передплата Українською | In English

№24, грудень 2010

Імплементація як засіб узгодження норм міжнародного та внутрішньодержавного права України

Імплементація норм міжнародного права у внутрішнє право України зумовлена об'єктивними потребами регулювання суспільних відносин і на міжнародному рівні, і всередині кожної держави. Це питання викликає багато дискусій серед дослідників. У сучасній українській науковій літературі загальнотеоретичні питання імплементації норм міжнародного права у внутрішньому праві досліджувалися в працях М. Буроменського, В. Денисова, А. Дмитрієва, В. Євінтова, П. Мартиненка, Л. Тимченка та ін. Окремі роботи з цієї проблематики розглядали П. Рабинович, Н. Цись, В. Чубарєва, О. Ярмиш, В. Шукліна тощо.

Загальновідомо, що однією з форм вираження норм міжнародного права, є міжнародні договори, які водночас є й джерелами договірного права. Досягти мети укладеного міжнародного договору можливо лише шляхом його узгодження з нормами внутрішньодержавного права. Укладаючи такий  договір і беручи тим самим певні зобов’язання, необхідно дотримуватися загальновизнаного принципу – pacta sunt servanda (лат. – договір повинен виконуватися).

Процес забезпечення виконання положень міжнародного договору має назву «імплементація» [1]. Його можна вважати вдалим, коли мету договору досягнуто. Застосовуються різні варіанти імплементації, зокрема: трансформація, інкорпорація, відсилка, уніфікація, рецепція, створення спеціального правового режиму тощо [2]. Необхідно пам’ятати про те, що порядок імплементації міжнародних норм визначається нормами національного права.

Поширеними способами імплементації є інкорпорація та відсилка. Під інкорпорацією розуміємо введення в національну систему інших норм (норм міжнародного права). Правова база нашої держави передбачає сприятливі умови для загальної інкорпорації міжнародно-правових норм. Зокрема, в статті 9 Конституції України закріплено положення про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України.

У статті 18 Основного Закону йдеться про те, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародної спільноти за загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права [3]. Зауважимо, що держава може запозичити з норм міжнародного права лише певні моделі поведінки та зробити їх обов’язковими для застосування шляхом закріплення в законі (такий процес має назву «рецепція»).

Коли йдеться про відсильну норму, посилаємося на статтю 19 Закону України «Про міжнародні договори України», де закріплено таке положення: якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, визначені інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору [4]. Тобто на законодавчому рівні закріплено пріоритет норм міжнародного акта над нормами внутрішнього законодавства, що й зумовлює відсилку до міжнародного договору в разі виникнення суперечностей. Таким чином, відсильні норми встановлюють співвідношення юридичної сили внутрішньодержавних і міжнародних норм.

Україна, як і будь-яка інша держава, укладає велику кількість і багатосторонніх, і двосторонніх міжнародних договорів, тож не дивно, що іноді виникають суперечності між положеннями таких договорів і  внутрішнім законодавством. Типовою є ситуація, коли необхідність узгодити внутрішнє законодавче поле із конкретним міжнародним договором водночас суперечить позиціям іншого договору та ряду внутрішніх норм. Така проблема розглядалася, зокрема, в роботі О. Тіунова [5]. Отже, в вітчизняній правовій системі треба створити дієвий механізм імплементації й умови для забезпечення реалізації та фактичного використання норм міжнародного права у різних галузях права України.

У статті 9 Конституції України зазначено, що укладання міжнародних договорів, які суперечать Основному Законові, можливе лише після внесення до неї відповідних змін. Питання відповідності проектів міжнародних договорів мали б вирішуватися шляхом правової експертизи, проте в чинному законодавстві процедури такої експертизи не закріплено. Так само не передбачено перевірки відповідності міжнародних договорів, які не потребують ратифікації (до набрання ними чинності), Конституції України [3].

Отже, за виникнення колізії між нормативно-правовими актами України та міжнародними договорами, порушуючи принцип pacta sunt servanda, Україна в односторонньому порядку може відмовитися від своїх зобов’язань. Вважаємо, що попередня правова експертиза на предмет відповідності дасть змогу уникнути такої ситуації.

Розглядаючи питання імплементації міжнародно-правових норм в законодавство України, слід також зазначити, що відповідно до ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України [3]. Розкриваючи це положення Основного Закону, законодавець у ч. 2 ст. 19 Закону «Про міжнародні договори України» визначив, що в разі, коли договором, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені вітчизняним законодавством, то застосовуються правила міжнародного договору [4].

