передплата Українською | In English

№9, травень 2011

Сезонні роботи з мріями про літо

Під завісу 91-го сезону в Національному академічному драматичному театрі імені І. Франка висновок напрошується традиційний. Колектив знову попереду планети всієї – і за кількістю прем’єр, і за якістю.

Передусім нагадаємо, що на останньому врученні головної театральної вітчизняної премії «Київська пектораль» франківці перемогли у чотирьох номінаціях. Вони давно призвичаїли вірного глядача до високої планки у творчості. Так само, як і до свого перманентного оновлення. Спрага експерименту та свіжий погляд – понад усе. Окрім, звісно, майстерності: вона таки ще вища.

Про це трупа нагадала шанувальникам на початку сезону, запустивши в репертуарний обіг «Бурю» Шекспіра: виставу, народжену минулого літа. Цей твір класика трагедії було поставлено в Україні вперше. А режисером, художником-постановником («Пектораль» у номінації «За кращу сценографію») та музичним оформлювачем виступив відомий усім Сергій Маслобойщиков. Він, до речі, вже мав досвід роботи над Шекспіром на угорській сцені. А на вітчизняних теренах найкращий результат наближав разом із постановником зоряний склад виконавців. Утім, висококласність акторів – для франківців річ звична.

Узяти хоча б наступний сюжет. Восени вибухнула всіма відтінками почуттів вистава «Грек Зорба». Життєствердна, пристрасна, мудра. Тоді це розкішне сценічне полотно для роздумів-витинанок на тему сутності існування журнал «Віче» не оминув увагою, передчуваючи визнання сценічного творіння. Успіх не забарився: «Пекторалі» отримали режисер Віталій Малахов («Краща драматична вистава»), Анатолій Хостікоєв («Краща чоловіча роль»), Наталія Сумська («Краща жіноча роль»).

Напередодні нового року франківці ще раз запевнили публіку в своєму вмінні віртуозно оперувати надзвичайно різним літературним матеріалом. Вистава «Урус-шайтан. Байки про Сірка – кошового отамана, шевальє Д’Артаньяна і турецького султана» – інсценізація повісті Ігоря Афанасьєва. Автор повісті, він же – режисер, удало поєднав розбишацьке, фантасмагорійне, трагічне і, врешті, патріотичне начало. Це вдалося ще й завдяки участі в постановці художника Сергія Якутовича та виконавця головної ролі Володимира Нечепоренка.

– Національний театр повинен виконувати просвітницьку місію. Хоч як це патетично звучить, – стверджує завідувач літературної частини Театру імені І. Франка Наталя Пономаренко. – Національна ідея на часі. Та щоб молоді люди нею пройнялися, її слід подавати зрозумілою образною мовою. Цією виставою ми продовжили знайомство широкого загалу з видатними постатями минулого. Окрім того, «Урус-шайтан», як і «Грек Зорба», – це пошук героя, того ідеалу, без якого людина жити не може.

Кілька років тому Кшиштоф Зануссі поставив на франківській сцені «Маленькі подружні злочини» Еріка-Еммануеля Шмітта. І ось нещодавно афіша театру поповнилася ще однією п’єсою цього сучасного французького драматурга – «Фредерік, або Бульвар злочинів», постановка Юрія Кочевенка. В центрі вистави – життя французького актора XIX століття Фредеріка Леметра як історія жертвування в ім’я Його Величності Театру. А ще це – бенефісна вистава Леся Задніпровського. І хто, як не досвідчений лицедій, краще за інших знає про драматизм акторського фаху. Вистава вишукана, естетська завдяки художникам Олексію Вакарчуку та Катерині Корнійчук.

– Щастя – зіграти актора на сцені, – каже Наталя Пономаренко. – Театр – це жива істота. Він або приймає, або не приймає. Можна все життя пропрацювати в театрі, і він тебе не прийме. Театр інколи буває саркастичним, недобрим. Й ця п’єса саме про людей, які терплять усі випробування заради однієї, найвагомішої мети: вийти на сцену.

Зовсім свіжа робота франківців – авторська вистава Олександра Білозуба «Романс. Майстер-клас» за мотивами п’єси Михаіла Себастіану «Безіменна зірка». Постановник, котрий має потяг до пластики на сцені, нині забажав, аби актори заспівали. Біля витоків ідеї, подейкують, стояв художній керівник театру Богдан Ступка. Богдан Сильвестрович, як відомо, виріс в оперному театрі, мріяв про кар’єру академічного виконавця й усе життя захоплюється людьми співучими. У виставі використано відомі класичні українські романси, а також романси, не відомі широкій аудиторії.

