Брати Лазаревські в долі Шевченка

Олександр Олександрович Лазаревський – останній, певно, відомий представник славного роду, котрий залишив помітний слід у долі Великого Кобзаря.

Шестеро братів – Василь, Михайло, Федір, Олександр, Яків та Іван Лазаревські з с. Гирявки Конотопського повіту на Чернігівщині підтримували Тараса Шевченка під час перебування поета в Петербурзі і протягом усіх десяти років його заслання в Оренбурзі та за Каспієм. Вони доклали зусиль, щоб Кобзар знайшов вічний спочинок не на чужині, а в Каневі.

Солідна збирацька й дослідницька робота Лазаревських щодо життєвого шляху та спадщини Тараса Шевченка справді неоціненна.

Із плином часу чимало вже призабулося, осіло в багатьох сховищах, музеях і приватних архівах. Шевченкознавство Лазаревських не має системного й повного висвітлення, як і сама роль братів у долі Кобзаря. Хоча сам він у «Щоденнику» зазначав: «Навдивовижу симпатичні люди ці, прекрасні брати Лазаревські, й усі шість братів, як один, надзвичайний виняток».

Так сталося, що й наймолодший з Олександрів Лазаревських – Олександр Олександрович із четвертого коліна (Олександр – Гліб – Олександр – Олександр) – не одразу поринув в історію свого роду. Хоча й знав: його прадід – славний історик України, дід – український письменник і політичний діяч, батько – інженер і в’язень сталінської доби. Останній Олександр теж став інженером-будівельником і багато років провів на півночі Росії. І саме тут пробудився в ньому серйозний інтерес до історії свого роду й України в цілому. Відтоді й почав вчащати до архівів і музеїв, став частим гостем у прадідівській Гирявці.

Під час коротких зустрічей у колі друзів я з інтересом слухав цікаві розповіді О. Лазаревського про дотичність його роду до Кобзаря і казав: «Сашко, берися за перо».

Житейська мудрість зробила свою справу: Олександр Олександрович, опрацювавши безліч архівного матеріалу, подав усе те до друку спочатку в Петербурзі, а згодом у Києві. І з’явилося кілька видань, зокрема, найпримітніші: «Pro domo swa» й «Шевченко та Лазаревські».

Мій добрий товариш не просто взявся за перо, а й став видавцем і редактором української газети спочатку на півночі Росії, а згодом у Самарі.

Повернувшись до Києва, Олександр Олександрович заприятелював з істориками-шевченкознавцями, лауреатом Шевченківської премії, письменником Миколою Шудрею, і його дослідницька робота стала значно ґрунтовнішою.

2008 року в Національному музеї Тараса Шевченка відбулася виставка з нагоди 190-річчя від дня народження Михайла Лазаревського та 147-х роковин перепоховання Тараса Шевченка в Україні. Цю виставку ініціював О. О. Лазаревський.

А поточного року у видавництві Київського університету «Пульсари» з’явилося друком його солідне дослідження «З оточення Пророка. Тарас Шевченко та родина Лазаревських». Воно, на жаль, віддруковане надто малим тиражем – лише 250 примірників, один із яких Лазаревський подарував мені, пообіцявши познайомити з оригінальними архівними документами, що не ввійшли до цього видання.

На жаль, не судилося. Підступна важка хвороба зупинила його пошук, випало з рук перо... Але й те, що встиг зробити Олександр Олександрович, варте уваги й поваги. Не випадково його роботу з пропаганди україністики на теренах Росії відзначено почесним званням «Заслужений працівник культури України». Член Спілки професійних літераторів Росії удостоєний премії імені знаменитого пращура О. М. Лазаревського та імені російського дослідника минувшини С. П. Крашенинникова.

Певен, люди із вдячністю читатимуть есеї Олександра Олександровича, які розширюють і поглиблюють знання нових поколінь про життя та зв’язки Великого Кобзаря з тогочасним прогресивним українством.

Автор: Микола Махінчук