№7, квітень 2006

Кольори віровчення

"Лесник, рубя лес, несет на сапогах листву леса же. Мы, мирские, – и собираем листочки с сандалий Иисуса: но монастырь знает, что делает, когда смотрит только на топор, заткнутый за поясом дровосека".

Василій Розанов

Життя і смерть біля монастирських стін

Василій Розанов, російський філософ і журналіст, народився 20 квітня 1856 року в Костромській губернії. Згадуючи дитинство, він найчастіше вживав слово "біда". Рання батькова смерть, хвороба матері не залишали місця для інших характеристик. Його фактично врятував від погибелі старший брат, котрий на той час закінчив Казанський університет.

Здобувши освіту на історико-філологічному факультеті Московського університету, Розанов майже десять років викладав історію та географію в гімназіях Брянської губернії. Усе змінила зустріч із Варварою Бутягіною – "жінкою дивного спокою, душевної ясності й суто російської екзальтації", як писав про неї Розанов. Про вплив Бутягіної свідчить уже те, що, переїхавши до Петербурга і ставши визнаним журналістом, він послуговується псевдонімом Варварін.

"Домашнє вогнище, свій будинок, родина – єдине святе місце на землі, єдине чисте, безгрішне місце: вище Церкви, вище храмів", – проголошував Розанов. Про цей фетиш обивателів він і писав. Показово, що революцію 1917 року Розанов витлумачив як "зло пришестя Христа".

У роки громадянської війни його з родиною прихистили у Троїце-Сергієвому монастирі (на знімку). Позбавлений найменшого заробітку, вражений несподіваною смертю улюбленого сина, Розанов помер 5 лютого 1919 року. Його могила не збереглася, як і могила похованого поруч Костянтина Леонтьєва.
Розанову належить оригінальна книжка "Темный лик. Метафизика христианства". У першому ж реченні автор упереджує читацький подив: "Что еще за темные лики?" На наступних 210 сторінках доводить: усе християнство і є темним ликом. Таку характеристику важко прийняти чи заперечити. Важко назвати її критичною, антихристиянською. Та й саме авторове ставлення до християнства одразу і не розпізнаєш.

Розанов вважав себе учнем філософа Костянтина Леонтьєва. І до останніх днів своїх ставився до нього з пієтетом. Але не був би він гарним учнем, якби не заперечив учителевого вчення. Зізнаюсь, я не можу читати Леонтьєва. Мене дратує його піднесений єлейний стиль. Але його висновки (апологія євангелевого вчення, естетизація аскетизму) для мене значущі. Розанов – вивернутий Леонтьєв: неповторний екзистенційний стиль, однак висновки – вульгарна барочність.

Розанов народився 150 років тому і вже встиг померти. Для широкого читацького загалу померла і його творчість. Це ім'я знайоме тільки знавцям російської культури срібного віку. І виколупувати його зі сторінок енциклопедій не було б жодної потреби, якби не одне "якби". Розанов помер, але справа його живе. Уся сучасна культура, та й сучасне християнство – це розановщина.

Аби пояснити це твердження, пригадаю такий випадок. Років десять тому Київ охопила справжня пошесть. Чи не на кожному розі стояв юнак, який сіпав перехожих за рукав і запрошував на зібрання однієї з євангельських церков. Якось сіпнули й мене: ви вірите в Бога? Я дав невизначену відповідь. Як? – професійно здивувався проповідник, – гляньте довкола, на цю дивовижну природу, хіба це не свідчення існування Бога? Не пам'ятаю вже своєї відповіді, але аргумент запам'ятався. І, гадаю, він не на користь християнства, а на користь пантеїзму, на користь Джордано Бруно, Бенедикта Спінози чи Григорія Сковороди. Це типова розановщина. Правда, треба віддати належне російському авторові. Він не вдавався до таких примітивних тверджень. Адже на планеті є не тільки київський розмай, а й пустелі та тундри. І цей аргумент буття Отця Ісус не міг представити своїм співвітчизникам-бедуїнам. Розанов боровся з християнством у самому християнстві. І зброя його була ґрунтовніша, далебі повнокровніша, плотська, наче барочні фрески на фронтонах Печерської лаври.

Сучасне християнство прагне повернути у світ радість. Цього прагнув і Розанов, невтомно пишучи про метафізичний сенс сексуальності, реабілітуючи статеве життя й витончено третируючи щонайможливіший аскетизм в усіх його подобах – від келійного умертвіння плоті до гомосексуальності. Це і є справа Розанова, яка буяє нині.

