «книговидання, книгорозповсюдження і книгочитання слід розглядати як одну велику цілісну гуманітарно­економічну проблему… У нас тиражі начебто останнім часом і зростають. Торік видано 46,5 мільйона книжок. Але ж левова їхня частка – це підручники… Лише 28 мільйонів видань належать до іншої літератури, тієї, що потрапляє на полиці книгарень. Ці видання здебільшого надруковано вкрай низькими накладами: по 500—700 примірників. Тобто ці книжки або відразу стають біб­ліографічною рідкістю – це перший варіант, або ж від початку нікому не потрібні – це другий варіант». В. Кириленко слушно нарікав на те, що на телебаченні не знайти реклами книжок, проте там є майже пряма реклама горілки, пива. І що соціальні тарифи на каналах не використовуються в потрібному напрямі. Болюче місце – бібліотеки, в яких не оновлюються фонди. У маленьких містечках, селах, «як нема поруч книгарні, завжди є біб­ліотека. Про зарплату бібліотекарям не кажу, бо це питання соціальної політики. Але програма «Українська книга» повинна враховувати передусім потреби бібліотек», – зауважив Голова комітету.

– Держава, уряд, парламент мають захистити внутрішній ринок, – наголосив оратор. – У нас 90 відсотків того, що продається на базарах і в магазинах, має іноземне походження. І ми не запроваджуємо ані застережних мит, ані жодних інших регуляторних заходів. Але повинні нарешті про це подумати, щоб це стосувалося хоча б жовтої літератури, яка заполонила пов­ністю українські полиці… Книгарням доводиться конкурувати на однакових умовах з банкірами, промисловцями, фінансистами, нафтовиками, газовиками і просто рейдерами, котрі остаточно знахабніли… Треба такі випадки розглядати на засіданнях уряду: лишень іде наступ на книгарню – треба в усі дзвони бити. Ми наполягатимемо на тому, аби в будь­якій урядовій програмі червоною ниткою проходив захист книжкового ринку, – підкреслив В. Кириленко. – Ми повинні звернутися до всіх телеканалів, вимагати сприяння уряду, щоб соціальна реклама книги стала ключовою. Тоді українці принаймні знатимуть, що пишеться й що потрібно читати.

Голова підкомітету з питань книговидання, книгорозповсюдження та відзначення пам'ятних дат Комітету з питань культури і духовності Володимир
ЯВОРІВСЬКИЙ
нагадав присутнім на прикладах з історії, що впродовж багатьох століть українці були однією з найосвіченіших націй у світі.

– У першому читанні пройшов законопроект із поправками до Закону про книговидання. Ми маємо зробити все для того, щоб цей законопроект не був прийнятий, – вважає доповідач. – Якщо раніше звучало те, що українське книговидання базується на 10­й статті Конституції, то сьогодні, знаєте, так скромненько дописано: «а також на іншому законодавстві». Ви розумієте, про що йдеться? Про закон Колесніченка і Ківалова. Абсолютне зміщення акцентів. Ми повинні бути дуже стривожені тим, що коли йдеться про книговидання, маємо говорити про радикальне, трагічне зменшення видання книжок саме українською. Це шагренева шкіра. Тому що прекрасно розуміємо, що маємо справу з агресивним і сильним конкурентом. Нині фурами завозяться російські книжки. Росія першою наростила колосальний бізнес… Тому що російський парламент надав пільги для видання своєї книги. У них дешеві книжки. Ми дуже запізнилися в нас з цими так званими пільгами… Я не знаю, чи одважиться наш парламент на те, щоб якось відрегулювати російське книговвезення або підвищити мито. Бо в новій версії цього законопроекту так, знаєте, цнотливо сказано про те, що от треба дбати про видання для національних меншин. Та ми ж прекрасно розуміємо: якщо говориться про національні меншини, то це не маються на увазі болгари, греки чи наші кримські татари (книжки яких ніде більше не можуть бути видані, а тільки у нас), ідеться саме про російську книгу.

