20 років Національній академії правових наук України: етапи становлення та розвитку

Виборовши 1991 року незалежність, український народ створив підґрунтя для формування соціальних, економічних та правових засад розбудови України як демократичної правової держави. Перед ученими-правознавцями та юристами-практиками постало складне завдання – розробити принципово нову систему й стратегію реформування законодавства, визначити напрями його застосування, створити дієву систему забезпечення та охорони прав і свобод людини та громадянина.

Роль юридичної науки і практики в суспільстві була незначною, можливості впливу юристів на процес правової реформи – обмежені, хоча теоретичний потенціал на той час був чималий. Так, у вищих навчальних закладах, наукових установах, правоохоронних органах України працювало близько 200 докторів наук, професорів, понад 800 кандидатів наук, доцентів, десятки тисяч юристів-практиків. Проте всі вони діяли роз’єднано, а тому їхній вплив на розвиток суспільства й держави не був значним. З огляду на виняткову відповідальність перед суспільством юридичної науки та практики виникла нагальна потреба об’єднання всіх юристів в інтересах будівництва правової демократичної України.

Наприкінці 1991 року група науковців і практичних працівників виступила з ініціативою створення Всеукраїнського громадського об’єднання «Академія правових наук України», а вже 3 січня 1992-го відбулися збори ініціаторів, на яких ухвалили пропозицію стосовно доцільності формування такого об’єднання. Для проведення організаційних заходів та з метою розроблення Статуту й підготовки установчої конференції було вирішено створити організаційний комітет, до складу якого ввійшли провідні вчені з різних галузей правової науки в наукових і освітніх центрах України, а також юристи-практики.

21 січня 1992 року оргкомітет провів перше засідання, на якому підтримав ідею щодо створення Всеукраїнського громадського об’єднання «Академія правових наук України». Протягом лютого 1992 року за участю членів оргкомітету було проведено збори представників юридичної громадськості в 17 областях України та Києві. У зборах взяли участь понад 1 300 осіб, які підтримали ідею створення академії й у цілому схвалили проект статуту. А вже 4 березня 1992 року в Харкові в приміщенні Української юридичної академії (нині – Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого») відбулася установча конференція, присвячена створенню Академії правових наук України. Учасники конференції ухвалили Статут академії та обрали першого президента. Процес створення Академії правових наук України як громадської організації завершився офіційною реєстрацією її Статуту Міністерством юстиції України 31 березня 1992 року.

На громадських засадах академія діяла протягом 1992–1993 років. Головною її метою стала консолідація інтелектуального потенціалу наукових працівників, викладачів юридичних навчальних закладів, працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, суду, арбітражного суду, прокуратури, інших правоохоронних органів, адвокатури, юридичних служб підприємств і установ, спрямування їх зусиль на сприяння процесу розбудови України як правової демократичної держави, охорону і захист прав людини та громадянина. До президії академії ввійшли відомі вчені-юристи та практичні працівники, які представляли вищі юридичні навчальні заклади України, Інститут держави і права АН України, Інститут економіко-правових досліджень АН України, юридичний відділ Верховної Ради України, Прокуратуру України.

Про потужний інтелектуальний потенціал Академії правових наук України свідчить те, що з самого початку до її складу входили 2 академіки і 2 члени-кореспонденти Академії наук України, 11 лауреатів Державної премії України, 12 лауреатів премії Академії наук України ім.
Д. З. Мануїльського, 10 заслужених діячів науки і техніки України, 80 докторів юридичних наук, професорів.

За рік існування на громадських засадах Академія правових наук України, її президія та відділення виконали значну роботу з розроблення проектів Конституції України, Кримінального, Адміністративно-процесуального, Цивільно-процесуального, Кримінально-процесуального кодексів та інших найважливіших проектів нормативно-правових актів. Значною подією стало розроблення науковцями академії Концепції розвитку юридичної науки та освіти, схваленої Президентом України.

Головним підсумком діяльності Академії правових наук України на громадських засадах стало те, що її багатопланова діяльність сприяла формуванню високого престижу української юридичної науки, позначила пріоритетні напрями її розвитку в Україні. Тому цілком логічним було прийняття 23 липня 1993 року Президентом України Указу «Про Академію правових наук України», яким засновано Академію правових наук України як державну вищу галузеву наукову установу.

В указі зазначалося, що Академія правових наук України є самоврядною організацією, що діє на основі Статуту, може мати у своєму складі науково-дослідні інститути, науково-практичні центри, навчальні заклади, лабораторії, інші установи для організації та здійснення досліджень у галузі держави та права. Також було сформовано основні цілі й завдання її діяльності.

