Ігор Коваль: «Ректор перш за все має бути патріотом свого навчального закладу»

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова від дня свого створення у 1865 році посідає одне з провідних місць у формуванні системи освіти, розвитку наукових досліджень і культури в Україні. Він є одним із найстаріших університетів України і разом із Київським, Харківським і Львівським університетами фактично визначає стан і перспективи розвитку освіти, науки та культури в мережі освіти нашої країни. Нещодавно на посаду ректора Одеського національного університету імені І. І. Мечникова призначено доктора політичних наук, професора Ігоря Коваля. Про перспективи розвитку навчального закладу, плани на майбутнє з ним веде розмову
наш кореспондент.

КОВАЛЬ Ігор Миколайович – доктор політичних наук, професор (2001), ректор Одеського національного університету імені І. І. Мечникова (2010). Заслужений діяч науки і техніки України. Народився в Одесі 27 лютого 1955 року. Закінчив історичний факультет ОДУ імені І. І. Мечникова (1978). Захистив кандидатську дисертацію в КДУ імені Т. Г. Шевченка (1982). Працював асистентом кафедри нової і новітньої історії (1978–1983), старший викладач, доцент кафедри нової й новітньої історії, згодом виконував обов’язки заступника декана історичного факультету ОДУ імені І. І. Мечникова (1987–1996). Проходив наукове стажування в коледжі Гаучер (м. Балтимор, США) (1989) і читав там курс лекцій (1991). З 1996 року директор Інституту соціальних наук ОДУ імені І. І. Мечникова. Отримав Фулбрайтівську стипендію на проведення наукових досліджень і читання лекцій в університеті Джонса Хопкінса (м. Балтимор, США) (1993). Радник голови Одеської обласної державної адміністрації (1998). Український директор Одеської програми прикладного державознавства (з 1997 року). Координатор Програми європейських досліджень, за яку отримав грант TEMPUSTACIS Європейського Союзу (1997–1998). Автор більш як 60 наукових публікацій.

– Шановний Ігоре Миколайовичу, після обрання на цю посаду ви пообіцяли зосередити головну увагу на модернізації освіти. Що саме робитиметься в університеті імені Мечникова для поліпшення якості навчання?

– Завдання перед нами стоїть, як і перед більшістю навчальних закладів. Це насамперед збереження творчого потенціалу, професорсько-викладацького колективу, розвиток основних наукових і навчальних шкіл, які виникли в університеті за останні десятиріччя. Проте тут, хоч як це не парадоксально, я ставлю на перший план істотний прорив у покращенні матеріально-технічного забезпечення навчального й наукового процесу. Стосовно фундаментальних наукових досліджень ми зберегли серйозний потенціал, проте останніми роками інфраструктура університету не розвивалася.

Сьогодні для того, щоб перебувати на рівні сучасних наукових знань та навчального процесу у європейському, світовому масштабі, нам потрібно радикально перетворити матеріально-технічну базу університету і передусім його приладовий парк, який за багатьма напрямами вже не відповідає найпрогресивнішому рівню освіти і наукових досліджень. Також нам необхідно працювати над будівництвом нових навчальних корпусів, оновленням наукової бібліотеки університету. З другого боку, щоб підвищувати якість освіти в навчальному закладі, нам потрібен здоровий і активний студент. І з цією метою ми ставимо завдання створення сучасного студентського спортивного центру, який мав би, окрім стадіону, спортивний зал і басейн.

Також переконаний, що модернізація навчального процесу потребує активнішого розвитку інженерно-технічних складових наших спеціальностей. І, врешті, ми сподіваємося, що нова редакція закону про вищу освіту дасть нам змогу реалізовувати на практиці нові розробки й прилади.

– Безперечно, ми як державний навчальний заклад розраховуємо на фінансову підтримку з боку профільного міністерства й держави загалом. Хоча розуміємо, що через економічну скруту фінансування обмежене.

Водночас ми самі активно намагаємося віднаходити можливості для фінансування, зокрема, за рахунок грантів та участі у різних проектах, що фінансуються як у нашій країні, так і зарубіжними організаціями.

Істотне завдання в цьому сенсі постає і перед законодавцем. Сподіваюся, що нова редакція закону про вищу освіту дасть змогу вищим навчальним закладам бути більш автономними й гнучкими у сфері господарчої діяльності.