Свою промову голова підкомітету резюмував так:

– Ми повинні докричатися до влади. Тому що можемо перетворитися на націю, яка втрачає свій інтелект… Влади приходять і йдуть, а українська книжка в Україні, я думаю, особливо добра книжка, талановита книжка, геніальна книжка, буде завжди.

Обговорення розпочалося виступом Олександра АФОНІНА, президента громадської організації «Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів».

– Я втретє за 18 років свого президентства в асоціації виходжу на цю трибуну, щоб сказати слово «халва», – констатував О. Афонін. – Ви відчули смак халви в роті? Ви відчули покращення ситуації? Це треті аналогічні парламентські слухання… Ми знову говоримо в своєму колі про своє, самі себе слухаємо, гладимо, жаліємо… Ми поки що на певному однаковому рівні спілкуємося з європейцями. Через 10 років вони перестануть нас розуміти. У нас із ними буде зовсім різний рівень культури, освіти, інтелекту. Ми не розумітимемо світ, а світ не розумітиме нас. Читання – це наповнення мізків людини знаннями, досвідом, уміннями.

Генеральний секретар Міжнародної асоціації видавців Єнс БАММЕЛЬ нагадав шановному товариству, що є «багато прикладів країн, які поганою політикою зруйнували свою видавничу галузь, але ми також знаємо багато прикладів тих країн, які розбудували видавничу справу… У Сполучених Штатах свого часу вдарили на сполох, і все негайно змінилося. Там зростає рівень писемності, читання. І це завдяки тому, що є парламентарії, які ініціювали ці зміни».

Схвильований виступ письменника Віталія КАПРАНОВА розпочався із запитання до народних депутатів України:

– Скільки вас тут? П'ятеро з половиною, шестеро з половиною?.. Законодавці не прийшли. Я вам розповідатиму про «покращення», яке призвело до того, що люди не купують книжок, бо нема грошей? Чи – про закриті книгарні? Сенсу немає розмовляти між собою, якщо влада нас не хоче слухати. А такий інтерес влади до нас демонструється щоразу, коли мова заходить про книжки. З іншого боку, до чого це призводить? До того, що ця влада починає регулювати наше з вами життя… Вони живуть у вигаданому світі. Вони на власний розсуд, не порадившись із нами, пишуть якісь закони й хочуть таким чином урятувати нас і українську книгу… Нині чув повідомлення: «Фракція «Свобода» вирішила нас урятувати й подала законопроект про мито на ввезення російських книжок». Скажіть, будь ласка, з ким із вас, тут присутніх, вони порадились перед тим, як писати таке глупство? Скільки можна говорити, що митом не можна регулювати інтелектуальний продукт? Унітази можна митом регулювати, бо вони між собою конкурують… Не працює мито на інтелектуальному ринку! Рятувати ринок треба, захищати. І все це в руках нашої Верховної Ради… Ми готові видавати книжки і забезпечувати ними українців. А Верховній Раді лише треба 226 руками натиснути 226 кнопок і прийняти нормальний закон… Захист ринку – це передусім поступове, крок за кроком, обмеження ввезення сюди літератури з­за кордону.

У пристрасній тональності лунали слова письменниці, народного депутата України Марії МАТІОС:

– Я не наївна людина, але, очевидно, наївний початківець­парламентарій. Бо думала, що тут буде заповнена урядова ложа і я насамперед апелюватиму до гуманітарного віце­прем'єра Костянтина Грищенка. Я хочу сьогодні говорити віртуально з ним і з його міністрами: паном Табачником, паном Новохатьком… Гоголь перекинувся в могилі, бо саме в день народження Гоголя в Ніжині майнова комісія, яка підпорядкована міністерству імені Табачника, відмовила книгарні «Освіта» (яка розташована на території університету Гоголя і функціонує з 1960 року) в продовженні договору оренди. Кобилянська, ясна річ, на тому світі переписує свою «Землю», бо чернівецька влада зачищає Чернівці від книгарень… Що можемо зробити як парламентарії? Ми можемо вдосконалювати законодавство про місцеве самоврядування… Що це, як не духовний погром країни? Дуже печально на це дивлюся, як і ви, бо сьогоднішня розмова про книжку тотожна розмові про покійника… Зараз у залі, може, є десятеро депутатів. Я не полінуюся і порахую… Тепер ми розуміємо, наскільки для влади важлива книга і книгочитання. Тобто політиків від влади не цікавить фактор внутрішнього і зовнішнього інтелектуального престижу країни, до якого належить книга.