У роботі «Міжнародні договори України в системі джерел конституційного права України» О. Назаренко зазначає, що дослідження співвідношення міжнародних договорів України та законодавства нашої держави ускладнюється відсутністю конституційних положень і нормативних актів, які закріплювали б (визначали) офіційну класифікацію законів України та їх співвідношення з міжнародно-правовими актами. Також науковець вважає за необхідне закріпити за Конституційним Судом обов’язок перевіряти відповідність Основному Законові всіх міжнародних договорів до набуття ними чинності.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок: під час укладання міжнародних договорів Україна має юридичне зобов’язання узгоджувати норми внутрішнього та міжнародного права, виконуючи загальновизнаний принцип міжнародного права pacta sunt servanda. У внутрішньодержавному праві повинен чітко визначатися статус міжнародно-правових норм у внутрішньодержавних відносинах, що сприятиме зближенню ряду міжнародно-правових та конституційно-правових інститутів (наприклад, у сфері оподаткування, використання повітряного простору тощо).

Необхідно пам’ятати, що норми міжнародного права визначають права й обов’язки тільки для суб’єктів міжнародного права. Органи державної влади й інші суб’єкти, що перебувають на території держави, безпосередньо цим нормам не підпорядковуються.

На території України міжнародно-правові норми мають реалізовуватися відповідно до Конституції та вимог законодавства, що безпосередньо стосується міжнародних договорів (зокрема, Закон «Про міжнародні договори України» [4]). Таким чином, казати про визнання в нашій державі примату норм міжнародного права можна лише з певними застереженнями, – зазначає в своїй роботі О. Назаренко [6]).

Протиріччя між нормами міжнародного та внутрішньодержавного права вирішуються відповідно до положень Основного Закону, як акта, норми якого є нормами прямої дії та застосовуються на всій території держави. Отже, Конституція України має найвищу юридичну силу й не визнає пріоритетної дії норм міжнародного договору стосовно себе. Подібне положення міститься в конституції Російської Федерації [7].

Для успішної імплементації норм міжнародного права у внутрішнє право держави вони мають бути досить конкретизовані (з чітким визначенням відповідних прав та обов’язків, а також відповідальністю за їх невиконання).

Одним із прикладів «зближення» норм міжнародного та внутрішньодержавного права є так зване модельне законодавство й також укладання міжнародних договорів міжвідомчого характеру [5].

Таким чином, імплементація норм міжнародного права є ефективною лише за умови цілеспрямованого формування системи чинного законодавства, яке враховувало б загальновизнані принципи та можливість виконання взятих на себе зобов’язань. Для ефективної імплементації необхідно, щоб закон відповідав актам вищої юридичної сили та не суперечив іншим законодавчим актам, особливо якщо вони застосовуються в одній сфері.

Відсутність чіткої ієрархії норм міжнародного та внутрішнього права, невизначеність місця міжнародних договорів в системі національного законодавства є основними недоліками правового регулювання в Україні.


Джерела

1. Раскалєй М. Особливості імплементації міжнародних договорів у внутрішній правопорядок у галузі повітряного права України // Віче. – 2007. – № 5–6. – С. 72–74.

2. Шпакович О. Особливості способів імплементації міжнародно-правових норм // Віче. – 2010. – № 17. – С. 23–25.

3. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР, із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

4. Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.

5. Тиунов О. І. Международные межведомственные договоры Российской Федерации. / О. И. Тиунов, А. А. Каширкина, А. Н. Морозов. – М.: Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ. – Юридическая фирма «КОНТРАКТ» – 2008. – 256 с.

6. Назаренко О. А. Міжнародні договори України в системі джерел конституційного права України: Дисертація на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 – конституційне право / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Київ, 2006.

7. Лукашук И. И.  Конституция России и международное право // Московский журнал международного права. – 1995. – № 2. – С. 36.

Автор: Марина РАСКАЛЄЙ

Плакат - брат барикад

Останні новини

Росія не змогла забезпечити суттєве просування на Донеччині - розвідка Британії Сьогодні, 09 серпня

Пентагон оцінює загальні втрати РФ в Україні у 70-80 тисяч Сьогодні, 09 серпня

Ердоган має важелі, щоб стимулювати Путіна до виконання угод - посол Вчора, 08 серпня

Косово оголосило затриману напередодні пропагандистку РФ персоною нон грата 07 серпня

Зеленський попросив ЄС ввести санкції проти атомної галузі РФ за обстріли ЗАЕС 07 серпня

Косово затримало російську журналістку за підозрою у шпигунстві 07 серпня

Ердоган вважає, що "зернова угода" ствоює передумови для ширших перемовин України й Росії 06 серпня

Німецький міністр назвав крадіжку українського зерна Росією "огидною формою війни"  06 серпня

Британська розвідка: РФ масово перекидає війська на південь, починається нова фаза війни 06 серпня

США готують для України пакет військової допомоги на $1 млрд – ЗМІ 06 серпня