Суперечності у визначенні поняття «правовий акт»

На нинішньому етапі розвитку українського суспільства вивчення проблематики реалізації правових актів стає дедалі актуальнішим, адже саме вони є інструментом політики держави, функцій органів влади, виявом самої сутності права [11].
Поняття «правовий акт» належить до найпоширеніших у юридичній науці, правотворчості, використанні суб’єктами права різноманітних його форм, у службових та інших документах, навчальному процесі тощо. У повсякденні громадяни мають справу з величезною кількістю правових актів – складовою правового життя, що являють собою найважливіші засоби задоволення потреб суб’єкта, його інтересів.

Незважаючи на те, що правові акти мають досить розгалужену класифікацію (нормативні, правозастосовні, інтерпретаційні, договірні…), вони все-таки виступають найпоширенішою формою юридичних документів, які встановлюють правові режими діяльності різних суб’єктів. Їхня мета – формувати вже існуючу юридичну діяльність, позначати її етапи, інформувати про ймовірні логічні юридичні рішення. Отже, робота з правовими актами має бути системною, впорядкованою та ритмічною, що досягається завдяки суворому дотриманню таких цілей: як створити правовий акт, як його знайти, як зрозуміти, як застосувати, як захистити правовий акт.

Існує прогалина, пов’язана з недостатнім приділенням уваги аспектам теорії юридичних актів, що проявляється в розвитку державно-правових досліджень [13]. Подеколи, розглядаючи терміни «юридичний» та «правовий» як синоніми, юридичні акти ототожнюють із правовими. Внаслідок цього в дослідженнях  немає належної ясності щодо низки аспектів розуміння ознак і змісту цих актів, їх співвідношення, характеру їх зв’язків із нормами права та юридичними приписами.

Наслідком неприпустимої для юридичної науки термінологічної неохайності у вигляді ототожнення юридичних актів з їхнім різновидом – правовими актами – є й відсутність у вітчизняній літературі загального наукового поняття юридичного акта. У правових актах, що домінують над юридичними, найповніше й найконцентрованіше втілюється принцип усезагальної справедливості. Теорія правових актів доволі докладно розроблена юридичною наукою. Зокрема, означено їхню систему та ієрархічну супідрядність, проведено поділ на види. Крім того, тільки правові акти містять норми права. 

Отже, правові акти можна відмежувати від юридичних за низкою ознак: а) загальний характер їх змісту; б) можливість багаторазового застосування до передбачених нормою типових ситуацій;  в) первісність сформульованих у них прав та обов’язків.

Термін «правовий акт» доречно використовувати лише до юридичних актів, яким передовсім властиві перелічені ознаки актів класичних, котрі складаються з приписів, що містять норми – масштаби поведінки.     

В юридичній літературі наведено багато змістовних і корисних характеристик правових актів [8]. Їх можна розглядати в багатьох аспектах, бо думка науковців щодо визначення поняття правового акта неоднорідна. Ось, наприклад, Юридична енциклопедія пояснює термін «акт» (лат. аctus – дія, actum – документ) як: «..дію, вчинок громадянина або посадової особи (службової особи); документ, який видається державним органом, органом місцевого самоврядування, посадовою особою або громадською організацією в межах її компетенції: закон, указ, постанова, наказ, розпорядження тощо». У ній до актів також віднесені протоколи та інші документи, що засвідчують юридичні факти [1]. Інші словники визначають термін «акт» так: 1) одинична дія, а також окремий вчинок (пізнавальний акт, терористичний акт, акт агресії); 2) те саме, що і дії (наприклад, трагедія в п’яти діях); 3) документ, що має юридичне значення, наприклад, закон, наказ, постанова, акт експертизи, акт конгресу; 4) документ, який посвідчує що-небудь (обвинувальний акт у суді, акт на довічне користування землею тощо); 5) святкове зібрання в навчальних закладах (з нагоди випуску учнів, вручення нагород і т.п.) [9]. У словнику Брокгауза та Єфрона акт визначається як щось (подія), що вже сталося, а потім було підкріплено доказами.

Найвідомішим і стислим вважається визначення правового акта, запропоноване професором С. Алексєєвим [3]. На його думку, «правовий акт – це зовнішнє вираження волі (держави й окремих осіб), спрямоване на досягнення юридичного факту». З цього погляду, правовий акт має вольовий характер, спрямований на досягнення юридичного факту. Зовнішнім виразом волі можна вважати акт-документ, що фіксує волевиявлення суб’єкта права, яке створює певний юридичний ефект, і саме волевиявлення – акт-дію, що створює такий факт [5].