– Хрещатик без книгарні – це печера, а не столична вулиця, – продовжувала під оплески ораторка. – А країна з однією книжкою за рік на душу населення – це морально убога країна. Країна, що не читає, загрозлива для себе і для світу… Країна, державним коштом якої не перекладено іноземною мовою жодної української книжки, не може претендувати навіть на другорядну роль у цивілізованому світі. Такої країни просто немає на інтелектуальній мапі світу… Хочу сказати, що в парламенті, попри все, є достатньо совісних, притомних і адекватних парламентаріїв, які розуміють важливість сьогоднішньої проблеми. І ви завжди, колеги, можете на них розраховувати. Хоча нас насправді тут мало.

Народний депутат України Лілія ГРИНЕВИЧ визначила основні проблеми ринку підручників і посібників:

– По­перше, незважаючи на жорстку централізацію, Міносвіти не спроможне забезпечити належну якість підручників, про що свідчать численні відгуки вчителів і батьків. По­друге, монопольна модель неспроможна забезпечити новими підручниками всі школи… По­третє, діти з особливими потребами взагалі навчаються, як у середньовіччі, – за усними переказами. За даними Генеральної прокуратури, майже 2,5 тисячі старшокласників із вадами слуху не мають підручників. У закладах для дітей із вадами мовлення, де навчається 2 тисячі 800 дітей, підручники мають лише першокласники. По­четверте, фінансування друку підручників здійснюється непрозоро. Минулого року на друк підручників держава виділила близько 150 мільйонів гривень, близько третини цих грошей було спрямовано двом видавництвам. Рахункова палата вказувала на зловживання з підручниками в 2010­му та 2011 році… Щоб змінити ситуацію, необхідно здійснити дві важливі речі. По­перше, дозвіл для використання підручників і посібників має надавати незалежна установа, яка забезпечує справді незалежну експертизу науковців і освітян під контролем громадськості. По­друге, далі такі підручники з дозволом повинні конкурувати між собою на ринку й обиратися безпосередньо споживачем, школами. Для цього фінанси для закупівлі підручників мають спрямовуватися безпосередньо школам або, в крайньому разі, органам самоврядування.

– Є таке в Україні прислів'я: «Біг пес через овес – нічого ні псові, ні вівсові». Я думаю, що з наших слухань може бути те саме, якщо ми не зробимо зараз чогось радикального, – емоційно розпочала промову народний депутат України Ганна ГЕРМАН. – Тому дозвольте мені від вашого імені в прямому ефірі звернутися до Президента України. Пане Президенте України! Від цього блискучого, талановитого й чесного товариства звертаюся до вас із проханням. Запитайте, будь ласка, гуманітарного віце­прем'єра, міністра освіти і міністра культури, чому вони так відверто зігнорували таку важливу державну розмову? Запитайте так, як ви вмієте запитати… Бо наші запитання до них зависають у повітрі. Доручіть, пане Президенте, кожному міністру нашого уряду, щоб, приїжджаючи в будь­яке місто чи село, вони не тільки йшли на заводи, а й цікавилися, що діється в бібліотеці й чи є в цьому місті книгарня. Доручіть, пане Президенте, їм це зробити, бо вони, як правило, ані до книгарень, ані до бібліотек не ходять. І коли будуть приїжджати, пане Президенте, до вас на розмову голови обласних адміністрацій, мери міст, запитайте їх, яку книжку вони читають. Коли вони знатимуть, що мусять вам про це розповісти, принаймні час від часу заглядатимуть до бібліотеки чи книгарні. Це поможе, пане Президенте, я знаю, як ви запитуєте. Тому, думаю, що це стане першим кроком для того, щоб повернути належне місце для культури й освіти в Україні: перше, а не останнє. Бо не можна робити високу, добру, ефективну економіку без культури, освіти… А поза тим доручіть, пане Президенте, Академії наук, аби розробили видання Енциклопедії української літератури. Доручіть, пане Президенте, Курдіновичу, щоб половина коштів державної програми «Українська книга» пішла на переклад української літератури, на видання її за кордоном. На те, щоб у кожному європейському місті, столиці була українська книгарня і можна було б купити українську книгу в перекладі європейськими мовами.