Я не збираюся критикувати філософа. Це марна справа. Та й байдуже йому до моєї критики. Мене обходить сьогодення і вчення Розанова як прояв вольтер'янства і ніцшеанства у православ'ї. Я не богослов. Не знаю стандартних силогізмів, за допомогою яких доводиться перевага православ'я. І довідатись про них вельми складно, зважаючи на сектантський характер теперішнього православ'я, яке існує саме для себе і цілком занедбало апостольську місію й тільки за посередництва прокуратури та політичного впливу оспорює конкурентів. Мене цікавить суть питання: якого кольору лик християнства – темний чи світлий? Чи має правовірний підстави для радощів? Не люблю цитат, та все ж наведу слова з "Темного лика": "Монахи знают, чему они смеются, когда смеются, точнее, они знают, почему никогда не смеются". Якщо ченці "никогда не смеются", то чи варто, прочитавши "Отче наш", задоволено посміхатись, як після будь-якої іншої добре і вчасно зробленої справи? Чи варто втішатися "листочками с сандалий дровосека", якщо ці "листочки" – статеве життя, шлюб, дітонародження, турбота про хліб щоденний, піклування про державу – тільки "листочки", випадковий бруд? Навіщо "топор за поясом дровосека"? Він вирубав ліс чи лише обтяв сухе гілля? Утім, можливо, православні силогізми дають відповідь бодай на одне з цих запитань...

Євангеліє – сумна книга. Й екранізація Мела Гібсона – підтвердження цього. Але є й інші кінематографічні інтерпретації. У фільмі Федеріко Фелліні Ісус посміхається, обертає воду на вино. Він франт, якому миле обмивання ніг і миро, пролите на його голову. Яка версія достеменніша? Де автентичний лик: на чорній православній іконі чи на фресці Джотто (самоіронічний месія роз'їжджає на білому віслюкові)? Де істинний образ? Не знаю. Найпростіше скотитися до релятивізму. Сказати: кожному – свою принаду. Вказати на багатогранність Сина. Чи великомудро розтікатися про культурно-історичне прочитання тексту, притягти за вуха герменевтику від Еразма до Гадамера. Та чи допоможе це з'ясувати істину? Мабуть, допоможе лише переконливіше помилятися.

У чому істина християнства? У непорочному зачатті? У воскресінні Лазаря? В іронічній тезі: кесарю кесареве? В етичному вченні? Істина у Воскресінні. І ця істина була незбагненна для Розанова. Усе християнство для нього закінчувалося на Голгофі. Його хвилювали питання безшлюбності Ісуса (можливо, йому не подобалася жодна жінка), обходило двозначне ставлення церкви до шлюбу (можна подумати, що шлюб не двозначний сам по собі), але зовсім не цікавила найбільша євангелієва містерія – Воскресіння. Ісус – це прецедент. Досвід перемоги над смертю. Саме тому Великдень – найбільше свято православ'я.

Чому ж поборники життя для життя, вельми патетичні у своєму неоязичництві, уникають цієї квінтесенції? Виправдовують радість до смерті, а не радість безсмертя? Розанова я про це запитаю пізніше, коли ми постанемо з праху, воскреснемо в плоті й можна буде сісти за чашкою чаю з лимоном. А можливо, і не запитаю, бо відповідь упрозориться сама собою і його культ фалічності збагнеться як дрібний курйоз. Нині ж це запитання адресую його епігонам. Проповідники радісного життя, скажіть, у чому радість? Не конкретизуватиму його клінічні прояви, відзначу відоме: і безкінечний перелік втіх спростовується одним аргументом – смертю. Тільки збагненність тимчасовості смерті дає підстави для радості. Дає підстави і для іронічного ставлення як до негараздів, так і життєвих втіх.

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ

Останні новини

Зеленський відкинув ультиматум Путіна: Він займається відродженням нацизму Сьогодні, 15 червня

Данія підписала меморандум про закупівлю зброї в українських виробників Вчора, 14 червня

Канада оголосила черговий пакет санкцій проти Росії Вчора, 14 червня

Україна та США підписали 10-річну безпекову угоду Вчора, 14 червня

Зеленський: Угода зі США містить положення щодо поставок Patriot та F-16 Вчора, 14 червня

Безпекову угоду України з США винесуть в Конгрес, вона буде юридично зобов’язуючою – Жовква Вчора, 14 червня

WP: У США визнають, що Трамп зможе скасувати безпекову угоду з Україною Вчора, 14 червня

На полях саміту G7 Україна підпише безпекову угоду також з Японією Вчора, 14 червня

Пісторіус: Німеччина передає Україні чверть своїх систем Patriot, більше - не може Вчора, 14 червня

Україна та Японія підписали безпекову угоду 13 червня