С. Алексєєв сформулював три значення терміна «правовий акт». Це: а) вираження волі, тобто власне акт (правомірна дія); б) спосіб вираження і закріплення волі, тобто документи; в) і те, й інше одночасно, тобто акт-документ [4]. Пізніше С. Алексєєв змінив формулювання значень терміна «правовий акт» і запропонував розгорнуте визначення цього поняття.  Цим терміном, як він пише, позначають: 1) дію (поведінку), як правило, правомірну, тобто юридичний факт, що є підставою для тих чи інших правових наслідків; 2) результат правомірної дії, тобто юридично значущий, змістовний елемент правової системи (юридична норма, індивідуальний припис, акт «автономного» регулювання), що ввійшов у правову тканину внаслідок правотворчої, владної індивідуально-правової або автономної діяльності суб’єктів; 3) юридичний документ, тобто зовнішньо словесно-документально оформлене вираження волі, що закріплює правомірну поведінку та її результат.

Характеризуючи вказані пояснення С. Алексєєва терміна «правовий акт», варто зазначити: по-перше, його формулювання прямо не вказує на вираження волі, хоча й передбачається вольова властивість. Щодо останнього твердження можна сказати, що це належним чином (словесно-документально) оформлене зовнішнє вираження волі уповноваженого суб’єкта, котрий виступає як носій змістовних елементів правової системи – юридичних норм, правоположень практики, індивідуальних приписів, автономних рішень осіб [5, с. 192–193].

Звернімося ще до однієї точки зору, яка була висловлена О. Шопіною. Правовий акт у її розумінні – це «... рішення, що виражає волю суб’єкта права та оформлене у встановленому порядку, яке покликано досягати соціально позитивних цілей, тобто регулювати суспільні відносини та тягне за собою відповідні юридичні наслідки» [14].  В даному разі простежуються такі характерні риси, як вольовий характер, фіксована форма тощо.

Розгляньмо інші думки, пов’язані з визначенням поняття терміна «правовий акт». Цей термін має декілька смислових відтінків. По-перше, він означає дію (поведінку), до того ж така дія може бути як правомірною, так і неправомірною (наприклад, акт реалізації права, що виражається в недотриманні заборон, у виконанні або неповному чи недостатньому виконанні обов’язків, у зловживанні правом). Загалом подібні дії називаються юридичними фактами, які тягнуть за собою певні правові наслідки. У цьому зв’язку юридичні акти, що виражають правомірну поведінку з наміром створити (змінити, зупинити) конкретні правовідносини, ліпше було б називати «правомірними актами».

По-друге, до поняття правового акта потрібно віднести результати як правових, так і протиправних дій. У першому випадку йдеться про юридично  значимі складові правової системи суспільства – юридичні норми, які виражаються в законах та підзаконних актах; індивідуальні приписи, що виражаються в правозастосовних актах; угодах та інших подібних актах автономного регулювання, які складаються між різними господарськими суб’єктами, громадянами, та т.п. (сюди можна віднести, наприклад, договір купівлі-продажу, дарування, оренди тощо).

Поряд із цим у правовому житті існує чимала кількість наслідків відвертих правопорушень: неконституційні норми законів, указів, постанов органів влади, інструкцій, наказів, положень тих чи інших міністерств та відомств, державних комітетів, численні незаконні індивідуальні приписи місцевих посадовців, чиновників, директорів (наприклад, накази про звільнення, незаконні угоди, договори).

Результат як правомірних, так і неправомірних дій є структурним елементом правової реальності.

Правовий акт може бути виражений, як уже зазначалося, не тільки в словесно-документальній формі, а й в усній. Наприклад, конкретні різновиди угод, розпоряджень та наказів посадових осіб або, приміром, дії регулювальника дорожнього руху.  Вони можуть навіть випливати з якогось простого жесту чи знака, іноді ґрунтуються на неявно вираженій волі сторін. Існують контракти, укладені усно, телефоном; усні односторонні рішення приймаються іноді адміністративними службовцями. Навіть простий стверджувальний кивок у залі, де проводиться аукціон, означає згоду на запропоновану ціну; зелений чи червоний сигнал світлофора являє собою адміністративне рішення, що дозволяє продовжувати рух чи, навпаки, зупинитися тощо [10].   

Є чимало документів і актів, розбіжності між якими належно не аналізуються й навіть не розглядаються. Звідси  труднощі з вибором предметів їх регулювання, визначенням юридичної сили, використанням і правовим захистом. Подолати такі труднощі можна завдяки жорсткій характеристиці документів і актів, з’ясуванню їхніх ознак  і співвіднесеності між собою [12].

Різноманіття явищ життя суспільства, держави та громадян породжує потребу в документуванні (фіксації та посвідченні) різних фактів, видів діяльності, подій і станів. Документування – це запис за встановленими формами необхідної для різних видів діяльності інформації. Документ як письмова форма, що посвідчує певну інформацію, є найпоширенішим її носієм. Це закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, інструкції, звернення, петиції, листи, свідоцтва, сертифікати, договори, ліцензії, атестати тощо. Правові акти в масиві документів посідають особливе місце. 