Літературний оглядач Ірина СЛАВІНСЬКА розповіла залу, що Центр соціальних досліджень «Софія» сконцентрував у своєму буклеті інтерв'ю з українцями на тему їхніх буденних культурних практик. Тож «українці не мають напрацьованих рефлексів культурного дозвілля. Натомість мають один спільний вид дозвілля – телебачення… Майже 40 відсотків українців дивляться телевізор щодня протягом 1–2 годин на день, 32,4 відсотки – 3–5 годин на день… Думаю, що в історії про українське нечитання потрібно усвідомити, що це – не історія про культуру. Це історія – про нашу економіку, соціальну політику, про розвиток наших регіонів.

Олександра КОВАЛЬ, президент громадської організації «Форум видавців», проілюструвала виступ наочним інструментарієм – пивною пляшчиною та мініатюрним паперовим виданням:

– Ця пляшка від пива потрапила мені під ноги недалеко від Верховної Ради, я її хотіла викинути, бо не люблю сміття, але вирішила принести сюди. А оце книжечка, бачите? Якщо їх поставити поряд, побачимо: от приблизно такий вигляд має ринок пива і ринок українського книговидання. І ця пляшка пива підказала мені, що рішення насправді лежить на поверхні тому, що Україна в особі пивоварів і всіх, хто їх підтримує, продемонструвала необхідну наполегливість у тому, щоб вивести споживання цього напою в Україні на європейський рівень. Ви пам'ятаєте лементування середини 1990­х, мовляв, українці п'ють замало пива? Тепер середньостатистичний українець випиває тільки українського пива понад 50 літрів за рік. Звичайно, в цей час він прочитує півкнижки, бо коли ж йому читати? До речі, структура розподілу вільного часу, про яку казала Ірина Славінська, трохи інша: люди не дивляться телевізор у той час, коли не читають книжок; вони відповідають, що нічого не роблять у свій вільний час. На пиво українці витрачають понад 23 мільярди гривень на рік. Два мільярди, які вони витрачають на книжки, виглядають при цьому просто жалюгідно… 70 відсот­ків підлітків говорять, що вони п'ють пиво задля розваги і задля компанії, а також тому, що не знають, чим їм зайнятися. І от тут ми їм можемо допомогти, тому що вони можуть ходити в бібліотеки і читати книжки. Їм просто потрібно про це сказати. Давайте попросимо пивоварів (вони ж знайшли спосіб, як донести до громади «потребу» в споживанні пива) залучити найкращих рекламістів, можливо, хай віддадуть їх нам у тимчасове користування, і ми створимо прекрасну рекламу книжок і читання. Ми попросимо пана Кличка зібрати зірок спорту для агітації за те, щоб діти не пили пиво, а читали.

Народний депутат України Олександр ДОНІЙ звернув увагу на фінансову неспроможність українців купувати книжки:

– На 1 тисячу 200 гривень, на півтори тисячі гривень людина не може відкладати кошти на духовність. Вона думає лише про дах, їжу, максимум ще про освіту для дітей.

