Пленеризм як основа першобуття

На початку XIX століття англійські художники-романтики Джон Констебль та Річард Паркс Бонінгтон започаткували живописну техніку зображення предметів при денному світлі
та в природних умовах, яка дістала назву «пленер»(з фр. en plein air – «відкрите повітря»). Пленеризм є основою естетики художників, для яких сонце й повітря мають самостійне значення.

Живопис – один із унікальних напрямів мистецтва, крізь кожну лінію якого відчувається вплив все­світньої та могутньої стихії – Природи. Це та неповторна, багатюща й таємнича першооснова, що наповнює все довкола силами життя. Саме в її безкрайніх просторах знайшов своє натхнення художник Олександр Юрченко.

Перше інтимне знайомство та подальше єднання митця зі своєю музою – Природою відбулося 1993 року на всеукраїнському пленері на творчій базі Спілки художників у містечку Седнів Чернігівської області. Мальовничі краєвиди, буяння зелені, розмаїття кольорів, сяйво сонця та солодко­свіже повітря настільки глибоко проникли в тіло, душу, серце та свідомість художника, що стали невід’ємною частиною його єства. Так Природа зумовила невпинний процес зростання провідної ролі підсвідомості у творчості Олександра Юрченка. Справді, кожне полотно митця має свою поетичну таємничість, сповнену неабиякою енергією. Столітній дуб, що бачив смерть і життя; кримське каміння, що всотало пам’ять віків; карпатська річка, води якої несуть у собі відоб­раження тисяч облич – усе це наповнене архаїчною енергетичною сутністю, яка своїм корінням сягає праслов’янських архетипів. У кожному творі художника відчувається первісна релігія слов’ян – язичництво, що полягала в обожненні сил природи та культу предків. Нескінченне внутрішнє розкриття цієї праенергії – багатопланове та неповторне. За словами Олександра, Природа – це великий учитель, який не прощає лінощів і напіввіддачі. Її закони проявляють себе по­різному, і тут важливо навчитися їх спостерігати, опрацьовувати й передавати на полотні. Але перевершити її неможливо.

Мистецтво – це вид людської діяльності, результат якої важить більше за всі складники цього процесу. Справді, акт створення мистецького об’єкта потребує від художника технічної майстерності, досвіду, знань, оригінального замислу, натхнення. Усе це є необхідним, але потрібен іще один, ірраціональний складник, завдяки котрому твір наповниться життям. Саме це намагався пояснити французький художник Поль Сезан, наголошуючи, що найскладніше в картині – «маленьке відчуття». Цей компонент є не чим іншим, як душею митця. У справжнього художника всі роботи живі, зі своїм мікро­ та макрокосмом, з власним серцебиттям. Такими є картини Олександра Юрченка: поетичні, архаїчні, миттєві та вічні.

Творчість автора має два напрями: робота на пленері й робота в майстерні над станковими картинами. Проте джерелом натхнення в обох випадках є пленер: тільки тут художник знаходить своє «я». Різні куточки нашої мальовничої країни зображено на полотнах Олександра, які разом створюють ауру нескінченності життя. «Кожен регіон цікавий по­своєму: це рельєф, кількість сонця, неповторність ландшафту... Головне – відчути місцевість і знайти правильні композиційні прийоми побудови зображення. Вважаю, що потрібно приїжджати кілька разів на одні й ті самі місця, щоб відчути їх, послухати пісні, казки, легенди. Тоді картини наповняться змістом і заживуть своїм життям...», – ділиться думками митець.

Серед величезної кількості робіт, в основі яких – магнетизм пленеру, вирізняються картини в жанрі ню. Але навіть тут жінка виступає невід’ємною частиною першооснови буття. Тонким пензлем зображує автор красу жіночого тіла на лоні природи: лінії вражають своєю щирістю, інтимністю та ніжністю. Кожен міліметр Її шкіри достеменно відомий митцю. Запах шкіри, неслухняне волосся, вигин спини, чуттєві стегна. Воно й не дивно, адже в жіночих постатях «прослідковується» кохана жінка Олександра, його дружина й колега. Художник оспівує втаємничену любов в обличчі однієї жінки.

Дивовижна сила життя, енергія Всесвіту, глибина філософського сприйняття світу та відтворення його на полотнах характеризує творчість Олександра Юрченка. Непорушний зв’язок існує між художником, його роботами та слов’янською архаїчною пам’яттю, який пульсує і живе за своїми законами. Живопис для митця – це магія фарб, коли з відтінків різноманітних кольорів постають образи: копач картоплі, конокрад, гончар, золотий плуг та інші. Ці о ʹ брази надзвичайні, неповторні, подекуди архетипно­пророчі, але настільки сильні, що наповнюють тебе енергією віків.

Характерною особливістю картин художника є рух. Він присутній усюди: в соняхах, що золотавими голівками тягнуться до сонця; у літньому дощі, який теплими хвилями лягає на полонину; у вербах, що тихенько шепочуть між собою. Це пов’язано з життєвим кредо Олександра Юрченка, яке полягає в невпинному фізичному, духов­ному та професійному русі вперед.

Автор: Гретта МАРАХОВСЬКА