Суб'єктивна бідність в оцінках соціології та статистики

У роботі здійснено спробу аналізу підходів до визначення бідності в Україні за методом самооцінок, які використовують у національній соціології та статистиці. Проведено порівняння показників матеріального стану домогосподарств (сімей) за самооцінками у соціологічному та статистичному вимірах.

Перше, з чим стикається кожен дослідник, поставивши за мету порівняння бідності в оцінках національної статистики та соціології, – величезна кількість даних щодо цієї проблеми. Утім, варто опиратися лише на матеріали моніторингу Інституту соціології НАН України [2] у частинах, що стосуються матеріального статусу сімей респондентів, меншою мірою розділів «Житло», «Структура сім'ї», «Робота і зайнятість», та дані вибіркових досліджень умов життя домогосподарств України, що їх проводить Державний комітет статистики. Однак жодна соціологічна інституція, окрім Інституту соціології НАН України, не в змозі надати щорічні дані, що достатньо повно характеризують матеріальний стан сімей України, починаючи з 1992 року (за окремими показниками – з 1994 року) за національною вибіркою, що становить 1800 респондентів. Найкращі дані щодо умов життя домогосподарств містяться у статистичних збірниках «Витрати і ресурси домогосподарств України» Державного комітету статистики [1].

З метою аналізу якості життя населення Держкомстатом України у жовтні 2007 року проведено модульне опитування 10,6 тис. домогосподарств, які брали участь у вибірковому дослідженні умов їхнього життя, щодо сприйняття населенням ознак бідності та депривації (позбавлення) за наявними у суспільстві стандартами.

Дослідження передбачало вивчення думки респондентів щодо 46 ознак бідності, які висвітлювали такі напрями:

1) економічна депривація (позбавлення);

2) розвиток інфраструктури як ознаки географічної доступності послуг та бар'єрів негеографічного характеру, які визначають позбавлення за доступністю [3].

До 2006 року включно Держкомстат використовував для досліджень рівня життя населення традиційні монетарні критерії, Інститут соціології – і монетарні, і немонетарні критерії, хоча база монетарних критеріїв інституту має значні обмеження порівняно з Держкомстатом. З часом фахівці Держкомстату дійшли висновку про необхідність застосування для аналізу питань бідності немонетарних критеріїв (на основі суб'єктивних оцінок).

Під час визначення диференціації майнового стану населення постають проблеми самоідентифікації (суб'єктивних оцінок). Зокрема, реалії нинішнього життя є такими, що людям властиво відносити себе до певного прошарку з огляду на власні знання й уявлення про соціальний склад суспільства.

Залишається незавершеною критеріальна система визначення сучасних соціальних прошарків, із якими співвідносять себе громадяни України.

Ця критеріальна система є невизначеною не тільки для пересічних громадян, а й власне для дослідників, що презентують соціологію та статистику. Під час моніторингу Інституту соціології (ІС) для визначення матеріального стану сім'ї використовують шкалу оцінок, трохи ширшу, аніж Держкомстат у дослідженнях домогосподарств (табл. 1).

Слід зауважити, що загалом обидві шкали мають право на існування, але на мою думку, шкала ІС має певні переваги, оскільки враховує не тільки бідних, а й злиденних і не залишає поза увагою тих, хто живе у повному достатку.

У результаті стабілізації економіки та позитивних зрушень у сфері зайнятості, що відбулися з 2000 року та практично по третій квартал 2008 року, насамперед підвищився рівень доходів домогосподарств (сімей). Це відповідно позначилося на самооцінці доходів (рис. 1, 2).

Дані на рис. 1 свідчать про постійне зменшення кількості сімей, члени яких інколи жебракують чи голодують, оскільки бракує грошей на харчі, до того ж кількість тих і тих зменшується з часом доволі стрімкими темпами. Якщо у 2002 році матеріальний стан сімей оцінювався найчастіше як «вистачає лише на продукти харчування», то починаючи з 2006 року найуживанішою відповіддю є «вистачає загалом на прожиття» і з часом ця тенденція постійно посилюється, та загалом зростають усі показники кількості сімей, що мають високий рівень достатку.

Динамічний ряд даних Держкомстату значно коротший, аніж у моніторингу Інституту соціології, але загалом підтверджує тенденції, зафіксовані соціологами. Тут також спостерігається динаміка зменшення кількості сімей, що не мають коштів для достатнього харчування (з 4,6% у 2006 році до 4,1% у 2007-му).

