№7, квітень 2006

Ваша Високоповажносте! або Скільки років слову "пан"?

У наш час загальний іменник пан повернуто в українську ділову мову як офіційне звертання, хоча деякі наші співвітчизники відчувають комунікативний дискомфорт в разі вживання відповідної мовної формули.



Слова-індекси показують соціально-мовленнєвий статус співрозмовника: посадове становище, рід занять (доктор, директор); учений ступінь, звання (доктор, професор, магістр); ранг (капітан, полковник, генерал); сан (митрополит, єпископ); титул (барон, князь).

Слова-регулятиви регулюють взаємини між співрозмовниками відповідно до мовленнєво-етикетних стандартів і норм, узвичаєних у певному суспільстві.

За радянських часів з української мови вилучили слова-регулятиви, пов'язані з традиційною культурою етикетних взаємин. У словниках тієї доби слово-регулятив пан кваліфікувалось як застаріле, як ввічлива форма згадування або звертання зазвичай до офіційного представника чи громадянина іноземної держави.

Зауважимо, що це звертання вживалось в українській мові не менш як сім століть (!) і, на думку науковців, було праслов'янським запозиченням з іранської мови, яке мало первинне значення охоронець, захисник. Слово-регулятив пан присутнє в усіх західнослов'янських мовах і в етикетному застосуванні є засвідченням поваги до адресата.

Звертання пане, пані, панове можуть використовуватися самостійно, зазвичай стосовно незнайомих людей. У ролі прикладки при слові пан виступають як власні, так і загальні іменники. Ім'я людини при слові пан рекомендують вживати лише тоді, коли співрозмовники приблизно одного віку і мають схоже соціальне становище. Звертатися до народного депутата України, представника наукових або мистецьких кіл пане Ігоре або пане Олександре, що можна почути від молодих журналістів з екранів телевізорів чи по радіо, нетактовно.

Прізвище людини як прикладку до слова пан доцільно вживати тоді, коли йдеться про неприсутню людину. Так можна говорити і стосовно присутньої третьої особи, якщо вона малознайома чи коли взаємини з нею не виходять за межі офіційної пристойності. Вживання прикладки-прізвища у звертанні до іншої особи (адресата) надає спілкуванню відтінок офіційності, інколи сухості й відчуженості.

Одночасне вживання імені й прізвища разом зі словом пан є доречним в офіційних ситуаціях (прошу до слова пана Івана Томенка), під час знайомства, в разі листування з незнайомими або малознайомими людьми, а також у привітаннях, вітальних адресах (високоповажна пані Оксано Стеценко). Ім'я та по батькові зі словом пан не поєднуються. Це не відповідає українським традиціям і нормам літературного мовлення.

Останніми роками спостерігається тенденція до повного "поновлення в правах" кличного відмінка як однієї з прикмет української граматики. У звертаннях у кличному відмінку ставляться загальні іменники, особові імена та по батькові. Прізвища у звертаннях завжди ставляться в називному відмінку.

Звертаючись до офіційних осіб, які мають державний статус, військове звання, дипломатичний ранг, учений ступінь, у більшості країн імен не вживають. У разі офіційного титулування враховують: посадове становище (пане президенте, пане президенте республіки (Франція), пане прем'єр-міністре, пане глава уряду (Іспанія), пане директоре, пане генеральний прокурор, пане консуле, пане депутате); учений ступінь, звання (пане професоре, пане докторе); військове звання (пане генерале, пане полковнику, пане офіцере); ранг (пане посол, пане посланнику). Якщо людина має декілька титулів, то, звертаючись до неї, треба називати найвищий.

Усі глави дипломатичних представництв у всіх країнах титулуються відповідно до їхнього рангу: посол, посланник, повірений у справах. До дружини посла в деяких країнах (Франція) звертаються пані дружина посла. При виконанні службових обов'язків до послів звертаються Ваша Високоповажносте. Цей титул у порядку ввічливості використовують, звертаючись до президентів, прем'єр-міністрів, спікерів парламентів, міністрів, послів, зокрема й колишніх. У деяких країнах (Франції, Польщі, США) так титулують лише іноземних послів і державних діячів.

