А звучала музика...

Школа і сучасність в образотворчому мистецтві – тема не нова, завжди актуальна і досить вразлива в окремих своїх аспектах. З одного боку, як зазначали учасники семінару, організованого кафедрою живопису та композиції Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, мистецтво – це пошук для реалізації духовних можливостей людини, її самовираження. З другого – шлях усвідомити себе частинкою Всесвіту, спроба побачити й осмислити світ у його цілісності та красі, де особистість виступає не порошинкою космосу, а його дієвою складовою, що мислить, творить, проникає в глибини свідомості, щоб зрозуміти сенс життя і зробити його кращим, гуманнішим.

Образотворчість, зокрема, – один із найвагоміших інструментів досягнення цієї мети. Як же зробити так, щоб українська школа мистецтва, яка має незаперечні здобутки, і за кордоном у тому числі, не піддалася внутрішній кризі, що як у світі, так і в нас зазіхає на поглинання культурного середовища? Як уберегти свої спадкоємні традиції, як організувати подальший розвиток школи в нових суспільних умовах, щоб вона по праву була духовним джерелом зв’язку поколінь, готувала до великої творчості наступні генерації українських художників? І при тому рухатися вперед у цивілізаційному контексті розвитку людства взагалі. Тим більше, що вузівська наука дедалі частіше й предметніше обговорює можливість прилучення до канонів Болонської системи навчання. Яке місце тут можуть посісти творчі виші, зокрема й українські? Й де та ніша в цьому процесі, що відповідає завданням і потребам саме Національної академії образотворчого мистецтва?

Учасники семінару констатували, що система підготовки творчої молоді, яка складалася в минулому, має свої переваги. І з цим треба рахуватися. Талановитих дітей плекали ще з садочків, потім вони навчалися в спеціалізованих школах, що є майже в кожному районі й понині, згодом – у художніх училищах, а далі – у вишах. Тут і нині працює унікальний склад навчителів, серед яких – відомі художники, котрі своєю творчістю прославили Україну.

До речі, показово, що жоден із доповідачів не торкнувся теми оплати праці педагогів, хоча вона, за мірками тієї ж таки Болонської системи, просто жалюгідна. Тут найменше вбачається показний альтруїзм, навпаки, – повна захопленість своєю діяльністю, активне бажання передати знання та досвід своїм підопічним. А вони, до слова, густо заполонили залу, сиділи й стояли на тлі експозиції картин, створених випускниками попередніх років. Багато з цих імен уже стали золотою сторінкою національної культури. А їхні полотна наочно підтверджують нетлінність здобутків української школи, розвинути й перевершити які цій молоді якраз і належить.

Ішлося й про те, що молодість, кураж, бажання постійно щось відкривати та змінювати можуть призвести до деструктивізму, заперечення здобутків, а відтак – до зневір’я. Юним зухвальцям часто здається, що у старшого покоління вже нічого навчитися, що їхній вантаж років уже в минулому. Так, молодість, заперечення авторитетів можуть багато створити. Але ж потрібні десятки років навчання, досвіду, щоб творити по-новому й талановито. Тож не поспішаймо відкидати багаж минулого. Глибше його опануємо. І підемо далі з великим продуктивним надбанням, що його дають наставники.

Мріючи вголос про нові обрії, художники-педагоги розмірковували про те, що час таки справді не визнає скептицизму, застиглості форми. Енергія колективного «я» здатна духовно перетворювати діяльність окремої людини, надавати суспільству нових імпульсів, зміцнювати в кожному позитивне начало. Микола Михайлюк, Микола Стороженко, Феодосій Гуменюк, Олексій Васильєв, Остап Ковальчук та інші говорили про духовність, талант і натхнення, власне, про те, що людині потрібні небо і зірки, зв’язок свідомості з вищим началом. «Моє» має бути тісно пов’язане з колективним, державним. Бог, талант, добро, невсипуща праця – такі постулати превалюють у кожній творчій майстерні академії. Митці академії зауважували: відтінок, колір нинішнього дня – неповторний. Завтра він може стати вже невловимим, ніколи не повториться. Його тональність, забарвленість наповняться новим звучанням, новими сонячними відблисками. Так буває і з оркестром чи з голосом співака: одну й ту само партію або твір вони виконують, трактують по-різному – по-своєму. Тож навіщо передчасно старіти? Навіщо думати, що нікуди йти далі? Академічна школа тільки-но входить у третє тисячоліття. Їй так потрібні молоде завзяття, енергія!

А кожен такий щирий обмін думками закладає нову сходинку до становлення й розвитку наступних шкіл, течій…

Модератором розмови був наш видатний художник Василь Гурін. У його дотепах, імпровізаціях щоразу крізнили музичні порівняння, аналогії, що надавало цьому семінару особливої яскравості, неповторності. Звучала музика…

Автор: Людмила БАРАНЕВИЧ