– Урешті, вийшла така собі експресіоністська річ про пошук кохання, в якій знайшлося місце музиці, танцю, слову, – резюмує Наталя Пономаренко. – В ній є сум, щем, надія, сподівання на весну.

Активне життя цього сезону й на малій сцені – в театрі у фойє. На честь бенефісу корифея Галини Яблонської та 60-річчя її служіння Театру імені І. Франка Петро Ільченко поставив ще одну п’єсу Ігоря Афанасьєва: «Самотня леді». Бенефіціантка використала спогади, монологи із власного акторського минулого. Стильності виставі надало художнє оформлення Олени Богатирьової – дочки Галини Яблонської.

Режисер та актор Юрій Розстальний попервах і не думав приурочувати плід своєї праці до 140-річчя Лесі Українки, що його відзначали в березні. А зрештою вийшло так, що франкцівці підійшли до ювілею поетки не з порожніми руками.

– Два роки тому Розстальний вирішив спростувати міф про нібито несценічність Лесиних творів: зробив на малій сцені виставу на основі драматичної поеми «На полі крові», – продовжує розповідь завліт театру. – І вже потім об’єднав «На полі крові» з «Одержимою» в одну виставу «Голгофа». У день народження Лесі Українки франківці поїхали на її батьківщину – на Волинь і показали виставу під час урочистостей в Луцьку.

Іще одна новинка театру у фойє – «Серенада Полішинеля, або Забави для Фауста» за Достоєвським. Володимир Кучинський створив власну варіацію на тему «Злочин і кара», експериментальну виставу на оголеному нерві. А ще ми пам’ятаємо про переконання франківців у тому, що театр не може існувати без Достоєвського, Гоголя, Чехова.

На франківській кухні нині кипить робота над стравою на замовлення. Годі нагадувати, як часто вітчизняна критика висловлюється про дефіцит у театральних репертуарах сучасної української драматургії. Письменник Сергій Жадан зварив за своїми творами оригінальну п’єсу про непригладжену дійсність: «Гімн демократичної молоді». Режисер Юрій Одинокий задіяв у постановці більшість середнього та молодого акторського ешелону. Презентувати виставу плановано на літо, а заявку прем’єри – на осінь.

Чи буде міжсезоння гастрольним, хотілося б знати? Про Театр імені І. Франка заздрісники кажуть, що ніхто інший так часто не гастролює. Франківці на це відповідають: так, але немає жодного порівняння з тим, як їздили колись. Мрія щодо найближчого літа – гастролі в славному місті Севастополі. Колись Богдан Ступка пообіцяв, що колектив показуватиме там свіжі прем’єри та найкраще з попереднього доробку кожні два роки. Фінансові труднощі заважали систематичності виїздів. Та цього разу франківці налаштовані рішуче: впродовж двох тижнів демонструватимуть севастопольцям репертуар у всьому його розмаїтті.

А в серпні не забариться й інший важливий привід для оплесків: 70-річчя патрона театру, незрівнянного актора Богдана Сильвестровича Ступки. Якого ми обов’язково привітаємо.

Автор: Ольга КРАСОВСЬКА

Плакат - брат барикад

Останні новини

Путін не блефує, ЄС має всерйоз поставитися до його ядерних погроз – Боррель Сьогодні, 25 вересня

Французькі депутати хочуть розслідувати ймовірне російське фінансування партій Вчора, 24 вересня

Зеленський доручив МЗС відреагувати на постачання Іраном безпілотників Росії Вчора, 24 вересня

Президент Євроради закликав призупинити членство Росії в Радбезі ООН Вчора, 24 вересня

Комісія ООН підтвердила скоєння Росією воєнних злочинів в Україні 23 вересня

23 держави і одна організація попросили ЄСПЛ долучитись до справи України проти РФ 23 вересня

Берлусконі напередодні виборів спричинив скандал заявами про вторгнення Путіна 23 вересня

Трибунал для Путіна, Захід коментує ядерні заяви РФ, Ізраїль продає "Залізний купол": новини дня 23 вересня

Пентагон: ядерні погрози Путіна не вплинуть на підтримку України 23 вересня

Зеленський утворив робочу групу для створення Спецтрибуналу щодо злочину агресії РФ 22 вересня