№24, грудень 2012

Міжнародно-правові аспекти сучасної біоетики

Нині юридична наука та практика досягли значного ступеня ефективності майже в усіх сферах людської життєдіяльності. Тому через певний час поява нової сфери суспільних відносин тягне за собою їхню юридичну регламентацію через національні, а далі — й міжнародні нормативно-правові акти.

Проте в сучасному світі є галузь соціальних відносин, яка потребує від юридичної науки дії «на випередження суспільної практики«, оскільки безпосередньо стосується виживання людини як біологічної істоти в технократичних умовах та збереження людського генофонду загалом. Адже в умовах глобальних зрушень, пов'язаних із застосуванням новітніх біологічних,  біомедичних та психотехнологій, коли на перший план виходить збереження біологічної та психологічної цілісності й недоторканності людини, життєздатності всього людського генофонду в масштабах планети Земля, різко зростає роль правової регламентації біоетичних проблем. Оскільки зовсім недавно їх розглядали як суто моральні й вони потребували правового регулювання, то їх розв'язання істотно відрізняється в різних країнах світу. Часто застосовувані методи є неприйнятними для збереження життя й здоров'я людини як біологічного виду, тому світова громадськість апелює до міжнародних організацій та міжнародного права, наголошуючи на потребі уніфікованого підходу до розв'язання біоетичних проблем і створення в цій сфері «жорсткої системи міжнародно-правових приписів», котрі мають утілюватися на території всіх держав світу. Тож саме у сфері біоетики міжнародна юридична наука мусить «працювати на значне випередження практики».

Є потреба, по-перше, виокремлення теоретико-правових досліджень біоетичних проблем і, по-друге, доведення того, що біоетичне право є комплексною юридичною сферою, котра формується та розвивається і як самостійна галузь міжнародного права, і як частина національних систем права, і, зрештою, як наднаціональний правовий інститут, що має специфічний нормативний характер. Нині маємо досить великий, об'ємний масив міжнародно-правових актів, котрі регулюють правовідносини в сфері біоетики, й бурхливо розвивається відповідне законодавче забезпечення в різних країнах світу. Ця галузь права є самостійною частиною юридичної науки, бо характеризується власним предметом, методом, принципами, об'єктом, суб'єктами, правовідносинами. Крім того, сфері біоетичного права властива певна структура та функції, що визначають її місце в системі наукових знань. Біоетичне право формується з уже відомих правових інститутів, які функціонують в інших галузях права (цивільному, екологічному, медичному, адміністративному, кримінальному), та створює нові правові підгалузі, властиві лише цьому напряму юридичної науки: інститут трансплантаційного права; інститут інформованої згоди суб'єктів біоетичних правовідносин; інститут профілактики та забезпечення психічного здоров'я; інститут пенітенціарної медицини; інститут правового врегулювання взаємовідносин лікаря та пацієнта; інститут сурогатного материнства тощо.

Теоретичні дослідження біоетичних правових категорій нероздільно пов'язані з відповідною юридичною практикою, через яку відбуваються невпинний процес нагромадження необхідного емпіричного багажу та його постійне вдосконалення на основі позитивного досвіду різних держав і систем права, а також вивчення міжнародного правопорядку та міжнародних біоетичних правових стандартів.

З усіх міжнародно-правових актів, які закріплюють права і свободи людини та громадянина, зокрема й право на охорону здоров'я, до документів, присвячених регулюванню загальних і спеціальних правовідносин у сфері біоетики, схвалених міжнародними організаціями задля створення відповідних стандартів, найперше належать акти Всесвітньої організації охорони здоров'я. Вона створена 1946 року як структурний елемент системи ООН для реалізації заходів, спрямованих на досягнення якнайвищого рівня здоров'я у глобальному масштабі.