Президентом–організатором Академії правових наук України було призначено В. Я. Тація, дійсними членами–засновниками академії затверджено 17 провідних науковців-правознавців України, серед яких:
Б. М. Бабій, Ф. Г. Бурчак, А. С. Васильєв, Л. К. Воронова, В. Г. Гончаренко, Ю. М. Грошевой, А. П. Закалюк, М. В. Костицький, В. К. Мамутов, А. Й. Рогожин, В. І. Семчик,
В. В. Сташис, І. А. Тимченко,
В. В. Цвєтков, М. В. Цвік, Ю. С. Шемшученко, Л. П. Юзьков.

Указом передбачалося, що вибори до Академії правових наук України повинні проводитися за Тимчасовим положенням про вибори до академії, затвердженим її дійсними членами-засновниками. Установлювалася кількість членів академії – 25 дійсних членів і 45 членів-кореспондентів.

Перші вибори членів академії відбулися 24 листопада 1993 року, а вже в грудні цього ж року на її загальних зборах президентом обрали В. Я. Тація, віце-президентами – Ф. Г. Бурчака та Ю. М. Грошевого, головним ученим секретарем – М. М. Сібільова та затвердили склад президії академії з місцем розташування у Харкові.

Період з 1993 по 1995 рік став етапом організаційного становлення академії та її структурних підрозділів. Зокрема, були створені відділення академії, які стали її головними структурними підрозділами, покликаними здійснювати наукову, законопроектну та координаційну роботу. Вони аналізували стан і визначали пріоритетні напрями наукових досліджень, які проводилися науково-дослідними й навчальними закладами освіти юридичного профілю. Академіками-секретарями відділень обрали провідних вітчизняних науковців-правознавців, а саме:
А. Й. Рогожина (відділення теорії та історії держави і права), В. В. Цвєткова (відділення державно-правових наук та міжнародного права),
О. А. Підопригору (відділення цивільно-правових наук), Ю. С. Шемшученка (відділення правових проблем охорони навколишнього середовища і аграрного права (нині – відділення екологічного, господарського та аграрного права), В. В. Сташиса (відділення кримінально-правових наук).

21 грудня 1993 року на загальних зборах Академії правових наук України було затверджено Статут, створено організаційно-правові засади її діяльності як провідної державної наукової інституції юридичного профілю. Накопичений академією досвід діяльності надалі було закріплено в новому Статуті, прийнятому загальними зборами академії 19 лютого 1999 року. Відповідно до ст. 15 Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» Статут був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2000 року.

У 1993 році президією академії було зареєстровано збірник наукових праць «Вісник Академії правових наук України», який є фаховим виданням з юридичних наук, та обрано його редакційну колегію.

У червні 1994 року було створено Київський регіональний центр, покликаний координувати діяльність академіків та членів-кореспондентів, котрі працюють у Києві. В структурі цього центру такі відділи: зв’язків із державними органами і міжнародними організаціями, науково-організаційний, регіональних наукових зв’язків.

Пізніше у складі академії було створено Інститут вивчення проблем злочинності (нині – Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса), розташований у Харкові (червень 1995 р.), Лабораторію вдосконалення правового становища жінок (березень 1996 р.), Львівську лабораторію прав людини (листопад 1996 р.), Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва, розташований у Києві (березень 1996 р.), Лабораторію з проблем теорії та історії держави і права (червень 1997 р.), Міжвідомчу лабораторію правового забезпечення науки і технологій (листопад 1997 р.), Центр правової інформатики, розташований у Києві (лютий 1999 р.), який у червні 2001-го був реорганізований у Науково-дослідний центр правової інформатики (нині – Науково-дослідний інститут інформатики і права), Науково-дослідний інститут державного будівництва та місцевого самоврядування, розташований у Харкові (липень 2000 р.), Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності, розташований у Києві (травень 2001 р.).

У лютому 2002 року в структурі академії розпочав свою діяльність Інститут фінансового права, створений за ініціативою Академії правових наук України та Академії податкової служби України, який є науково-дослідною установою системи Державної податкової адміністрації України та Академії правових наук України з правами юридичної особи й функціонує на засадах самоврядування. Загальне керування інститутом має здійснювати Академія податкової служби України, а методичне – Академія правових наук України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2010 року в структурі академії було створено Науково-дослідний інститут правового забезпечення інноваційного розвитку, розташований у Харкові.

Сьогодні в складі академії шість науково-дослідних інститутів.

У квітні 1996 року в системі НАПрН України почало працювати видавництво «Право», яке здійснює підготовку та видання наукової, навчальної, довідкової літератури з правової тематики та забезпечує юридичною літературою навчальні заклади й наукові установи, правоохоронні та судові органи, а також юристів, котрі працюють на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності.

Автор: Василь ТАЦІЙ