– Ми справді вважаємо себе частиною європейського та світового освітянського процесу. Беремо активну участь у розвитку Болонського процесу. При цьому намагаємося поєднати те нове, що він привносить, з традиційною моделлю розвитку освіти, наявною у нашій країні протягом десятиріч.

Ви слушно зазначили, що ми співпрацюємо з багатьма університетами світу практично на всіх континентах. Беремо активну участь у проектах Європейського Союзу, особливо за програмою ТЕМРUS-ТАCІS.

Нині ми стали українськими учасниками проекту «Еразмус Мундус Акція-2», який дає можливість студентам, аспірантам і докторантам пройти стажування у вищих навчальних закладах країн Західної Європи. Одне з головних завдань цього проекту якраз і полягає в тому, щоб призупинити «відтік мізків» із країн Східної Європи. Лише шістьом вищим навчальним закладам України, а саме університетам Києва, Харкова, Одеси, Львова, Сімферополя, Дніпропетровська, виділено 76 щомісячних стипендій. І розмір їх досить значний – від 1000 до 2500 євро, і термін стажування – від 6 до 30 місяців. На мою думку, це дуже корисна й вчасна програма.

Хотів би також відзначити плідну співпрацю на двосторонній основі, наприклад, із колегами з Болгарії, Польщі, Туреччини. Вона здійснюється за підтримки генеральних консулів цих країн в Одесі, що дало можливість відкрити підготовку студентів із болгаристики, полоністики та тюркології, чого раніше в нас не було…

– Програма ця дуже цікава. І нині ми вийшли з клопотанням у Міністерство освіти і науки про продовження цього експерименту й збереження статусу «експериментального майданчика» в рамках комплексу «школа–коледж–університет». Це дає добрі можливості для побудови системи професійної орієнтації на ранніх етапах.

– Починаючи з 1990-х років це була дуже цікава форма просування крупних навчальних закладів у регіони. Особливої популярності набула заочна форма навчання. На жаль, ситуація змінилася, ефективність діяльності таких центрів знизилася. Насамперед це пов’язано із входженням у так звану демографічну яму, і тому просто фізично кількість абітурієнтів зменшилася. Нині базовий навчальний заклад не завжди має можливість заповнити всі наявні вакансії, а тут з’являється додаткова конкуренція. Тож таку систему потрібно корегувати й удосконалювати.

– Питання дуже цікаве. Інститут соціальних наук виник в Одеському державному університеті 1994 року. І був природною відповіддю на запити суспільства з підготовки професійних політологів, соціологів, фахівців міжнародників для нашої країни. Ми оперативно відповіли на цей запит, але, на жаль, з’ясувалося, що політична еліта насправді практично не має потреби в такого роду фахівцях. Досить звернути увагу на рівень дискусій у нашому парламенті, рівень проведення політичних кампаній. Професіоналізм, порядність, інтелектуалізм – аж ніяк не ті якості, за рахунок яких дехто пробивається у політичну еліту країни. На жаль, ще й досі передвиборні кампанії будуються на доволі примітивних технологіях, на спробах використання адміністративного ресурсу тощо.

– Я думаю, що ми справді потребуємо прийняття Виборчого кодексу, наведення ладу в реєстрі виборців, серйозної організаційної роботи по всій вертикалі виборчих комісій. Проте, на мій погляд, найбільший хаос породжує низький рівень організації діяльності дільничних виборчих комісій.

– Наша система вищої освіти, як і загалом ситуація в країні, потребує дуже серйозних системних реформ. Реформи значною мірою мають бути непопулярними. Мене непокоїть тільки одне: щоб у керівників виконавчої влади і в законодавця вистачило політичної волі послідовно проводити ці реформи. Якщо ми не включимося в цю роботу, через п’ять-вісім років ризикуємо остаточно опинитися на узбіччі європейського й світового історичного процесу.

А щодо себе, то я переконаний: ректор перш за все має бути патріотом свого навчального закладу, розуміти загальну стратегію розвитку країни і бачити можливості втілення в життя зусиль свого колективу. Також розуміти стратегію розвитку світового й європейського освітянського процесу. І ще, як на мене, дуже важливо для ректора бути у постійній «професорській» формі: зустрічатися із студентами, читати лекції, мати інтерактив із студентським колективом та своїми вузівськими колегами.

Розмовляв Євген ТИЩУК.

Фото прес-служби ОНУ імені І. І. Мечникова.