У різних країнах зі словами-регулятивами, відповідними українському слову пан, вживаються різні прикладки. Наприклад, у Німеччині, на відміну від інших європейських країн, як прикладка при слові-регулятиві одночасно вживаються слово-індекс і прізвище особи. Українською відповідна мовна формула мала б такий вигляд: пане докторе Браун. У Нідерландах у ролі прикладки до слова-регулятива прізвище не вживають, а лише слова-індекси. У Франції вживання прізвища разом зі словами-регулятивами вважається грубістю та фамільярністю. А в Польщі до слів пане, пані додають зазвичай ім'я.

У традиціях західного етикету – іменувати заступників посадових осіб так само, як і їхніх зверхників: пане міністре, пане ректоре тощо. До того ж прийнято звертатися до людей за посадовою номенклатурою навіть тоді, коли вони цю посаду вже не обіймають. До колишніх президентів, прем'єр-міністрів, міністрів, послів звичайно звертаються без приставки "екс": пане президенте, пане прем'єр-міністре, пане міністре, пане посол.

У деяких країнах (Німеччина, Англія, Італія) титул доктор дається всім, хто має університетську та медичну освіту. У Франції він стосується лише лікарів, хірургів, дантистів, ветеринарів. Як правило, у професійному середовищі при звертанні вживається офіційно присвоєне вчене звання: пане професоре, пане докторе. До жінки-професіонала прийнято звертатися відповідно до службового титулу: пані професор, пані прем'єр-міністр, пані посол, пані доктор.

Коли "мадам", коли "сер"

Для уникнення частого повторення офіційних звань і рангів під час розмови в англомовних країнах вживають міжнародну форму мадам. Зауважимо, що особа, яка використовує звертання мадам, свідомо ніби ставить себе нижче того, до кого вона звертається. Тому жінки одного віку й становища зазвичай не вживають цієї форми звертання стосовно одна одної. Це саме правило поширюється й на звертання до чоловіків сер у США (на відміну від Великої Британії, де сер є титулом лицаря, у США це ввічливе звертання до осіб, які посідають особливе становище в суспільстві).

У деяких країнах існує чітко регламентована багатоступенева система звертань до монархів, вищих церковних чинів, аристократів, що сягає своїм корінням доби середньовіччя. Спілкуючись із представниками таких країн, треба попередньо дізнатися їхні ім'я, титул і форму звертання.

Під час офіційного спілкування звертаючись до співрозмовника, потрібно бути дуже уважним, щоб не помилитись у титулуванні, званні, інших словах-індексах, які використовуються. Важливо не лише не применшити гідність свого партнера, а й не перестаратися в титулуванні. Відомий вітчизняний фахівець з питань етикету й культури спілкування Ярослав Радевич-Винницький зазначив з цього приводу: "Люди не люблять, коли їх називають не так, як вони самі себе назвали б".

Автор: Тетяна ШИНКАРЕНКО

Останні новини

Зеленський відкинув ультиматум Путіна: Він займається відродженням нацизму Сьогодні, 15 червня

Данія підписала меморандум про закупівлю зброї в українських виробників Вчора, 14 червня

Канада оголосила черговий пакет санкцій проти Росії Вчора, 14 червня

Україна та США підписали 10-річну безпекову угоду Вчора, 14 червня

Зеленський: Угода зі США містить положення щодо поставок Patriot та F-16 Вчора, 14 червня

Безпекову угоду України з США винесуть в Конгрес, вона буде юридично зобов’язуючою – Жовква Вчора, 14 червня

WP: У США визнають, що Трамп зможе скасувати безпекову угоду з Україною Вчора, 14 червня

На полях саміту G7 Україна підпише безпекову угоду також з Японією Вчора, 14 червня

Пісторіус: Німеччина передає Україні чверть своїх систем Patriot, більше - не може Вчора, 14 червня

Україна та Японія підписали безпекову угоду 13 червня