Первинними правовими джерелами формування нормативних актів, спрямованих на регламентацію найактуальніших питань сучасної біоетики, стали напрацювання Всесвітньої медичної асоціації (ВМА), сформованої 1947 року як громадська організація лікарів із 64 країн. Ця структура розробила й запровадила численні рекомендаційні документи у сфері біології та біомедицини, які тепер об'єднують у поняття «біоетика». Зокрема, ВМА запровадила Міжнародний кодекс медичної етики (1983 року), Декларацію з прав людини й особистої свободи медичних працівників (1985), Декларацію незалежності та професійної свободи лікаря (1986), Декларацію щодо евтаназії (1987), Гельсінську декларацію (1964), Рекомендації для лікарів, котрі проводять біомедичні дослідження на людині (1964), Декларацію щодо трансплантації людських органів (1987), Заяву про торгівлю живими органами (1985), Рекомендації з надання медичної допомоги в сільській місцевості (1983), Дванадцять принципів надання медичної допомоги в будь-якій системі охорони здоров'я (1983), Заяву про використання психотропних засобів і зловживання ними (1983), Заяву про політику в сфері охорони здоров'я дітей (1987), Заяву про доступність медичної допомоги (1988), Декларацію про жорстоке ставлення до людей похилого віку та старих (1990), Заяву про політику в сфері лікування смертельно хворих пацієнтів, які відчувають хронічний біль (1990) тощо.

Низку міжнародно-правових актів біоетичного спрямування прийняли також Генеральна Асамблея ООН (наприклад, Декларацію ООН  про права розумово відсталих осіб 1971 року; Декларацію ООН про клонування людини 2005 року та інші), Рада Європи, Європейський Союз. Однак у процесі життєдіяльності сучасної людської спільноти стрімко постають чергові біоетичні проблеми, які потребують нагального міжнародного врегулювання й розбудови нових і нових нормативно-правових біоетичних інститутів. Відповідно законодавці всіх країн світу мають оперативно імплементувати необхідні міжнародно-правові біоетичні стандарти до національних правових та законодавчих систем і контролювати їх утілення на території окремих держав.

Проте, незважаючи на наявність вагомого міжнародно-правового механізму регулювання біоетичних питань, а також формування на його основі національних біоетичних правових систем, у більшості країн спостерігається слабкість функціонування правового інституту захисту біоетичних прав людини. Згадане явище є наслідком мінімальної забезпеченості цього інституту практикозастосовними механізмами, їх неефективності, а іноді — й цілковитої відсутності. Чимало прогалин спостерігаємо й у теоретичному обґрунтуванні інституту захисту біоетичних прав людини. Крім того, на міжнародному та  національних рівнях більшість біоетичних проблем не регулюється єдиними уніфікованими правовими стандартами, нормативами та правилами, а в законодавствах багатьох країн узагалі діють взаємно протилежні біоетичні норми. Так, у деяких державах дозволені терапевтичне клонування (Велика Британія), сурогатне материнство, застосування ГМО, евтаназія тощо, проте в інших країнах такі маніпуляції суворо заборонені на законодавчому рівні [3, с. 40].

Фактично лише останніми десятиріччями наука біоетичного права почала формуватися як самостійна галузь знань, активно впливаючи й на біоетичну практику. Причому цей процес є одним із важливих чинників і складових демократизації міжнародної та державно-правових систем, а також міжнародного та національних правопорядків. Тому великого значення в цій сфері набувають міжнародне наукове і правове співробітництво, застосування науки та методу порівняльного правознавства. Не можна не погодитися з О.  Бигич, яка звертає увагу на те, що на сучасному етапі активізація досліджень у сфері порівняльного правознавства пов'язана передусім із розширенням міжнародних наукових контактів та необхідністю визначення закономірностей розвитку інститутів і норм міжнародного та національного права. Адже дослідження принципів, інститутів, норм та інших джерел права ґрунтуються насамперед на порівняльному методі й використовують правила та методики, притаманні порівняльному правознавству. Через них визначаються світові тенденції правового регулювання та відповідність норм національного права міжнародним стандартам, установлюються загальновизнані правові принципи, уніфікації, тлумачення права [1]. Саме порівняльне правознавство допомагає віднайти місце галузі біоетичного права та її інститутів у міжнародному правовому просторі, національних правових системах, які в умовах глобалізації всіх життєво визначальних суспільних процесів поступово інтегруються до єдиного міжнародно-правового простору й тяжіють до уніфікації своїх правопорядків, що стають органічними гармонізованими елементами єдиного міжнародного правового поля. Порівняльне правознавство має неабияке практично-прикладне значення, адже відіграє важливу роль у вивченні правового досвіду інших країн. Окрім того, як слушно зазначає О. Бигич, під час формування відповідної національної правової системи, побудованої на нових ідеях та паритетах в умовах гуманізації та демократизації суспільних відносин, порівняльно-правові дослідження дають змогу виокремити її місце в міжнародному правовому просторі. Правова система, безперечно, відіграє провідну роль у реформуванні суспільних відносин на міжнародному та національному рівнях, адже саме завдяки їй здійснюється визначальний вплив на характер змін у суспільстві, відбувається становлення міжнародного та національного права, модернізованих, реформованих або цілком нових правових інститутів, галузей та підгалузей права; має місце оптимізація та вдосконалення законодавчого процесу; забезпечуються ефективність правового регулювання, якість міжнародного нормотворення і національного законодавчого процесу. Саме в таких умовах постає потреба у формуванні модельної наднаціональної інтегративної правової біоетичної системи, основним призначенням якої є збереження генетичної цілісності й багатоманітності суспільства, психо- та біологічної єдності кожної окремої людини. Найяскравіше процес зближення національних правових систем та їхніх інститутів у сфері біоетичних суспільних відносин спостерігається в умовах міжнародно-правової, регіональної та, зокрема, європейської інтеграції.

