Академічна юридична наука й розвиток парламентаризму в Україні

У травні цього року флагман вітчизняної юридичної науки – Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України – відзначає 60-річний ювілей. З одного боку, ця подія є слушною нагодою для оцінки зробленого й досягнутого за шістдесят років, а з другого – приводом для роздумів про майбутнє академічної юридичної науки.

Серед багатьох проблем, що їх в усі часи вирішували науковці ІДіП, на першому місці завжди залишалася проблема зв’язку теорії та практики, бо інакше будь-яка наука, й зокрема юридична, позбавлена сенсу, не відповідає її суспільному призначенню. Зі становленням суверенності України актуальності набуло завдання формування національної правової системи. З огляду на брак історичного досвіду ці процеси виявилися надзвичайно складними й суперечливими.

Багатоаспектність завдання вітчизняна юридична наука сприйняла як природний орієнтир для діяльності вчених-юристів, зокрема науковців ІДіП.

Особливо активно розгорталася взаємодія науковців інституту з Верховною Радою. Під час здійснення реформ потрібно передбачити можливі наслідки перетворень.

Мабуть, зайве в цій статті (хоча б через брак місця) характеризувати всі напрями співпраці ІДіП із парламентом та участь науковців у законотворчому процесі впродовж майже двох десятиліть. Для загального уявлення наведемо лише кілька прикладів двох останніх років.

Отже, у 2007–2008 рр. науковці ІДіП активно працювали у складі робочих груп із підготовки законопроектів. Зокрема: про внесення змін до Закону України «Про Конституційний Суд України» (д.ю.н. О. М. Мироненко); про державну службу (д.ю.н. В. Б. Авер’янов); про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» (к.ю.н. Г. О. Мурашин); «Про внесення змін до Конституції України у частині щодо місцевого самоврядування», про статус депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів в Україні; про органи самоорганізації населення (к.ю.н. О. В. Батанов і Н. М. Батанова); про Рахункову палату (д.ю.н. О. Ф. Андрійко); про космічну діяльність; про прибережну смугу морів (д.ю.н. Н. Р. Малишева) та ін.

В інституті розроблено ініціативний законопроект «Про Верховну Раду України» (акад. Ю. С. Шемшученко, д.ю.н. О. І. Ющик), який внесено 2009 року в порядку законодавчої ініціативи на розгляд парламентаріїв.

До багатьох законопроектів науковці ІДіП на запит парламентських комітетів підготували наукові та науково-експертні висновки, зауваження й пропозиції. З-поміж них: проект Кодексу про адміністративні правопорушення (д.ю.н. О. Ф. Андрійко); законопроект про внесення змін до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», про органи внутрішніх справ, про Державну прикордонну міліцію та ін. (к.ю.н. В. О. Антонов); про внесення змін до Закону України «Про національні меншини в Україні» (д. політ. н. І. О. Кресіна); про внесення змін до Цивільного кодексу України, про власність та ін. (д.ю.н. Я. М. Шевченко); про внесення змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (Ю. С. Шемшученко, к.ю.н. Т. М. Мілова); про інформацію (к.ю.н. Т. А. Костецька), про всеукраїнський референдум, про місцевий референдум (к.ю.н. О. В. Батанов). Низку науково-експертних висновків до законопроектів у сфері економіки та фінансів підготував к.ю.н. В. П. Нагребельний. У науковій експертизі законопроектів у сфері державної безпеки та інших загального значення брав участь як науковий консультант Комітету з питань національної безпеки та оборони к.ю.н. І. Б. Усенко. Він-таки підготував кілька експертних висновків із різних питань застосування мов в Україні. Загалом у підготовці зауважень, пропозицій і висновків до законопроектів із різних галузей права брали участь більшість науковців інституту практично з усіх відділів. 

Провідні вчені ІДіП активно висловлюють власну наукову позицію щодо різних подій політичного і правового життя країни в парламентських засобах інформації та наукових виданнях (газета «Голос України», журнал «Віче»). Зокрема, звернімо увагу на низку публікацій з питань судово-правової реформи члена-кореспондента НАН України д.ю.н. В. Ф. Сіренка, виступ на парламентських слуханнях «Про стан правосуддя в Україні» 18 квітня цього року академіка НАН України Ю. С. Шемшученка.

