Творімо й любимо українське!

Неповторне піднесення почуття любові до українського викликала в публіки колекція етноодягу Петра Нестеренка-Ланька, яку він показав на Львівському тижні моди. Більш як тисяча глядачів стоячи аплодували гуцульській ватазі, що проходила подіумом. Сила позитивних емоцій, наче виверження вогню духу творчості, коли прадідівська кольорова гамма візерунків з косівської кераміки трансформувалася в універсальну колекцію одягу. І потекли молочні ріки вовни, жовті квіти осявали смарагдове намисто карпатських трав і лісів. Увесь цей скарб краси та гармонії піднімали на недосяжну висоту звуки гуцульської трембіти. Так буває, коли у творчості митець досягає справжнього успіху, тоді хвиля радостій піднесення накриває всіх і все довкола.

Як твориться успіх? Це таємниця за багатьма містичними замками. Туди споконвіку намагаються проникнути чимало амбіційних творчих особистостей. І кожний добирає свої ключі – часом кладе на це все своє життя. А інший починає творити і працювати, бо це йому просто цікаво, він має задоволення вже від самого процесу і часто не думає, скільки на цьому заробить і що з того матиме.

Разом із журналом «Віче» над успіхом колекції Петра Нестеренка-Ланька «Весна–літо-2013» розмірковували її співавтори – молоді дизайнери Андрій Яровський, Катерина Кароль, Олеся Сахро. Ідея належала Петрові, він її плекав ще з академічної лави – мріяв і збирав необхідний матеріал. Косівська кераміка своєю колористикою, орнаментикою зачарувала уяву дизайнера.

– Карпати – це джерело моїх творчих задумів. Я довго виношував ідею створення колекції одягу, інспіровану косівською керамікою, – розповідає Петро. – Та минали роки і я відчував, що час ще не став. Має щось відбутися, і тоді виникне потреба все задумане реалізувати. Я дуже далекий від політики, бо, як художник, закоханий у всі нації та народності. Мій гуру – відомий модельєр і дизайнер Кензо. Я захоплююся його культурою творення. Він приїздив до Львова на запрошення Lviv Fashion Week і справив колосальне враження та неабияк вплинув на мене. І ось час настав – саме тривала передвиборна кампанія, пристрасті розпалювалися, знову нависла загроза над українською державністю, над українською ідентичністю, над українською мовою. І в мені вже не кров текла, а ось ці жовті, зелені, молочні кольори, притаманні косівській кераміці, гартованій у гуцульській ватрі. І я відчув що все це треба показати, але в новому світлі нової України. Я свідомо задумав політичну колекцію одягу.

Як правило, коли група модельєрів творить велику колекцію одягу, весь процес супроводжується постійними зустрічами, обговореннями, обміном пропозицій, думок. Усього цього в групі Петра не було. Було три місяці на роботу. І обмаль часу в кожного.

– Під час роботи відбувалися містичні процеси, – розповідає художник-кераміст Катя Кароль. – Я навіть не зустрічалася з Петром. Ми розмовляли телефоном. Та коли почула, що в основу колекції покладена косівська кераміка, яка мені близька, я не те що зраділа, відчула всю відповідальність, покладену на мене, – ось той благодатний для мене момент як для художника. Я сиділа з дітьми в селі, у мене їх троє – Марко, Лука і Дзінка, і працювала. Це була об’ємна кропітка праця. Ґудзики, пряжки, паски, браслети, коралі, персні, брошки – вся ця розмаїта біжутерія мала передати прадідівський код косівської кераміки. Мені йшло все як по маслу. Під час роботи я ні з ким не зустрічалась. А коли принесла торби зробленого, то ми всі на хвильку завмерли від несподіванки. Тільки переглядались і дивувались. Вся гамма тканин для колекції, їхня фактура, навіть малюнки перегукувалися з моїми пластичними роботами. Здавалося, що все робив хтось один, занадто ідеальною була подібність. Між нами на відстані, без зустрічей, без обговорень відбулося цілковите порозуміння – ми прочитували думки одне одного. Наприклад, я зробила ґудзики в смужку – коричневе з жовтим, а Петро показав сорочку з таким малюнком і так усе одне з одним гармонізувало.

Петро Нестеренко-Ланько зібрав таку імпульсивну команду, коли всі горіли ідеєю. Ніхто нікому нічого не тлумачив і не доводив, бо спільна ідея животворила сама в кожному самодостатньому художнику. Олеся Сахро, котра мешкає в Коломиї, вишивала бісером віддруковані на тканині принти з символікою косівської кераміки. Вона вже відома майстриня, яка винайшла свою техніку вишивки і збирається її запатентувати. Леся вишиває картини спеціальною французькою ниткою, що нагадує живопис олійними фарбами. Мисткиня виставлялася в Києві і за кордоном. Вона подарувала свою роботу Кензо, який, оглянувши зворотний бік картини, що засвідчила неабияку майстерність художниці, високо оцінив її працю.

– Андрій Яворський – це син моєї хрещеної. Ми з ним не раз були в Косові, – каже Петро. – Він розробив і виготовляв взуття до колекції. Андрій блискуче впорався. Він створив універсальне взуття. Його можуть носити і чоловіки, і жінки. Воно сучасне і зручне. Це відразу помітили поляки в Лодзі, де ми після Львова показували свою колекцію Андрій Яворський виготовив 15 пар взуття з автентичної світло-коричневої шкіри. Це розмаїтої модифікації сандалі. Кожна пара має неповторне оздоблення: пряжки, ґудзики і навіть підошви позначені керамічною косівською орнаментикою.

– Прошу зауважити, – показує Андрій Яворський, у майстерні якого ми зустрілися, – візерунчаста оздоба, до якої кріпляться паски, не є мальована – то робота в єдиному екземплярі, виконана в техніці мілефіорі з полімерної глини. Всі деталі-оздоби до взуття творила Катя Кароль. І повторити її роботу саме в таких кольорах неможливо. Це як джазова музика – сьогодні музикант виконує її в одному варіанті, а завтра – в іншому, бо ця прикраса випалена на вогні, а він
завжди живий і копій не творить.

Під час Львівського тижня моди на показ колекції Петра Нестеренка-Ланька для публіки виготовили оригінальні запрошення-магніти, що мали форму керамічної косівської плитки. Успішним тут став шоу-рум. Миттєво розкупили керамічну біжутерію, туніки, свитки, шапочки, а особливо розійшлися футболки з написом «Я люблю Україну, українське, рідну мову».

– Я зауважив цікаву закономірність, – ділиться думками Петро, – коли ідея первісно не є комерційною, тоді вона творить і має успіх. Бо часто детальні розрахунки та очікування заробітку стримують свободу радісної творчості. Звісно, нам допомагали матеріально й морально чимало львів’ян – всі ми вірили й довіряли одне одному і праця завершилася удачею, адже нас єднала одна мета: ми – українці і в українській державі працюємо для неї та народу – «Творімо й любімо українське!».

Автор: Лариса МАРЧУК