Міліція чи Поліція? Реформування МВС розпочинають із перейменування

Мабуть, недарма кажуть: як у Москві гукають, так у Києві і відгукуються. Торік Держдума РФ ухвалила новий закон про поліцію. А в липні нинішнього року аналогічний законопроект (№ 10688)
зареєстрували й у Верховній Раді України.

Романси без фінансів

Ініціаторами створення поліції є представники фракції Партії регіонів – Василь Грицак і Валерій Коновалюк.

Згідно з вимогами законопроекту № 10688 працівники органів внутрішніх справ, які виявили бажання йти на службу до поліції, «підлягають позачерговій атестації в порядку та строки, визначені Міністерством внутрішніх справ України».

Для цього мають створити Департамент поліції, в складі якого будуть відповідні служби: кримінальної поліції, поліції громадської безпеки, транспортної поліції, досудового слідства, державної охорони, внутрішньої безпеки, забезпечення, експертно-криміналістична, а також Українське бюро Інтерполу.

Як зазначено в першій статті проекту закону, «поліція є системою озброєних правоохоронних органів держави». Вона (як, до речі, і міліція) призначена для «охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави та територіальних громад від протиправних посягань, боротьби зі злочинністю, а також охорони громадського порядку, власності та забезпечення громадської безпеки».

Відбудуться зміни і в оплаті праці правоохоронців. Так, за статтею 65 законопроекту грошове забезпечення рядового й молодшого начальницького складу поліції «не може бути меншим розміру п’ятикратного розміру мінімальної місячної заробітної плати», а в середнього й старшого начальницького складу – «не може бути меншим розміру семикратного розміру мінімальної місячної заробітної плати». Тобто поліцейські повинні отримувати щонайменше 5–7 тисяч гривень (до того ж грошове забезпечення «підлягає індексації»).

Отже, майбутнім поліцейським сучасні правоохоронці можуть лише позаздрити. Адже сьогодні зарплати стражів порядку законодавчо не прописані. Більше того, тут є певні суперечності: за статтею 19 Закону «Про міліцію» розміри грошового забезпечення «встановлюються Кабінетом Міністрів України» (це логічно, адже проект держбюджету теж готує уряд). Проте всупереч вимогам закону оплата праці міліціонерів прописана… в Указі Президента України (№ 926 від 04.10.1996 р.): «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ».

Треба зазначити, що в президентському документі немає визначень таких понять, як «грошове забезпечення» і «грошове утримання». Хоча про відмінності й важливість їхнього розмежування свідчать зміни до Закону України «Про міліцію»: в листопаді 2006 року поняття «грошове утримання» було замінено поняттям «грошове забезпечення». Досить часто ці поняття тлумачать у довільній формі (наприклад, шляхом видання листів і роз'яснень, які не є нормативно-правовими актами). Як свідчить судова практика, такі підходи призводять до значного заниження грошових виплат (порівняно з їхнім справжнім розміром).

Посилаючись на згаданий указ
№ 926, чиновники МВС вважають, що обов'язковими складовими грошового забезпечення (тобто мінімальною зарплатою) кожного працівника міліції є: посадовий оклад, оклад за спеціальне звання, надбавка за вислугу років і стовідсоткова надбавка. Але ці виплати сягають лише 30% усієї зарплати, решта 70% – необов'язкові надбавки, доплати та премії. Тоді як у європейських поліцейських усе навпаки: у структурі їхньої зарплати обов'язкова частина становить 70–80%, а стимулюючі надбавки – лише 20–30%.

То чи варто дивуватися, чому з органів внутрішніх справ щороку звільняються сотні й тисячі працівників нижньої та середньої ланок? Дефіцит висококваліфікованих кадрів – саме та причина, через яку рівень правоохоронної діяльності в Україні значно нижчий, ніж у Європі.

Звернімо увагу на п’ятий розділ пояснювальної записки (до законопроекту № 10688) під назвою «Фінансово-економічне обґрунтування»: «Реалізація положень закону України після його прийняття не потребуватиме додаткових фінансових витрат, пов’язаних з організаційно-штатними заходами перетворення міліції в поліцію. Фінансування цих витрат пропонується здійснювати в межах асигнувань, передбачених на утримання Міністерства внутрішніх справ України та за рахунок штатної оптимізації при переатестації особового складу».

Як здійснюватимуть переатестацію і де ті підрахунки, за якими можна заощадити мільйони гривень, необхідні для виготовлення нових посвідчень, значків, уніформи, бланків, печаток тощо? На жаль, відповіді у пояснювальній записці немає.

Також виникає запитання, пов’язане з наданням українським поліцейським ще однієї (незвичайної) функції. За статтею 14 проекту, вони можуть проводити «перевірки суб’єктів господарювання». Наскільки ця новела має право на життя, сказати важко. Принаймні, в нинішніх умовах їхні дії суперечитимуть статті 26 Закону «Про захист прав споживачів» і наказу № 310 Міністерства економічного розвитку (саме воно й відповідає за проведення перевірок суб'єктів господарювання).

