Богуслав: від Ярослава Мудрого до Ігоря Никоненка

– Я НЕ КОРІННИЙ МЕШКАНЕЦЬ БОГУСЛАВА, а із сусідньої Миронівки. Жив і працював у Донбасі, де став одним із перших «червоних» директорів горбачовського призову. Після Помаранчевої революції новопризначений голова Богуславської райдержадміністрації запросив до себе в заступники, і я наважився залишити насиджене місце. На виборах 2006 року люди самі запропонували мені висунути свою кандидатуру на посаду мера.
Тоді я переміг, – каже міський голова Богуслава Київської області Ігор НИКОНЕНКО.

– БОГУСЛАВ – ІСТОРИЧНЕ МІСТО, засноване ще Ярославом Мудрим. 2007-го Богуславу виповнювалося 975 років. Подію хотілося відзначити достойно. Я поїхав до тодішнього Голови Верховної Ради Олександра Мороза на прийом – протягом 40 хвилин розповідав йому про місто, просив сприяння, і Олександр Олександрович мене підтримав. Верховна Рада прийняла постанову про відзначення на державному рівні 975-річчя Богуслава. Головне, що на проведення заходів надали 2 мільйони гривень. Це тоді, як річний бюджет Богуслава становив менш ніж 4 мільйони! Міністерство молоді і спорту подарувало місту спортивний майданчик зі штучним покриттям вартістю 300 тис. гривень.

На отримані кошти ми впорядкували пам’ятки архітектури, історії й культури, яких у місті 28, реконструювали два музеї-садиби – Марка Вовчка та Івана Сошенка. Вдалося виконати чимало робіт із благоустрою. Жах, але з часів останньої війни в центральній частині міста замість бордюрів були вкопані надгробні плити, де на івриті викарбувані прізвища померлих. У Богуславі один із найдавніших в Україні єврейських цвинтарів, якому понад 300 років, де, до речі, похована бабуся Шолом-Алейхема.

Згодом широко відзначили 200-річчя від дня народження видатного земляка І. Сошенка. Це та людина, яка, познайомившись із молодим Тарасом Шевченком у Санкт-Петербурзі, стала ініціатором викупу кріпака. Сошенко бачив у ньому унікального живописця. Тож якби не наш земляк, невідомо, як склалася б доля Шевченка. Сошенко один із небагатьох, хто проводжав Кобзаря в останню путь, хоча в їхніх особистих стосунках були й складні періоди: Шевченко відбив жінку в Сошенка, яку той дуже кохав. Тяжко хворий Сошенко, не доїхавши 35 кілометрів до рідного Богуслава, помер у Корсуні, де й похований.

– НАЙВИЗНАЧНІША ПОДІЯ 2009 РОКУ – відкриття в Богуславі на день міста, 12 вересня, пам’ятника Ярославу Мудрому. Цьому передувала запекла політична боротьба – списи ламали довкола місця розташування монумента. Зрештою, встановили його в історичній частині, на в’їзді в місто. Скульптура бронзова, її висота – 2,6 метра. Виготовляючи гранітний постамент, ми відтворили орнаменти саркофага Ярослава Мудрого, що зберігається в Софії Київській.

Загалом робота над спорудженням пам’ятника тривала майже два роки. Добровільні пожертви надходили з усієї країни – ми не витратили жодної копійки державних грошей. Сама скульптура обійшлася у 116 тис. гривень, її виготовили на Львівській фабриці художніх виробів. Проект пам’ятника подарував місту відомий художник, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка Євген Безніско. Цей проект ще 1978 року підготувала для Києва його покійна дружина скульптор Теодозія Бриж, однак з ідеологічних міркувань він так і не був реалізований. Як відомо, пам’ятник Ярославу Мудрому в Києві постав лише 1997 року – за ескізом Івана Кавалерідзе.

– РОЗУМІЄМО, що державний бюджет на 2010 рік до президентських виборів не ухвалять, тому січень буде дуже складний. Основною видатковою статтею нашого бюджету є оплата енергоносіїв, на вартість яких ми не маємо впливу. Тут є два виходи: треба або компенсувати різницю комунальним підприємствам, на що в міста немає коштів, або збільшувати тарифи для споживачів, але за нинішнього рівня життя цього не зробиш. Додаткове навантаження на бюджет органів місцевого самоврядування – делеговані повноваження, які держава «забуває» фінансувати.

За великим рахунком, бюджет Богуслава – самодостатній. Картину псують так звані вилучення на користь району, з яким ми маємо консолідований бюджет. Торік за міського бюджету 5,5 мільйона гривень ця сума дорівнювала 1,2 мільйона.  Саме тому на потреби комунальних служб міста, які становлять 900 тисяч гривень, ми спромоглися закласти лише 600 тисяч. Доводиться обмежувати й дитячі садки: фінансуємо лише захищені статті – енергоносії, зарплату, харчування дітей.

Можете собі уявити, будівлям садків понад 30 років, стільки ж не мінялися ані мережа, ані вікна. Всі приміщення – типові, з плоскими покрівлями. Хоч скільки їх латай, усе одно течуть. А бюджет 2009 року зовсім не передбачав видатків на капітальний ремонт. Щоправда, в одному дитсадку ми таки звели шатровий дах – із фонду розвитку надали 230 тисяч. Для нас це дуже великі кошти. А садків у Богуславі чотири!

Хоча фонд розвитку є законним надбанням місцевої громади, використовувати гроші з нього дозволяється не на все. Наприклад, не можна спрямувати їх на ремонт шляхів. У місті близько 160 доріг, понад 80 відсотків із яких – яма на ямі. Зрозуміло, що в міському бюджеті бракує коштів на капітальний ремонт – поточний не завжди роблять. Один квадрат асфальту коштує 150 гривень! Торік на утримання доріг ми виділили загалом 350 тисяч гривень.

