Скарб під каменем

Силует цього містечка, що примостилося на межі Галичини й Волині, вимальовується із сивої давнини. На його обрисах позначилися нашарування століть, які зберігають ще нерозгадані свої скарби. Можливо, один із них прихований у назві містечка – Підкамінь.

Невідомо, звідки на його околиці взявся велетенський камінь, хоча легенд чимало. Іще від язичницьких часів збереглися на ньому ями для ритуальних поховань, а біля підніжжя – старовинний цвинтар із мальтійськими хрестами. Історики відносять камінь до оборонних споруд часів Данила Галицького, а географи стверджують, що саме з цих місць починаються гори-Медобори, які на Поділлі переходять у Товтри.

«Біографію» Підкаменя ілюструють численні історичні та архітектурні пам’ятки. Найдавніша – монастир, який уперше згадується в документах у 1464 році, а найвеличніша – зведений у ренесансному стилі собор Успення Пресвятої Богородиці. На жаль, епоха «войовничого атеїзму» залишила свої руйнівні сліди. Зокрема, після Другої світової війни більшовики перетворили монастир на тюрму, пізніше – на психоневрологічний інтернат, а в храмі розташували… стайню й гараж для сільськогосподарської техніки. Лише в 1997 році сакральні споруди та частину келій монастиря незалежна Українська держава передала монахам Студійського Уставу УГКЦ, котрі взялися за відновлення упосліджених святинь. Долучається до цього й місцева громада, допомагає влада.

– Вимальовується новий силует Підкаменя – туристичний, – ділиться задумами селищний голова (до речі, вже 11 років) Михайло Чумак. – Адже за своїм історико-культурним багатством містечко не поступається багатьом «розкрученим» у цій сфері населеним пунктам, у чому, зокрема, ми переконалися, коли в 2007-му започаткували щорічний етнофестиваль «Підкамінь»: прибуло понад 10 тисяч учасників. Нова традиція прижилася, тож не менше гостей очікуємо 24–26 липня цього року. До слова, маємо відчутну підтримку як від Бродівської райдержадміністрації та райради, так і від обласної влади. Зокрема, оргкомітет фестивалю беззмінно очолює керівник апарату – заступник голови Львівської облдержадміністрації Олександр Ганущин, якого за великий особистий внесок наша громада вшанувала званням почесного жителя селища.

До речі, коли думка про етнофестиваль ще витала у мріях, до нього вже наполегливо готувалися: за підсумками Всеукраїнського конкурсу на найкращий населений пункт із благоустрою, санітарного стану та правопорядку Підкамінь починаючи від 2003-го три роки поспіль (!) посідав перші місця! Щоправда, жодного разу не удостоївся обіцяних Кабміном винагород – 180 тисяч гривень за перемогу. Пізніше з’ясувалося, що на оголошені конкурси в держбюджеті… не передбачали фінансування.

У таких випадках оптимісти кажуть, що головне не приз, а участь у змаганні. Однак для Підкаменя ті конкурси усе ж не минули безслідно. Тепер містечко повністю газифіковане, чистеньке, уквітчане (щовесни працівники комунального підприємства селищної ради висаджують понад 5 тисяч різних квітів). Нічної пори освітлюються навіть віддалені вулички. Найближчими роками буде прокладено каналізаційну мережу, адже мешканці прагнуть більших зручностей: облаштовують удома ванни, душові, користуються пральними машинами. Та й для туристів, яких дедалі більше вабить Підкамінь, потрібні відповідні умови. Уже діє сучасна автозаправка, споруджується сучасний готельний комплекс, півсотні місцевих приватних садиб пристосовані для зеленого туризму. Зокрема, значний внесок у це зробила місцева кредитна спілка «Орізон», яка до того ж є спонсором багатьох культурних заходів. Незабаром мандрівників, котрих манять таємниці «скарбу під Каменем», побільшає, бо спільними зусиллями Тернопільської та Львівської областей розпочинається будівництво дороги, яка з’єднає Підкамінь із Почаєвом, що висвічує золотими куполами на горизонті.

Зенон МИХЛИК.
Фото автора.