Правосуддя як утвердження загальнолюдської справедливості

Схвалена 1996 року Конституція незалежної України не просто закріпила ключові засади функціонування правової держави: вона визначила принципи розподілу і функціонування основних гілок влади, серед яких саме судова система, зважаючи на умови розвитку суспільства, мала ефективно й надійно захищати права та свободи людини і громадянина, розв’язуючи наявні спори виключно шляхом усебічного неупередженого судового розгляду. У цьому контексті було визначено, що судочинство в державі здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції (ч. 3 ст. 124); найвищим судовим органом серед останніх є Верховний Суд України (ч. 2 ст. 125), котрий здійснює правосуддя та забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

«Завданням Верховного Суду є справедливе вирішення суспільних конфліктів, забезпечення виваженого балансу між приватними та державними інтересами, у межах яких пріоритетом залишаються права людини. Тобто правосуддя можна розглядати як діяльність із утвердження загальнолюдської справедливості», – зазначив Голова Верховного Суду України Василь Онопенко, відкриваючи «круглий стіл» на тему «Роль верховного суду в захисті прав людини на національному рівні», що відбувся у Києві в рамках головування України в Комітеті Міністрів Ради Європи 22 вересня 2011 року.

Зауваживши, що саме верховні суди сьогодні мають особливий правовий статус, зумовлений тим, що вони не лише здійснюють правосуддя, а й покликані виконувати функцію забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами в тій чи іншій державі, Василь Онопенко наголосив на існуванні так званої виняткової прерогативи верховних судів у прийнятті остаточних судових рішень на національному рівні, виробленні правових позицій у суспільно важливих судових спорах, спрямуванні судової практики. «Найвищі судові органи європейських держав є основними суб’єктами діалогу між Європейським судом із прав людини і національними судовими системами, адже верховний суд виступає свого роду посередником, який покликаний адаптувати національні правові норми до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (від 4 листопада 1950 року. – Ред.) та правових позицій Європейського суду», – зазначив Василь Онопенко. Відповідно, верховний суд – це одночасно й остання судова інстанція в державі, і дороговказ для всіх інших національних судів у питаннях здійснення правосуддя, і невід’ємна складова загальноєвропейської системи захисту прав людини. «Тож, задекларувавши у Конституції права людини як найвищу цінність, долучившись до процесу міжнародного співробітництва у сфері їхнього захисту, ставши членом Ради Європи, ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та визнавши юрисдикцію Європейського суду з прав людини, Україна засвідчила, що для неї необхідним є реальний, а не формальний захист цих прав; ефективний, а не декларативний доступ кожного громадянина до незалежного і справедливого судочинства», – підкреслив Голова Верховного Суду.

Також було відзначено роль Верховного Суду у становленні вітчизняної судової системи як самостійної гілки державної влади, бо саме він завжди виступав ініціатором і розробником законодавчих пропозицій щодо реформування правосуддя в Україні. Однак практика застосування Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року засвідчила, що нормативно-правові новації, які стосувалися діяльності Верховного Суду, були не досить продуманими та юридично обґрунтованими, що невиправдано обмежило національні можливості захисту прав людини. Як наслідок сьогодні дедалі очевиднішою стає необхідність розширення повноважень найвищого судового органу, підвищення його процесуальної ролі, збільшення впливу на вітчизняне судочинство. «На це, до речі, вказала і Венеціанська комісія, позицію якої має бути враховано під час подальшого вдосконалення нашої судової системи», – зауважив Василь Онопенко. За його словами, такі кроки вже здійснюються: наразі у парламенті зареєстровано законопроект, який містить пропозиції щодо розширення повноважень Верховного Суду та вдосконалення засад його діяльності.

На важливості реформування роботи Верховного Суду наголосив у виступі й Генеральний директор Генерального директорату Ради Європи з прав людини та правових питань Філіп Буайя, додавши, що Рада Європи готова й надалі підтримувати зусилля суду як останньої судової інстанції, що забезпечує дотримання норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на національному рівні. «Фундаментальний принцип, закладений у конвенції, передбачає наявність у національних судових системах механізмів забезпечення й ефективного захисту прав людини», – наголосив пан Буайя. Спрямовувати ж практику судів нижчого рівня під час дотримання норм конвенції повинні верховні суди країн. «Адже верховний суд – це лідер судової системи кожної держави», – підкреслив він.

Відзначивши, що у національній судовій системі верховний суд, як суд останньої інстанції у захисті прав людини, відіграє, безперечно, винятково важливу роль, Голова Асоціації голів верховних судів Європейського Союзу, Голова Верховного Суду Австрійської Республіки Ірмгард Грісс сказала, однак, що права людини можуть бути надійно захищені тільки тоді, коли всі суди вважатимуть своїм основним обов’язком забезпечувати ці права. «Суддя повинен не просто керуватися знанням принципів та механізмів захисту прав людини – вони мають лежати в основі його світогляду», – зазначила Ірмгард Грісс. А забезпечення об’єктивних судових рішень, ухвалених неупередженим судом, є осердям будь-якої судової системи, зауважив у своєму вітальному слові Посол, Голова Представництва Європейського Союзу в Україні Жозе Мануел Пінту Тейшейра. Досягненню саме такої мети має слугувати реформа судочинства в Україні, питання здійснення якої перебувають на порядку денному переговорів між офіційним Києвом та Європейським Союзом. Останній, за його словами, завжди готовий надати Україні підтримку в досягненні вищого рівня прозорості й незалежності функціонування національної судової системи.