Ще одна першорядна проблема – сміття. Це жах, що робиться в лісопосадках, на берегах річок, ставків. Де відпочивають люди, там залишається знищена земля. Хоча постійно складаємо протоколи про адміністративні правопорушення, однак штрафами в 51 гривню ситуації не виправиш. Відповідальність слід посилювати, бо така проблема докучає не лише нашому місту.

– МАЙБУТНІЙ ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ мусить зрозуміти, що його опора в простому люді, який живе в селах, селищах, містах. Тому громадам потрібно дати більше свободи, щоб вони могли самостійно розв’язувати свої проблеми. Насправді вся відповідальність лягає на міських голів, обраних громадою, а повноважень у мера – як кіт наплакав. Тож час проводити адміністративно-територіальну реформу, розширювати права місцевого самоврядування. Особливо важливо це для таких невеличких міст районного значення, як Богуслав, коли мерам не підпорядковуються ані міліція, ані податкова, ані відділ архітектури, ані пенсійний фонд, ані санстанція. Усе – в структурі райдержадміністрації.

Погляньмо на сусідню Польщу, де відбулася адміністративно-територіальна реформа, внаслідок якої громади отримали реальне самоврядування. Як приклад наведу наше місто-побратим Добрч. Їхня ґміна з населенням 9 тисяч осіб, це як в Україні район, 2006 року мала бюджет 6 мільйонів євро, ми – лише 3,6 мільйона гривень. А в Богуславі проживає 16 тисяч 700 осіб, не враховуючи мешканців району. Тож коли відправляємо дітей на відпочинок до Польщі чи приймаємо в себе польських, все фінансується за рахунок польської сторони – прикро. На жаль, нам не допомагають ані область, ані район, хоча в Польщі цією програмою опікується міністерство культури.

– У КОЖНОГО МІСТА СВІЙ ШЛЯХ РОЗВИТКУ, своя специфіка. Наприклад, сусідня Миронівка, хоча й менша за кількістю населення, однак там розташовані кілька потужних підприємств, велика залізнична станція. Богуслав, на мою думку, має стати містом туристичного маршруту. До цього зобов’язують історичні події, що тут відбувалися. У 1620 році Богуслав отримав магдебурзьке право, і його мешканців на 29 років звільнили від усіх податків. Під час національно-визвольної війни Богдан Хмельницький тримав у нашому місті військовий штаб, тут гетьман приймав Антіохійського патріарха Макарія, що й зображено на іконі, яку написав Алімпій Галик. Це ще одна знакова постать для Богуслава: наш земляк є засновником українського бароко в живописі, 1744 року він став головним малярем Києво-Печерської лаври. Ще за життя митця собор прийняв рішення поховати Алімпія Галика в Успенському соборі, де досі покоїлися тільки митрополити, князі й полководці.

Тривалий час наказним гетьманом Правобережної України був богуславський полковник Самійло Самусь. Він брав активну участь в антипольському повстанні під проводом Семена Палія, боровся за об’єднання з Гетьманщиною, визнаючи зверхність Івана Мазепи.

У місті свого часу навчався, а потім і працював Іван Нечуй-Левицький – його іменем названо коледж, де колись було духовне училище. У цій же бурсі навчався й викладав Олександр Кошиць, відомий усьому світові хоровий диригент. До речі, в Богуславі ось уже 40 років діє єдина в Україні хорова капела імені Олександра Кошиця. Друга така капела є тільки в канадському Вінніпезі, де похований великий митець.

Майже 8 років у Богуславі прожила Марко Вовчок. Творив тут і Шолом-Алейхем. Докладно з історією міста можна ознайомитися в унікальному музеї – його створив краєзнавець Борис Левченко, який усе своє життя присвятив дослідженню Богуславщини. Тут навіть є експонати дотрипільської культури.

Богуслав приваблює мальовничою природою, чарівною Россю. Люди, що приїжджають сюди, називають наше місто куточком Швейцарії на Київщині. Та все впирається у відсутність інфраструктури. Лише тепер у нас зароджується «зелений» туризм, потроху стала розвиватися готельна справа.

– Я ПРЕЗЕНТУВАВ БОГУСЛАВ У МЕРІЇ ОКСФОРДА. Виявляється, там не один університет, а 38! Наше місто також могло б стати великим студентським центром на взірець Оксфорда. Не секрет, що простим людям дуже важко дати дитині вищу освіту, тим паче в Києві.

Ми співпрацюємо з Національною академією образотворчого мистецтва й архітектури. Почалося все з виставки робіт студентів Богуславського гуманітарного коледжу, яку ми влаштували на честь 200-ліття І. Сошенка. Ректор академії А. Чебикін був приємно вражений рівнем підготовки в коледжі – тепер студенти з Києва проходять у нас практику.

Перспективним видається ще один проект. У Богуславі вже понад 30 років проходять змагання з водного слалому на байдарках – є канал, створено належні умови. Від Києва – лише 120 кілометрів, тому спортсменам не потрібно їхати за тридев’ять земель. Отож у Богуславі можна було б облаштувати базу олімпійського резерву. Проте без державної підтримки цієї справи не зрушити з місця.

У Богуславі, як і скрізь, багато проблем з дорогами, каналізацією тощо. Але слід дбати й про духовність, відродження культури, традицій, які найкраще збереглися якраз у таких невеликих містах, як наше. Недарма, коли Шарль де Голль став президентом Франції, його завжди супроводжував міністр культури, а не міністр оборони.

Автор: Юрій ПОТАШНІЙ