Як сарод розтривожив фібри

У Національній опері України виступив всесвітньо відомий майстер індійської класичної музики Амджад АлІ Кхан із соратниками.

Амджад АЛІ КХАН, представник шостого покоління спадкоємців легендарної традиції, заграв на сароді в шестирічному віці. Згодом став відомим у мистецтві виконанням раг*. Він дав нове звучання сароду, яке невдовзі почув світ. Любов до музики надихнула його на оновлення традиційних індійських мелодій. За свіжого їх виконання Амджад Алі Кхан зберігає повагу до вікових традицій.

Легендарний музикант є постійним виконавцем у Carnegie Hall, Royal Albert Hall, Royal Festival Hall, Kennedy Center, Santury Hall (в Індії), ESPLANADE в Сінгапурі, Victoria Hall у Женеві, Chicago Symphony Center, Palais beaux-arts, Mozart Hall у Франкфурті, St. James Palace та Opera House в Австралії тощо.

Отримувати нагороди Амджад Алі Кхан почав у ранньому віці. Їхня кількість із роками стрімко зростала. Він має відзнаки ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, звання Падма Вібхушан – ознаку найвищого визнання артиста в Індії. Гідно представляє Індію на престижних арт-форумах, хоча його мистецтво давно вийшло за рамки суто національного надбання. У 1995 році маестро нагородили в Парижі медаллю Ганді, 2003-го – почесною нагородою французького уряду. 2004-го в Японії він отримав головний приз Fukuoka Cultural.

Зі спільних робіт з іншими виконавцями можна відзначити його музику Tribute to Hong Kong для Гонконгівського філармонічного оркестру (диригент Йошіказу Фукумора), дуети з гітаристом Чарлі Бірдом, віолончелістом Ігорем Фроловим і гітаристом Барі Масоном.

Сивий імпозантний чоловік, ніби з ретролистівки чи костюмованого фільму, вклоняється залу, зручно всаджується та промовляє англійською кілька роз’яснювальних фраз.

Показує: якщо на сароді (національному струнному інструменті) заграти подушечками пальців, почуємо ось що. А це неправильно. Треба ось так: кінчиками нігтів. 

І відтоді починається. Ллються істинно індійські мелодійні пасажі, провідники у глибини таємниці – вікової традиції, яку черпати-не вичерпати.

Звуки сарода розсипаються краплями фонтана. Їм не вдається бути невпорядкованими. Їх підхоплюють вправними короткими ударами по пухкеньких барабанчиках – таблах – Танмой Бос і Мітхілеш Джха. Ритмічний бій резонує десь у районі мигдалин.

З музичною присвятою Махатмі Ганді все навколо ніби пливе. Разом із музикантами немов підносимося під люстру. Голос струн заповзає у вуха змійкою, крутить хвостом.

Присипає та будить. Знову присипає. Занурює в сон із розплющеними очима. По шкірі бігають електричні коники-стрибунці.

Непомітно (бо органічно) пан Алі Кхан переходить до твору Рабіндраната Тагора, котрого всі знають як визнаного поета. А він був ще й видатним музикантом. Фібри душі розтривожені.

Та ось на сцені замість маестро облаштовуються два його сини – Ааман і Аяан, також сародисти. Один у сорочці травневої травиці, другий – темного бузку. Один під час гри подекуди промокає обличчя білосніжним носовичком, другий змахує волосся, як то роблять зазвичай писані красені.

Разом із таблістами хлопці складають квартет. Учасники ансамблю ведуть діалоги за допомогою своїх чарівних інструментів, долучаючи до розмови  повний зал старовинного театру. Побудова музичних фраз нагадує про формулу дихання, подаровану людству йогами: короткий вдих – довгий видих. Коротке питання сарода-1 відгукується протяжною відповіддю сарода-2.

Напруженість реплік наростає. Чудова четвірка сягає вершин технічності.

Незрозуміло, як, але релакс зрощується із драйвом. Несамовитий фінал! Розрядка потопає в оплесках. 

Виставу – інакше пережите не назвеш – замикає виступ батька – Амджада. Браво й до побачення! Музикантам час продовжувати європейське турне, публіці – вертатися з долини Гангу додому.

P.S. Виступ індійського музиканта в Києві організували Індійська рада з культурних відносин (ICCR), Посольство Індії в Україні, індійський театр «Накшатра», культурне товариство UFINDARTS.

Автор: Ольга КРАСОВСЬКА