Останнім часом ученими ІДіП опубліковано низку ґрунтовних праць, зокрема за результатами досліджень проблем парламентаризму в Україні. Це «Великий енциклопедичний юридичний словник» за редакцією Ю. С. Шемшученка (2007), монографії «Теоретичні основи законодавчого процесу» (2004), «Кодифікація законодавства України: теорія, методологія, техніка» (2007), ряд публікацій у періодичних наукових виданнях ІДіП та інших фахових виданнях. Іще однією досить ефективною формою поєднання юридичної науки з практикою є участь народних депутатів та провідних співробітників апарату Верховної Ради в науково-дослідних темах і різних наукових заходах, науково-практичних конференціях, семінарах, виступи з доповідями на актуальні політико-правові теми на засіданнях ученої ради тощо, які проводить ІДіП, участь у виданні наукових праць інституту, а також підготовка практичними працівниками кандидатських і докторських дисертацій з актуальних питань юридичної практики й науки під науковим керівництвом провідних учених ІДіП.

Однак було б перебільшенням стверджувати, що можливості кооперації юридичної науки, насамперед науки конституційного права, й вітчизняної парламентської практики та державотворчої практики взагалі реалізуються повною мірою. З огляду на проблеми розвитку парламентаризму в Україні, на фактичний стан організації та функціонування публічної влади й практику здійснення необхідних країні реформ потрібно, навпаки, констатувати невиправдано низький коефіцієнт корисної дії наукового забезпечення згаданої практики. З одного боку, річ – у досі невідповідному рівні рекомендацій науки через відставання фундаментальних державно-правових досліджень. А з другого – навіть ті раціональні рекомендації, які спроможна надати сучасна наукова думка, далеко не завжди беруться до уваги, а подекуди просто ігноруються владними структурами й політиками. Політична кон’юнктура надто часто переважає здоровий глузд і загальносуспільний інтерес, унаслідок чого замість прогресивного розвитку країни відбувається тупцювання на місці.

Показовим тут є вітчизняний конституційний процес, що перетворився на конвульсійні спроби змінити Конституцію. Немає єдності навіть у визначенні способу її змінення, не кажучи вже про розуміння необхідних змін, загальну ідею та концепцію цього процесу.

У цьому контексті надзвичайно важливим є теоретичне обґрунтування потреби політико-правової реформи в Україні, її напрямів і пріоритетів. З наукового погляду, беззаперечним пріоритетом тут має стати парламентська реформа, якій передував би розвиток парламентського права. Власне, цю проблему якоюсь мірою відчувають вітчизняні політики, коли навколо неї ламають списи, намагаючись змінити форму державного правління, перерозподілити владні повноваження тощо. Однак до раціонального дійства справа не доходить, суперечливі політичні інтереси окремих політичних суб’єктів домінують і над правом, і над науковою теорією.

Попри це, юридична наука не зупиняється в розвитку, постійно аналізуючи дедалі нові факти надзвичайно багатої юридичної практики останнього десятиліття, працюючи на майбутнє нашої країни. Немає сумніву, що вже незабаром учені ІДіП зможуть запропонувати нові вагомі розробки в галузі права й державного будівництва, зокрема в галузі конституційного права України. На часі розробка концептуальних засад правової політики держави, парламентської, адміністративної, судової та муніципальної реформ, наукове забезпечення розвитку парламентського права. Уже сьогодні вчені інституту мають конкретні пропозиції щодо необхідного пакета законодавчих актів парламентського права, що передбачає відповідні конституційні зміни, закони про Верховну Раду, про закони і законодавчу діяльність, зміни до низки інших законів у галузі парламентського права, нову редакцію парламентського Регламенту. До цього можна додати методичні матеріали з питань юридичної техніки, навчання народних депутатів і працівників апарату техніці законотворчості, а також розгорнуті науково-практичні й інкорпораційні видання, що значно посилило б фаховий рівень законодавчого процесу.

Справа за тим, щоб необхідність посилення наукового забезпечення своєї діяльності швидше усвідомили всі політичні та державні діячі, від яких сьогодні залежить здійснення політики перетворень.

Автор: Олексій Ющик