Узагалі специфіка моніторингу ІС не передбачає спеціалізованого дослідження позбавлень, водночас багато його розділів містять питання такого роду, причому моніторинг ІС відносить до позбавлень цілу низку позаекономічних категорій та випадків володінням майном або предметами ужитку. Загалом позбавлення у моніторингу ІС можна згрупувати за такими напрямами:

· мають фінансовий та матеріальний характер;

· у сфері права – коли громадянин через різні причини та багато обмежень не може розв'язати свою проблему правовими методами у жодній державній чи громадській інституції;

· у сфері суспільної моралі – коли громадянами втрачено моральні орієнтири, або притаманні суспільству моральні орієнтири суперечать аналогічним для респондента;

·  у сфері політичних свобод;

· у духовній сфері, зокрема відсутність кола спілкування та коханої людини [2].

За результатами дослідження Держкомстату, незалежно від місця проживання та наявності дітей найбільша частина домогосподарств (98%) вважали ознакою бідності брак коштів для придбання найнеобхідніших недорогих продуктів харчування.

Значна частина респондентів (90–96%) пов'язували бідність із позбавленнями, спричиненими фінансовою неспроможністю домогосподарств:

· оновити за потреби верхній одяг та взуття для холодної пори року для дорослих один раз на 5 років; придбати за потреби новий одяг та взуття для дітей;

· купити телевізор або холодильник (за їх відсутності);

· мати будь-яке окреме житло в нормальному стані;

· вчасно сплачувати рахунки за житло або послуги з його утримання; здійснювати за потреби терміновий ремонт житла;

· оплачувати послуги невідкладної платної медичної допомоги та купувати ліки;

· забезпечити членам домогосподарства, за необхідності, здобуття будь-якої професійної освіти; надати дитині можливість продовжити навчання після здобуття неповної середньої освіти [3].

Ознаками позбавлення щодо розвитку інфраструктури в умовах сучасних суспільних стандартів значна частина респондентів (92–96%) вважали відсутність поблизу житла медичної установи, аптеки, дошкільних закладів, об'єктів роздрібної торгівлі, відділень зв'язку, закладів, які надають побутові послуги [3].

Наступною за значущістю в уявленні населення щодо бідності була група таких ознак, як брак у домогосподарстві коштів для придбання недорогих меблів, оплати недорогих побутових послуг, здійснення заощаджень, організації відпочинку та дозвілля та інші. Ці позбавлення вказали як ознаки бідності від 72% до 90% домогосподарств [3].

Отже, моніторинг ІС не має такого широкого переліку показників позбавлень, зате має показники, пов'язані з духовним, внутрішнім світом людини та його переконаннями. До того ж моніторинг ІС не передбачає питання про те, чи вважає респондент відсутність у домогосподарстві чого-небудь власне позбавленням. Наприклад, відсутність телевізора у домогосподарстві може трактуватися і як «не маю, але хочу мати», і як «не маю і не хочу мати». Саме тому неможливо зробити більш-менш повне порівняння статистичних (як спеціалізованого дослідження домогосподарств) та соціологічних (як моніторингу соціальних змін) показників позбавлень. Можна порівнювати лише окремі показники позбавлень, наведені у табл. 2, однак таке порівняння буде доволі умовним, оскільки часто не збігаються формулювання (визначення) власне позбавлень.

Загалом усі позбавлення, наведені у списку Держкомстату, оцінюються респондентами як ознака бідності більш ніж у 90% випадків. Дані моніторингу ІС таких оцінок не мають. Перша з наведених у табл. 2 ознак – брак коштів на придбання продуктів, демонструє величезну різницю у показниках – 8,8%, за даними обстеження домогосподарств, та 32,2%, за даними моніторингу ІС. Є ймовірним, що ця різниця викликана специфікою формулювання, де в дослідженні домогосподарств найнеобхідніші продукти визначені як «недорогі», а в моніторингу ІС – просто «найнеобхідніші». Можливо, саме тому що ці найнеобхідніші продукти насправді є дорогими, відповіді респондентів моніторингу ІС були саме такими. Така сама ситуація практично з усіма показниками позбавлення. Держкомстат оперує поняттям «житло у нормальному стані», моніторинг ІС – «добротне житло» і т. п. [4].

Видається, що дві шановані інституції – Інститут соціології НАН України та Державний комітет статистики України могли б опрацювати загальний базовий перелік позбавлень, котрий був би ідентичним для всіх досліджень. Частина показників потребує простого узгодження, а частина – перегляду, а то й відмови від їх використання. Отже, для отримання точнішої картини суб'єктивної бідності в Україні необхідна тісна співпраця соціологів та статистиків.

Джерела

1. Витрати і ресурси домогосподарств України у 2007 році. Статистичний збірник. Державний комітет статистики. – К., 2008.

2. Головаха Є., Паніна Н. Українське суспільство 1992–2008: Соціологічний моніторинг. – К., 2008. – 85 с.

3. Дослідження «Самооцінка домогосподарствами доступності окремих товарів та послуг». – www.ukrstat.gov.ua

4. Нові соціальні нерівності / За ред. С. О. Макеєва. – К.: ІС НАНУ, 2006. – 355 с.

Автор: Алла ФЛЯШНІКОВА