Проте автори законопроекту налаштовані досить оптимістично. У пояснювальній записці зазначається:
«З прийняттям указаного закону будуть встановлені нові стандарти для провідного правоохоронного інституту в державі, сформуються сучасні демократичні основи функціонування поліції, що сприятиме ефективному виконанню покладених на неї обов’язків, з одного боку, і належному контролю за її діяльністю, з другого. Положення закону, присвячені статусу співробітника поліції та проходженню служби в поліції, дозволять забезпечити прийняття на службу до поліції гідних, професійно підготовлених фахівців та подальше проходження ними служби винятково на професійній основі. Гарантії правового і соціального захисту, закріплені в законі, підвищать престижність служби в поліції і сприятимуть зміцненню професійного кадрового ядра поліції…».

У пояснювальній записці також ідеться про необхідність зміни назви правоохоронного органу: «Авторами законопроекту запропоновано поміж іншого замінити назву «міліція» на «поліція», виходячи з того, що згідно з етимологічними джерелами слово «міліція» означає нерегулярні збройні формування, які використовуються в тому числі й для підтримки громадського порядку, що формуються з добровольців і не входять до складу офіційної системи державних правоохоронних органів під час революційних перетворень в державі. У цьому значенні воно використовується в більшості країн світу. Міліція саме й була утворена як виконавчий орган з охорони революційного суспільного порядку в 1917 році після відомих революційних подій, що відбулися в колишній Російській імперії. Надалі термін «міліція» був сприйнятий радянським урядом Росії та поширювався на території і країни, що потрапили в сферу впливу СРСР. Натомість слово «поліція» за загальним підходом означає систему державних служб і органів, що виконують на професійній основі функції з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю. Тому слово «поліція» найбільш відповідає статусу та завданням того органу, який на сьогодні в Україні називається міліція. Зміна назви «міліція» на «поліцію» відповідає і європейським стандартам».

Принагідно зазначимо, що ще у березні 2012-го Міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко на зустрічі з журналістами був змушений визнати: за рівнем свого забезпечення наші правоохоронці до євростандартів ще не дотягують. Тож навряд чи може йтися про поліцію європейського зразка в умовах невисокої зарплати, слабкої соціальної захищеності й недостатньої кількості технічних засобів. А механічне перейменування можна вітати хіба що з такої точки зору: «як корабель назвеш, так він і попливе».

Окрім вирішення фінансових питань, депутати й урядовці також мають внести ще силу-силенну змін у численні нормативно-правові акти, щоб забезпечити їхню відповідність до «поліцейського» закону.

Є ще одна проблема, на якій на тій же березневій прес-конференції наголошував глава МВС: за даними соцопитувань, перейменування міліції на поліцію підтримують лише 23% респондентів, 46% – проти, а решта не визначилися.

З історичної точки зору, зміна назви з «міліції» на «поліцію» – крок у дореволюційне минуле, коли поліцейські вважалися далекими від народу.

У буремні 1917–1920 роки слово «поліція» ототожнювали з царським і буржуазним режимами. Саме тому правоохоронців (які брали участь у розбудові нової держави) і було названо робітничою міліцією Центральної ради, народною міліцією Директорії. Окрім того, згадаймо про численні пам'ятники міліціонерам, загиблим у боротьбі зі злочинністю. Серед них понад тисячу працівників МВС, які віддали своє життя вже в роки незалежності. Для їхніх рідних слово «міліція» пов'язане з пам'яттю про загиблих героїв.

А скільки має минути часу, щоб людська пам’ять не зберігала фактів прислужництва поліцаїв фашистським окупантам?!

Про це пише у своїх «Спогадах» доктор права Iван Макух: карна поліція в Західній Україні, зокрема, була майже вся з поляків, які «арештованих немилосердно били й у багатьох випадках людей замучували». Жорстокість допоміжної поліції підсилювала нелюдську жорстокість окупаційної адміністрації…

Хотілося б вірити, що надалі наше суспільство не ставитиме знак рівності між колишніми поліцаями і майбутніми поліцейськими. Але проблема не лише в цьому. На шляху до євроінтеграції потрібно досягти такого рівня соціального захисту, як у правоохоронців західних країн.

Згадаймо, наприклад, про торішню зустріч в Національній академії внутрішніх справ України з Державним міністром внутрішніх справ Баварії Йоахімом Германном. Саме тоді баварський гість заявив: «Ми зацікавлені в енергійних поліцейських з високою мотивацією, які сповна віддають себе службі. А для цього вони повинні бути захищені соціально, щоб підтримувати належний рівень життя і щоб люди пишалися званням поліцейського».

Звісно, ніхто не заперечує, що для підвищення рівня життя наших вартових порядку потрібно реформувати правоохоронні органи. По досвід можна звернутися не лише до Москви, а й до Тбілісі. Як реформували правоохоронну систему ще наприкінці березня 2012-го, розповідав у Києві міністр юстиції Грузії Зураб Адеішвілі. За його словами, для перетворення міліції на поліцію грузини зробили декілька важливих кроків: об'єднали окремі правоохоронні структури, оснастили їх необхідним високотехнологічним обладнанням, потурбувалися про належне матеріально-технічне забезпечення тощо.

Отже, на прикладі наших сусідів можна дійти висновку: без економічного обґрунтування й фінансового підкріплення «поліцейський» проект є недосконалим. То чи варто здійснювати правоохоронну реформу лише заради зміни вивіски?

Автор: Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