На думку О. Мурашина, правові акти є ланкою  «правового ланцюга» у правовій системі: правова культура, правова свідомість, настанови, правові потреби, принципи, правотворчість, правова норма, юридичні дії та стан. Періодично поновлюючи цей «правовий ланцюг», правові акти виступають як один із його можливих імпульсів, виконуючи роль його цілі та засобу [6].

Аналізуючи перелічені трактування, доречно відзначити спільні риси, які мають всі правові акти,  а саме:

1) правовий акт є письмовим документом, що має особливу форму вираження інформації. Це структуризація тексту акта і його побудова за правилами юридичної техніки (глави, статті, елементи, норми тощо); формулювання правил поведінки тривалого чи разового характеру; нормативна мова; використання специфічних юридичних понять і термінів; додержання обов’язкових реквізитів, що властиві кожному акту;

2) видання  правових актів допускається суворо в межах компетенції суб’єкта. Суб’єкти господарювання (різного роду підприємства, акціонерні товариства тощо, навчальні заклади, наукові інститути, лікарні та інші заклади, а також діючі в їхніх рамках колективні суб’єкти прямого народовладдя)  приймають локальні акти в межах закону і статуту, положень про них. Тому сувора відповідність правового акта характеру й обсягу компетенції суб’єкта, що його приймає, є найважливішим критерієм його законності, змістовності й обґрунтованості;

3) офіційний характер правового акта полягає в його виданні (прийнятті) від імені органу (колективного суб’єкта безпосередньої демократії). Правомочність названих суб’єктів приймати правові акти визначається конституціями, законами, указами, постановами, положеннями, статутами [7]. Звідси випливає важливе правило про видання кожним суб’єктом тільки тих видів правових актів, які за ним закріплені. На практиці трапляються непоодинокі випадки, коли державні органи, суб’єкти прямого народовладдя тощо довільно обирають форму правового акта, порушуючи тим самим законність;

4) правовий акт має цільову орієнтацію. В ньому в концентрованій формі виражені соціальні інтереси. Акт може виражати державну волю (якщо він виданий від імені держави), волю соціальної спільноти (населення тієї чи іншої території), владне веління (якщо акт прийнятий уповноваженим суб’єктом), згоду й рівні партнерські відносини. У будь-якому разі інтерес і воля отримують суворо визначену й обов’язкову форму вираження;

5) правовий  акт є загальнообов’язковим. Це означає, що він офіційно видається й захищається державою та її інституціями. Його зобов’язані виконувати фізичні та юридичні особи, яким він адресований. Беручи його до уваги, вони можуть приймати свої акти та виконувати юридичні дії. Ігнорування правових актів, їхнє порушення, перешкоджання реалізації є порушенням законності, що тягне за собою різні способи відновлення «балансу актів», їхньої юридичної сили й авторитету, а також вжиття заходів дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності до винних осіб. Тобто юридичний захист правового акта є його міцною гарантією;

6) правовий акт призначений для регулювання суспільних відносин. Це досягається за допомогою різних засобів: шляхом встановлення правових норм, виникнення, зміни чи припинення правових відносин, створення та зміни юридичного стану за допомогою забезпечення реалізації правових норм, правового захисту законних інтересів.

Як бачимо, думки науковців щодо визначення поняття «правовий акт» є різними.

Джерела

1. Акт // Юридична енциклопедія: В 6-х т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К., 1998. – Т. 1. – С. 74.

2. Алексеев С. С. Общая теория права. – М., 1982. – Т. 2. – С. 192.

3. Алексеев С. С. Общая теория социалистического права: Курс лекций. – Свердловск, 1996. – С. 7.

4. Алексеев С. С. Общая теория социалистического права: Курс лекций. – Свердловск, 1996. – С. 15.

5. Васильев Р. Ф. О понятии правового акта // Вест. Моск. ун-та. Сер.11. Право. – 1998. – № 5.

6. Мурашин О. Г. Акти прямого народовладдя  у правовій системі – К., 1999. – С. 30.

7. Мурашин О. Г. Акти безпосереднього народовладдя і юридичні колізії // Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики. – К., 1996. – С. 45–46.

8. Мурашин О. До питання про поняття правового акта. – Теорія держави та права. – 2002. – № 12. – С. 7.

9. Ожегов С. И. Словарь русского языка. – М., 1991. – С. 28; Словарь иностранных слов. – М., 1998. – С. 23.

10. Сандевуар П. Введение в право. – М., 1994. – С. 163.

11. Тихомиров Ю. А., Котелевская И. В. Правовые акты. – М., 1999. – С. 12.

12. Тихомиров Ю. А. Коллизии между правовыми актами: способ преодоления // Колізії у законодавстві України: проблеми теорії та практики. – К., 1996. – С. 14–20.

13. Цвік М. В. Про систему юридичних актів // Вісник академії правових наук України. – 2001. –
№ 4 (31). – С. 14.

14. Шопина О. В. Система правовых актов в современной России: проблемы теории: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Шопина Оксана Валерьевна; Саратовская гос. академия права. – Саратов, 2002. – С. 10.

Автор: Майя Босенко