Як слушно зазначають учені, базою для такого зближення у світовому масштабі виступають загальнолюдські правові цінності: ідеї прав людини, верховенства права, демократичної, соціально-правової держави. Тому інтеграційні процеси, що відбуваються в біоетичній сфері, передусім пов'язані з формуванням модельної міжнародної інтегративної правової системи, за зразком якої будуються регіональні (зокрема, і європейська) та національні правові підсистеми, котрі зазвичай відповідають сучасним тенденціям юридичного розвитку [2].

Однак задля здійснення вищої суспільної мети біоетичної сфери — збереження людського генофонду та психо- й біологічної цілісності людини  має бути створено імперативну універсальну міжнародну правову систему, яка передбачала б найоптимальніші правові механізми забезпечення та реалізації біоетичних правових стандартів. Саме такі міжнародні біоетичні стандарти повинні бути інкорпоровані до національних правових систем, беззастережно й неухильно виконуватися національними інститутами правопорядку та правової законності, національними та міждержавними службами з питань біо- та психобезпеки, а також постійно контролюватися міжнародною та національними моніторинговими біоетичними службами.

Сучасна наука біоетичного права як комплексна правова категорія сформувалася й надалі інтенсивно розвивається в результаті застосування загальних міжнародних та галузевих, зокрема європейських, правових біоетичних стандартів, що мають важливе значення під час створення новітніх національних біоетичних законів і постійного порівняльного аналізу різноманітних правових систем та правопорядків задля кращого дослідження надзвичайного феномену біоетичного права й пошуку його місця в національних правових системах та глобальному правовому просторі. Як самостійній науці, біоетичному праву властиві достатньо специфічні предмет, функції, методологія та структура.

Оскільки формування біоетичного права здійснюється нестандартними шляхами (інакше, ніж це відбувається з іншими правовими галузями), нині воно розвивається значно інтенсивніше за інші сфери права й постійно поповнюється новими правовими інститутами, які віддзеркалюють стрімкий процес появи та розвитку біологічних, біомедичних та психотехнологій, котрі, у свою чергу, безпосередньо впливають на життя і здоров'я людини і в позитивному, і в негативному аспектах. Адже якщо ці досягнення служать біологічній, медичній, іншим суміжним наукам у справі охорони, захисту, збереження й поліпшення життя та здоров'я людини, то вони потребують негайної «юридичної реакції» суспільства, бо породжують нові прояви для біо- та психотероризму, стають підґрунтям для поширення й збільшення кількості біомедичних та психологічних злочинів, нагромадження та вдосконалення небезпечної для існування та збереження людського генофонду біологічної зброї, створюють небезпеку для ведення перманентних тотальних біологічної та психологічної воєн, котрі нерідко є «невидимими» й такими, що не можуть бути ані виявленими, ані нейтралізованими чи подоланими тими традиційними засобами й методами, які є в арсеналі стражів міжнародного та національних правопорядків, потребують створення новітньої інтернаціональної служби колективної біо- та психобезпеки й боротьби з біо- та психотероризмом. Тому на відміну від інших галузей біоетичне право має бути найуніфікованішою сферою, вибудуваною за єдиною міжнародно-правовою моделлю.