— Я от довго думав про цю програму («Українська книга». – Ред.) і бився за цю програму, щоб більше було грошей на українську книжку, – схвильовано повідомив народний депутат України Микола ТОМЕНКО. – Але сам факт наявності програми, думаю, принижує нас. Бо ж усе виглядає так, що для книжки української грошей немає, а ми, мовляв, виділимо аж 20 мільйонів, щоб ви, українці, у власній державі надрукували книжок на цю суму… Я абсолютно переконаний, що ми повинні думати над стратегічним напрямом гуманітарної політики, якої немає в нашій державі, і думати, що нам зберегти… Це ж тільки в нас міг бути міністр культури, котрий запропонував заветувати законопроект, який мені бібліотекарі написали, що треба книжки замовляти у видавництв, а не в комерційних структур через тендер. Це найдіть такого міністра культури і такого Президента, які казали б: «Ми проти того, щоб книжки дешеві українські купувати у видавництві, треба в комерційних структур купувати». Було на п'яти сторінках обґрунтовано, що моя пропозиція суперечить Конституції України… Завжди боровся з намаганнями видати найдорожчу, найунікальнішу книжку: мусимо видавати масові тиражі. Досвід мій і мого фонду показує, що коли наклад менше 5 тисяч, то ефект не той, на який ми розраховуємо. Тому масові проекти надзвичайно важливі.

Поділився наболілим і директор видавництва «Видавничий центр «Академія» Василь ТЕРЕМКО:

— Гнітючі думки ведуть мене на цю трибуну… Мусимо визнати, що на сьогодні видавничої галузі в Україні нема ні структурно, ні інституційно. Галузь зруйнована на хвилі псевдореформаторства, мародерства, догоди нашим зарубіжним конкурентам… Типологічно процеси, які відбувалися в 1970­х – на початку 1980­х в Америці, Європі, за винятком цифрової атаки на видавничу сферу, такі самі, які переживаємо ми. Але чому індустрія видавнича там вижила? Тому що базувалася на системі могутньої економіки. Тому що в західних державах превалювали національні, гуманітарні й культурні інтереси. І що основне середовище, до якого апелює видавець своїми книгами, могло ці книги купувати, розуміючи значення інтелектуального розвитку своїх дітей. Найцікавіше те, що дітей читати і вчитися змушували неграмотні батьки, бо вони розуміли соціальну силу освіти... В усьому світі не видавці займаються проблемою читання. Проблема читання – це перший клопіт держави. Видавці – це той оператор, який вирішує частково цю проблему.

Народний депутат України Максим БУРБАК, за його словами, використав виступ як останній шанс допомогти шістьом книгарням, що залишилися в Чернівцях і є окрасою міста:

– Я хотів би звернутися до залишків свідомості депутатів із Чернівецької обласної ради і сказати: хлопці, схаменіться!.. За 20 років власник цих книгарень – Чернівецька обласна рада нічого не зробила, щоб їм допомогти. Вони були відпущені у вільне плавання, директори книгарень, які за свої кошти робили ремонти, сплачували комунальні платежі, були звільнені… 2011 року шляхом реорганізації в комунальне підприємство «Буковинська книга» вирішили об'єднати книгарні під одним дахом, найняти одного менеджера, який здійснюватиме закупівлі книжок… Хотів би звернутися до депутатів Чернівецької облради: шановні, прошу вас переглянути це рішення. Тоді шість книгарень у центрі Чернівців залишаться осередками духовності, а не перетворяться на кав'ярні.

Науковий співробітник Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» Олег КОРОЛЬ, він же – адвокат, який захищає книгарню «Сяйво» і видавництво «Дніпро», продемонстрував рекламку з метро:

– Це свідчення того, до чого докотилася культура. Отже, тут написано: «Позбався зайвого. 5­денний стаціонарний курс. Перший етап – печінка, жовчний міхур, кишечник і нирки. Другий етап – лімфа, кров, судини». І це розтиражовано! Це ж як треба розучитися читати!.. Катастрофа! А почалося все це зі знищення мережі книгорозповсюдження, яке триває і нині.

Занотувала Ольга КРАСОВСЬКА.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня

Реєстр збитків від агресії РФ визначив дату початку роботи та пріоритетних постраждалих  Вчора, 27 березня

У Польщі заявили, що близькі до угоди з Україною щодо агропродукції Вчора, 27 березня

Глава МЗС Швеції: НАТО має створити більше стратегічних труднощів для Росії Вчора, 27 березня