«Зміни в судовій системі мають відповідати демократичним цінностям і традиціям, забезпечувати незалежність судів і не обмежувати функцій верховного суду», – зауважив, звертаючись до учасників «круглого столу», Надзвичайний і Повноважний Посол Сполучених Штатів Америки в Україні Джон Ф. Теффт. Він наголосив, що в його країні досвід функціонування верховного суду як останньої судової інстанції свідчить про те, що саме він відіграє провідну роль у захисті прав і свобод громадян, забезпечуючи також і їхню реалізацію.

У цьому контексті, за словами директора Німецького фонду міжнародного правового співробітництва Дірка Міро, факт членства України в Раді Європи та її нинішнє головування в Комітеті Міністрів цієї європейської структури – не просто формальність. «Це покладає певні зобов’язання на державу, потребує відповідності її правових інституцій та законодавства демократичним традиціям і стандартам, котрі існують у країнах Європи. Роль Верховного Суду у забезпеченні й дотриманні таких стандартів є надзвичайно важливою», – наголосив Дірк Міро.

Про налаштованість Києва рухатися саме в цьому напрямі ще раз у відеозверненні до учасників зустрічі сказав Президент України Віктор Янукович, наголосивши, що «Україна – серед тих держав, котрі, здобувши незалежність на початку 90-х років минулого століття, стали на шлях європейського розвитку і визначили орієнтиром для себе запровадження ефективної судової системи».

Відповідно, на першому робочому засіданні «круглого столу» учасники докладніше розглянули роль верховного суду як суб’єкта захисту прав людини на національному рівні. Зокрема, Голова Федерального верховного суду Федеративної Республіки Німеччина Клаус Тольксдорф зазначив, що для виконання своєї функції верховний суд повинен бути наділений відповідними повноваженнями і мати належні умови для діяльності, передусім бути винятково незалежним. Якщо ж верховний суд у належний спосіб «не спрацьовує» на національному рівні, це спонукає громадян звертатися до Страсбурзького суду.

Розглядаючи роль верховних судів у механізмі виконання зобов’язань держави у сфері захисту прав людини під час другої частини засідання, секретар Венеціанської комісії Томас Маркерт зауважив, що під час судової реформи в Україні істотно обмежено повноваження Верховного Суду, який має забезпечувати єдність тлумачення та застосування законів усіма судами держави. Натомість вищим спеціалізованим судам надано окремі функції, які має здійснювати Верховний Суд, чим, по суті, обмежено його роль як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції. «І цю ситуацію потрібно виправити якомога швидше», – наголосив Томас Маркерт.

Узявши до уваги цей заклик та дійшовши висновків, ґрунтуючись на проблематиці основних доповідей, представлених під час роботи «круглого столу», його учасники затвердили низку висновків, котрі мають бути враховані під час налагодження роботи судової системи України згідно з європейськими стандартами.

Так, зважаючи на те, що права і свободи, які гарантуються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, повинні забезпечуватися передовсім на національному рівні та захищатися судовими органами держав–учасниць РЄ, було визначено, що ефективність загальноєвропейської системи захисту прав прямо залежить від національних правопорядків. Відповідно подальшого розвитку потребує саме субсидіарний характер наглядового механізму в питаннях забезпечення прав людини згідно з положеннями конвенції.

На національному рівні потрібно вживати додаткових заходів із метою гарантування довгострокової ефективності системи контролю, встановленої конвенцією, забезпечення виконання рішень Європейського суду з прав людини та запобігання масовим порушенням надалі. Судові системи держав-учасниць мають надавати ефективні засоби захисту прав і свобод, які забезпечували б якісний та вчасний розгляд справ відповідно до конвенції та у світлі практики Страсбурзького суду.

Зважаючи на те, що застосування конвенції передбачає постійну взаємодію між національними судовими системами та Європейським судом із прав людини, підвищення якості національних засобів правового захисту посилює дієвість усього загальноєвропейського механізму. Наближення судової практики держави до міжнародних стандартів, підвищення ефективності засобів правового захисту повинні забезпечувати передусім верховні суди держав, котрі мають можливість спрямовувати практику судів нижчого рівня. Верховні суди є невід’ємною складовою загальноєвропейської системи захисту прав, адже саме їм належить найважливіша роль у процесі імплементації європейських стандартів у сфері захисту прав людини. Верховний суд, як суд останньої інстанції, визначає загальну практику судочинства в державі, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами, правову єдність та визначеність, а також розвиток права. Тому він, як найвищий судовий орган, повинен мати відповідний обсяг повноважень, необхідних для здійснення цих функцій. Адже єдина судова практика гарантує передбачуваність змісту правових норм, які застосовуються в країні, а також стабільність і прогнозованість судових рішень.

Оскільки право на доступ до правосуддя є фундаментальним для усієї європейської системи захисту прав людини, на національному рівні має бути забезпечено доступність ефективних засобів правового захисту, зокрема і доступ до верховних судів держав.　

Юлія ЦИРФА.
Фото Миколи БІЛОКОПИТОВА.