Фреш із торішніх апельсинів, або 40 кг гіпсу та пластиліну

Півроку київський художник Сергій Алєєв створював скульптури 12 найвідоміших політиків. Кожна фігурка заввишки приблизно 25 сантиметрів і вагою до 3 кілограмів. Тільки новий Президент "вагоміший" і вищий. Завдяки п'єдесталу. Такий ось фреш із торішніх апельсинів!

– Роботу було зроблено на замовлення на початку 2005 року, – розповідає Сергій Алєєв. – Головна умова – нікого не образити, щоб вийшов саме дружній шарж. Гадаю, мені це вдалося. Хоча були й деякі складності.

Та найскладніше зображувати жінок. Вони більш ранимі й вимогливіші до того, який вигляд мають, навіть якщо це шарж. Кажуть, Юлія Володимирівна бачила свого "двійника" й була дуже задоволена. Для своєї особистої колекції я не став би повторювати ці роботи. Усе має бути неповторним.

Хто б міг подумати, що захоплення перетвориться на заробіток? У роки перебудови Сергієві довелося покласти свій диплом архітектора на полицю й пригадати навички роботи скульптором. На пробу було зроблено ляльку-шарж на близького друга. Вона й стала вдалим творчим початком для майстра. Публічний "первісток" – дорогий товариш Брежнєв, що з'явився на світ у 1987 році. Відтоді робота не припиняється, і навіть сам автор не може точно підрахувати кількість своїх дітищ та їхніх копій: Ленін і Чаплін, Горбачов і Майкл Джексон, Хрущов і Гельмут Коль, Жириновський і Гітлер, Буш і Сталін, Кравчук і Єльцин...

Автор був особисто знайомий із П'єром Рішаром, Юрієм Нікулиним, яким дарував їхні маленькі копії. Сьогодні його замовники – бізнесмени, артисти і просто люди, що цінують гумор. Для роботи над скульптурою майстрові потрібні фотографія та відеозйомка за участю героя. А для гарного результату герой має бути ще й симпатичний.

– Не забуду часи перебудови й ставлення керівників до моїх перших скульптур: Брежнєва, Сталіна, Леніна, Горбачова, – каже художник. – Скільки було критики, попереджень, заборон виставляти шаржі на загальний огляд! У мене в столі вже рік лежить макет календаря (на знімку обкладинка) із зображеннями лідерів помаранчевої революції. Надрукувати ніяк не вдається: друкарні, і державні, і приватні, відмовляють. Бояться. Отака вона, демократія. Наші політики так довго працювали над своїм іміджем і звикли до цих масок, що не потерплять іронічного ставлення до власної персони. Сумніваюся, що й після виборів скинуть їх. Залишається побажати, щоб маски личили їм!