З огляду на пріоритетність міжнародних норм під час формування галузі біоетичного права та особливостей регулювання відповідних правовідносин, міжнародні організації мають максимально кодифікувати міжнародно-правові акти, спрямовані на розв'язання тих чи інших біоетичних проблем, уніфікувати міжнародні стандарти в цій сфері й запроваджувати лише імперативні норми регулювання біоетичних питань. Держави—учасниці інтеграційних утворень (найперше ООН, Європейського Союзу, Ради Європи тощо) зобов'язані заохочувати й розвивати міжнародну співпрацю у сфері біоетики та вживати всіх належних заходів для забезпечення профілактики й максимального захисту біоетичних прав людини на національному рівні, особливо в частині її біологічної, генетичної та психічної цілісності, збереження фізичного і психічного здоров'я.

Окрім того, зважаючи на інтенсивність процесів модифікації біоетичних суспільних  відносин, котрі відразу створюють підґрунтя для масових злочинів, а також загрозу для біологічної та психологічної безпеки соціуму, біоетичне право (на відміну від інших правових галузей, що можуть формуватися зі значним запізненням юридичного оформлення вже наявних міжлюдських взаємин) має постійно діяти «на випередження» біоетичних суспільних явищ та породжуваних ними соціальних відносин, використовуючи специфічний універсальний модельний правовий інститут профілактики та відвернення біоетичних правопорушень. Останній має бути беззастережно інкорпоровано до національних правових систем усіх без винятку країн, а його ефективність і результативність повинні забезпечуватися за допомогою єдиної міжнародної та міждержавної моніторингової біоетичної мережі відвернення і профілактики, боротьби з біоетичними злочинами, біо- та психотероризмом, а також протидії та боротьби з біологічною, біомедичною, психологічною зброєю і її застосуванням.

Тому важливе теоретичне значення має дослідження комплексного характеру біоетичного права, з'ясування його специфічності та місця в системі правових наук. На практиці це втілюється у формуванні єдиної інтегративної правової системи біоетичного права, інтернаціональної за характером та змістом, котра є конгломератом національних та міжнародних правових норм, прецедентів, уніфікованих і гармонізованих між собою стандартів, що посідають особливе місце в міжнародно-правовому просторі.

Здійснення комплексного дослідження міжнародної й національних біоетичних правових систем дає можливість виявити їх взаємодію та невпинне взаємопроникнення, відстежити формування єдиного монолітного міжнародно-правового, наднаціонального біоетичного поля. Саме в таких умовах, на основі гармонізації й уніфікації національних біоетичних правових норм та інститутів, застосування єдиних для всіх держав правових стандартів, норм та принципів міжнародного біоетичного права, можна оптимально розв'язувати наявні біоетичні проблеми, усувати правові колізії та суперечності, здійснювати подальше вдосконалення механізму реалізації біоетичних прав і свобод людини. Цей процес має відбуватися незалежно від типів правових систем певних держав чи відмінностей правових масивів, які становлять окремі сім'ї права. Входження кожної країни нашого континенту до міжнародного та європейського правового простору має відбуватися шляхом інкорпорації до її правопорядку міжнародних та європейських гуманітарних стандартів і, зокрема, стандартів у галузі біоетичних прав людини. Формування громадянського суспільства в нашій країні, а також розбудова України як суверенної і демократичної, правової та соціальної держави досить гостро ставлять питання про сутність і зміст біоетичних прав людини, потребують дослідження їх виникнення й можливих напрямів подальшого розвитку, а також створення в українському законодавстві правових механізмів гарантування, забезпечення, правової охорони та захисту згаданих прав.

Джерела

1. Бигич О. Л. Конституційне будівництво та проблеми розвитку порівняльного правознавства // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції/ Упоряд. Ю. М. Бісага. — Ужгород: Закарпаття, 2000. —
С. 81—85.

2. Оніщенко Н. М. Правові системи сучасності. Порівняльне дослідження національних правових систем // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні
і політичні науки. — Вип. 7. — К.: Ін-т держави і права
ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. — С. 3—12.

3. Третьякова В. Правове регулювання біоетичних проблем, пов'язаних із застосуванням генної інженерії та обігом ГМО у відкритих і закритих системах // Віче. — 2007. — № 21/22. — С. 38—41.

Автор: Вікторія ТРЕТЬЯКОВА

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня