Експерти – про «газовий чинник», а «маленькі українці» – про ціновий зашморг

Коли чуємо дедалі нові оцінки та прогнози, обіцянки й реляції з «газового фронту», не полишає відчуття, що ми щось пропустили, не почули і через те не все розуміємо, врешті, не знаємо, чого реально чекати завтра.

Шумовиння

Враження таке, що причетні до газової проблеми посадовці проштудіювали праці Норберта Вінера і тепер залюбки працюють із тим, що він називав «шумами». Якщо ж спробувати вичленити з того потоку інформацію, то її умовні біти таки б'ють по голові незагартованих. Гарячіші з них (з нас...), зокрема й ті, хто мерз на Майдані, обурюються: «Вони ж обіцяли!»

І продовжують обіцяти. Ще 19 квітня О. Івченко, тодішній голова НАК «Нафтогаз», оптимістично запевняв: «Газ буде по 95 доларів у цьому році і в наступному також буде 95». І глава уряду Ю. Єхануров 20 травня заспокоював співвітчизників: «Я сподіваюся, що нам удасться втримати ціну на газ на нинішньому рівні до кінця року». Між їхніми словами – місяць, упродовж якого лунали й інші: «Є угода, за якою закупівельна ціна на газ для України на кордоні з Росією встановлена на 5 років – 95 доларів за тисячу кубометрів» (В. Ющенко, 11 травня). І це вже тоді, коли Москва не крилася зі своїми намірами знехтувати й цією угодою – підняти з 1 липня ціну до 130 доларів за тисячу кубів.

Те, що з боку Росії це були не пусті слова, засвідчила й конференція «Енергетичний діалог Росія – ЄС», яка відбулася в Берліні. Ще жевріла надія на підписання Європейської хартії, за якою Україна, забезпечуючи безперебійний транзит газу, отримувала б його навіть у разі наших несвоєчасних проплат. Але заступник голови правління «Газпрому» О. Медведєв залишився непоступливим: замість автографа під хартією запропонував європейцям підписати такий собі «рамковий документ, що створить нові гарантії енергетичної безпеки Європи» і, зрозуміло, не передбачатиме жодних поступок для країн-транзитерів. А щоб європейці, бува, не стали в позу, представник «Газпрому» багатозначно натякнув: «Варто знати, чи готова Європа закуповувати додаткові обсяги російського газу, якщо ж ні, то «Газпром» розвиватиме нові ринки – США і Південно-Східної Азії».

Це можна було сприйняти по-різному. Адже за згадкою про США відчувалося прагнення зіграти на притлумлених, але все ще наявних суперечностях між цією країною та її європейськими друзями-суперниками, та й практичні результати від успішних перемовин між Росією та Китаєм щодо постачання газу є перспективою не найближчого року. Одначе європейці, здається, сприйняли слова російського представника саме так, як він і розраховував. Тож коли надвечір 25 травня Україні було вже офіційно – без усяких узгоджень, в односторонньому порядку – заявлено, що ціна для неї за газ з 1 липня становитиме 130 доларів за тисячу кубометрів, вони вирішили за краще перемовчати. Єдине, що можна було почути: самі, мовляв, винні – у вас із росіянами непрозорі схеми.

Стало зрозуміло, що радісні заяви наших урядовців про те, нібито Україна на початку року виграла на Заході свою інформаційну війну з російським «Газпромом» (до того ж «без жодних наших зусиль»), були щонайменше передчасні. Це – перше. Друге – що непрозорість, пов'язана з «РосУкрЕнерго», даватиметься нам узнаки ще не раз. І третє: стало очевидно, що вдруге піднята ціна не буде остаточною. А невідомим залишається те, чи робить щось (і що) наш уряд для погамування апетитів російської сторони (для якої і 230 доларів можуть виявитися ціною заниженою), а також для пом'якшення цінового шоку для вітчизняного виробника й населення. Причім невідомість тут є наслідком не так браку інформації, як, знову ж таки, її суперечливості і, сказати б, дозованості – і часової, і адресної.


Розминка з прискоренням

Про деякі факти і плани суспільство загалом і нефаворні виробники закрема дізнаються набагато пізніше, аніж наближені до влади. А те, наприклад, що Національна комісія з регулювання енергетики (НКРЕ) свої графіки підвищення тарифів на електрику й газ для населення подала на розгляд Кабміну ще 6 квітня, взагалі намагалися від людей приховати... Чому? Про це далі, але невже не зрозуміло, що така практика здатна розвіяти навіть ті крихти довіри, які ще залишаються в них до виконавчої влади?

Згадаймо: 25 травня відбулася всеукраїнська акція протесту «Приходь на Майдан, не залишайся байдужим!», яку провела Федерація профспілок України. Як зазвичай діють уряди в демократичних країнах напередодні таких виступів? Намагаються пояснити причини й логіку своїх дій, «збити» масовість. А наш в.о. прем'єра напередодні аж ніби заохочувально каже, що підвищення на 25 відсотків – це тільки (слово яке!) «розминка». Каже, в принципі, правду, бо після березневої ухвали «Про роздрібні ціни на газ природний, що використовується для потреб населення» урядовою постановою «Деякі питання діяльності Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 29 квітня визнано необхідність і передбачено часові й цінові рамки для наближення граничного рівня цін до економічно обґрунтованого – вже до кінця 2006 року. Для НКРЕ це навіть більше, аніж вона сподівалася, – у поданому нею графіку планувалося вийти на економічно обґрунтовані ціни до 2008 року, до того ж робити це поступово, підвищуючи їх раз на півроку. А тут уряд після деякого зволікання вирішив скоротити перехідний період до дев'яти місяців, примушуючи населення пробігти дистанцію 75-відсоткового подорожчання майже вдвічі швидше.

У січні Ю. Єхануров, а за ним і міністр І. Плачков, і вже згаданий (після відставки, щоправда, майже не згадуваний) О. Івченко ледь не божилися, що населення не постраждає, що ціни на газ для нього залишаться незмінними, бо ж і газ той інший – власного видобутку. Повірили... Звиклі до пустих обіцянок, не надто обурилися й 25-відсотковим підвищенням, запланованим з 1 травня, але ще 85? І вже з 1 липня?

Травнева акція може виявитися не останньою, будуть нові. І чи ж удасться зупинити їх черговими обіцянками? А поки що уряд знову обіцяє, цього разу – «оптимізувати тарифи на енергоносії».

31 травня, відкриваючи засідання Кабміну, Ю. Єхануров наголосив: тарифи на газ для населення треба диференціювати. Уряд не повинен дотувати геть усіх споживачів, включно з тими заможними, у кого по кілька квартир чи хто обігріває свої розкішні двоповерхові котеджі. Керівник уряду заявив: «Це те, про що не раз говорив Президент України: багаті повинні поділитися з бідними. Час уже починати». Взагалі В. Ющенко, тоді ще кандидат у Президенти, казав не тільки про це, але гаразд – становище з енергоносіями для України таке, що можна почати й із тарифів. Тільки як?

Обговорення тарифної політики органів місцевого самоврядування в житлово-комунальній сфері відбулося на міжрегіональній нараді, в якій взяли участь 35 із 50 міських голів міст, населення яких перевищує 100 тисяч мешканців.

Вони наголошували, що нині в більшості міст ще не укладено нові угоди на забезпечення підприємств енергоносіями, а газ уже надходить за новими цінами.

Міський голова Запоріжжя
Євген КАРТАШОВ:
– Перед тим, як піднімати тарифи, слід насамперед забезпечити прозорість формування цін на енергоносії, відійти від «ручного керування», брати за основу тільки розрахунки фахівців. Область, на території якої розташована найбільша АЕС і ціни на її продукцію залишаються незмінними, не може дозволити собі просто так збільшувати тарифи на енергоносії: населення такі зміни не зрозуміє.

Міський голова Донецька
Олександр ЛУК'ЯНЧЕНКО:
– Чому планується піднімати ціни на електроенергію саме зараз, коли, скажімо, атомна енергетика працює в нормальному режимі, а підприємства з виробництва теплової енергії завантажені роботою лише на 28–35 відсотків? Більше того, енергетики з невідомих причин не забирають нині вугілля в необхідних обсягах з підприємств вітчизняної гірничодобувної галузі.

Міський голова Харкова
Михайло ДОБКІН:
– Центральна влада прагне повністю перекласти розв'язання найскладніших загальнодержавних проблем на плечі органів місцевого самоврядування. Слід чесно й професійно обстоювати свої права та вимоги на всіх рівнях. Комунальне господарство міст зношене в середньому на 70 відсотків, і грошей на його ремонт у місцевих бюджетах практично немає. А попереду опалювальний сезон. Розрахунки ж свідчать, що майже 80-відсоткове подорожчання енергоносіїв призведе до того, що утримання однокімнатної квартири коштуватиме її мешканцям у середньому 120, двокімнатної – 244, а трикімнатної – 330 гривень на місяць.

Міський голова Львова
Андрій САДОВИЙ:
– Центральна влада нині робить багато такого, щоб опозиція на місцях мала реальні козирі проти роботи нинішніх органів самоврядування в житлово-комунальній сфері.

Щоб посилити взаємодію органів місцевого самоврядування та центральної влади у сфері житлово-комунального господарства, учасники наради вирішили вже найближчим часом створити координаційну раду з енергетичних питань при Асоціації міст і громад України.

Асоціація міст і громад 9 червня направила Президентові України В. Ющенкові, в.о. Прем'єр-міністра Ю. Єханурову, голові НКРЕ В. Кальченку звернення, в якому пояснює неможливість підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги. Через дефіцит у бюджетах багатотисячних міст угоди на забезпечення гарячим водопостачанням не укладаються, є й інші загрозливі проблеми. На думку членів асоціації, кризова ситуація з цінами на енергоносії зумовлена тим, про що дедалі голосніше кажуть у суспільстві, а саме «існуванням непрозорих схем їх постачання як усередині України, так і ззовні; ці схеми спрямовані на отримання надприбутків посередниками, а фінансовий тягар перекладається на населення та підприємства теплокомуненерго». Пообіцявши, зі свого боку, зробити все від них залежне для підготовки міст до наступного опалювального сезону і провести технічний та фінансовий аудит комунальних підприємств, автори звернення водночас зажадали від центральної влади вжиття низки заходів, аж до термінового скликання РНБО. Якщо ж діалог із владою не відбудеться, асоціація повідомила, що проведе масові акції протесту проти підвищення цін на житлово-комунальні послуги.

Невідомо, коли це звернення з Дніпропетровська, де відбувалася нарада, потрапило (і чи потрапило?) на стіл Президента, але вже через кілька днів 2 мільйони жителів обласного центру й ще кількох міст Дніпропетровщини залишилися без водопостачання. Через борги. І хоч місцевий суд такі відключення заборонив і водопостачання було відновлено, в людей могло скластися враження, що то і є відповідь влади... Прикро, бо таких збігів слід було б уникати.

А 15 червня на черговому засіданні Кабміну Ю. Єхануров розкритикував Мінпаливенерго за відсутність жорсткої державної політики й рішучих заходів щодо погашення торішніх боргів за енергоносії. Якщо конкретно, то із загальної суми боргу, яка становить 10,5 мільярда гривень, за останні чотири місяці погашено менше 100 мільйонів. У травні уряд затвердив порядок перерахування місцевим бюджетам відповідних субвенцій, але, виявляється, робота з проведення розрахунків почалася лише недавно, тобто 14 червня. За подібне в нас не відповідають, а ось щодо боржників було сказано чітко: вживати всіх заходів, аж до відключення неплатників. Мінфін і Держказначейство мають координувати роботу, а Мінпаливенерго разом з іншими центральними органами виконавчої влади – прискорити опрацювання пропозицій щодо законодавчого забезпечення процесу стовідсоткової попередньої оплати за природний газ.

Це добре, що уряд озирається на закон, що профільні міністерства разом із Мінекономіки, Мінфіном і Мін'юстом уже найближчим часом подадуть на розгляд Кабміну проект закону про впорядкування системи надання пільг з оплати житлово-комунальних послуг (адже сьогодні це право закріплене 25 законодавчими актами, до того ж у десяти з них відповідні норми не визначені). Зрозуміло й те, що уряду конче та негайно потрібні «живі» гроші від споживачів природного газу й електроенергії, але чи вдасться в такому поспіху забезпечити справедливу оптимізацію тарифів на енергоносії через обіцяну диференціацію?

Справедливу – це не лише диференційовану, а й адекватну соціально-економічним реаліям. У травні Держкомстат повідомив: найістотніше подорожчали овочі (6,9 відсотка), фрукти (4,9), подорожчав і хліб, хлібобулочні вироби, на 4,1 відсотка зросли ціни на пально-мастильні матеріали, а в групі послуг – електроенергія, газ, тепло й вода (на 8,4 відсотка). Це, зазначимо, ще до нових тарифів... Сьогодні уряд прогнозує, що за субсидіями звернуться 1 мільйон 884 тисячі сімей (торік їх вистояли з валідолом у жеківських чергах трохи більше мільйона громадян), але якщо крива цін поповзе вгору швидше? І не обов'язково, до речі, через «газовий чинник».

У деяких високих кабінетах останніми тижнями запанував оптимізм, у пресі з'являються переможні реляції: всупереч «газовому пригніченню» економіка після зимового стресу продовжує відновлювати сили, ВВП у травні зріс на 8,5 відсотка, а від початку року – на 4, тобто песимістичний прогноз Мінекономіки (2,8) уже перевищено. Добре, якщо зі статистикою в нас усе гаразд (хоч дехто, наприклад, сумнівається, чи й справді вже 70 відсотків помешкань мають газові лічильники), але, зізнаюся, якось незручно перечитувати грайливу фразу такого авторитетного фахівця, як Валерій Литвицький, про «післявиборне повернення схильності виробників до інвестування, а споживачів – до купівлі товарів і послуг». Люди й торік, коли виборів не було, їли хліб і купували газ, воду, тепло та світло, щоправда, за іншими цінами, тож сьогодні їх цікавлять не так макроекономічні показники, як те, чи буде бодай частково компенсовано стрімке зростання тарифів та цін. І в який спосіб та, що вкрай важливо, коли? Адже цю рутинно-марудну роботу потрібно було починати завчасу, а почавши – не обмежуватися імпульсивними півзаходами.

Скептики кажуть: якщо все зведеться до розподілу на тих, у кого є лічильники, і тих, кому їх лише обіцяють встановити, то про гасло «багаті поділяться з бідними» можна забути, актуальним буде «бідні поділяться з бідними».

Автор: Оксана ГРЕЧАНЮК