Законодавчі амбіції спорту

Спортивне законодавство України наразі обмежене трьома законами: «Про фізичну культуру і спорт», «Про антидопінговий контроль у спорті» та «Про підтримку олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні». Деякі питання регулюються законами «Про позашкільну освіту» та «Про освіту».

На Олімпійських іграх у Пекіні збірна України посіла 11-те загальнокомандне місце, виборовши 7 золотих, 6 срібних і 15 бронзових медалей.

Загалом протягом 2008 року українські спортсмени на змаганнях міжнародного рівня (всі вікові категорії) здобули 292 нагороди, з яких 89 – золотих, 82 – срібні, 121 – бронзова.

На думку правників, це лише спричиняє плутанину в царині спорту й фізичної культури. Поза тим, для належної підготовки до проведення в Україні Чемпіонату Європи з футболу (Євро-2012) ухвалено ще один спеціальний закон, але він має тимчасовий характер і розрахований на конкретну подію. Загалом спортивне законодавство недосконале, а тому потребує істотного коригування, розширення. Навіть Конституція подає розпливчасті дефініції фізичної культури та спорту, що либонь створює юридичні перепони для розвитку галузі.

Розв’язанню актуальних правових проблем у сфері професійного спорту й удосконаленню національного спортивного законодавства було присвячено «круглий стіл», ініційований Інститутом законодавства Верховної Ради України  та проведений спільно з Національним олімпійським комітетом (НОК) і Федерацією футболу України. У засіданні також узяли участь представники Секретаріату Президента України, МВС, Міністерства юстиції та громадських організацій. У привітанні президента НОК Сергія Бубки учасникам «круглого столу» наголошувалося на нагальній потребі створення сучасної законодавчої бази, яка сприяла б гідній підготовці вітчизняних спортсменів до міжнародних стартів.

Це побажання справді актуальне. Відносини в спорті поступово переходять у площину приватноправових, а держава щодалі послаблює керівний вплив на спортивну діяльність. Та, на жаль, законодавство, котре мало б охоплювати суспільні відносини в сфері фізичної культури і спорту, перебуває на стадії формування. А тим часом у світі вже давно існує окремий напрям юриспруденції – спортивне право.

Законодавство України не містить, приміром, чіткого визначення спортивної організації, цілковито не відображає завдань, функцій, прав, обов’язків такої структури. Відсутня науково обґрунтована класифікація спортивних організацій, не розроблено теоретичної платформи їх розмежування з іншими юридичними особами. Водночас інтерес до проблеми організаційного забезпечення спортивної діяльності, пошуку оптимальних механізмів взаємодії держави та спортивних товариств сьогодні зростає. До законодавчої роботи долучаються не лише науковці, а й практики – спільними зусиллями вони намагаються сформувати сучасну модель спортивного права в українській юриспруденції. Усі згодні, що Закон «Про фізичну культуру і спорт», прийнятий ще 1993 року, хоча й зазнав кількох змін, не відповідає вимогам сучасності.

Під час «круглого столу» в Інституті законодавства представники Національного олімпійського комітету України порушили питання незаконного використання олімпійської символіки: зображення кілець, слова «олімпіада» та його похідних. НОК вважає за доцільне ухвалити з цього приводу спеціальний законодавчий акт. Саме таким шляхом пішли в багатьох країнах світу: Великій Британії, Чехії, Угорщині, Росії, Греції, США. У Китаї ця функція взагалі покладається не на тамтешній олімпійський комітет, а на державу, створено відповідні контрольні органи.

Юристи НОК також поскаржилися на відсутність у вітчизняному законодавстві норм, які давали б змогу Національному олімпійському комітетові легально здійснювати представництво в Україні Міжнародного олімпійського комітету. На думку НОК, таке положення слід внести до Закону «Про фізичну культуру і спорт», нову редакцію якого нині розробляють у профільному комітеті Верховної Ради.

Свої пропозиції виклали й юристи Федерації футболу України. За їхніми словами, на порядку денному не стояло б багатьох проблем, якби спортивні організації мали ширші права, були наділені більшими повноваженнями. Ідеться передусім про визнання на державному рівні корпоративних регламентних і дисциплінарних документів, а також нормативно-правових актів міжнародних федерацій, які застосовуються національними федераціями.

Потребує законодавчого врегулювання порядок розгляду спортивних спорів. Якщо в країнах Європи (Італія, Німеччина, Португалія) заборонено з такими спорами звертатися до судів загальної юрисдикції, то в Україні аналогічної практики не існує, бо законодавець не дозволяє створювати при федераціях дисциплінарних органів. У підсумку, на судовий розгляд доводиться чекати інколи надто довго, а рішення судів не завжди об’єктивні: дається взнаки незнання суддями спортивної специфіки.

Інша пекуча проблема – накладення штрафів на спортивні клуби через неналежну поведінку спортсменів чи вболівальників. Утілити в життя цю норму вельми непросто, хоча вона й відповідає загальносвітовій практиці. По-перше, спортивна федерація як громадська неприбуткова організація не має права застосовувати штрафні санкції. А, по-друге, відсутні юридичні підстави для виплати клубом накладеного штрафу. Принаймні так вважають представники державних органів, котрі контролюють фінансову діяльність спортивних клубів і федерацій.

– Виходить, Контрольно-дисциплінарний комітет Федерації футболу оштрафував клуб за певне порушення, але отримати цей штраф не в змозі, бо дисциплінарні правила федерації держава не визнає, – каже начальник юридичного відділу ФФУ Ганна Бордюгова. – Тому слід на законодавчому рівні визнати корпоративні документи нормативними, як це прийнято в європейському спортивному праві. Тоді у федерацій з’являться кошти на розвиток своїх видів спорту. Отримавши більше свободи, федерації самі розбудовуватимуть нормативну базу в межах вітчизняного законодавства.

Комітет ВР з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму, розглянувши наприкінці 2008 року законопроект «Про фізичну культуру і спорт», рекомендував парламенту прийняти його в цілому. Загалом під час підготовки документа до другого читання від суб’єктів законодавчої ініціативи до профільного комітету ВР надійшло 118 поправок.

Чимало непорозумінь виникає через неврегульованість питання інтелектуальної власності. Йдеться не лише про несанкціоноване використання символіки, а й, зокрема, про визнання прав на проведення змагань. Хоча у зв’язку з підготовкою до проведення Євро-2012 у вітчизняному законодавчому полі з’явилося поняття комерційних прав, однак світова система охорони інтелектуальної власності набагато ширша й деталізованіша, ніж в Україні.

Учасники «круглого столу» неодноразово апелювали до Закону «Про громадські об’єднання», за яким живуть спортивні федерації, маючи статус громадських організацій. Вказувалося: цей документ значно обмежує ведення федераціями господарської та комерційної діяльності. З огляду на це під час засідання пропонували зважити, зокрема, на досвід Туреччини – федерацію футболу там хоча й залишили громадською організацією, однак надали їй право реалізовувати свої немайнові права, здійснювати господарську та певну комерційну діяльність. Згадана законодавча норма неабияк пожвавила розвиток турецького футболу, підкреслювали юристи ФФУ. Аналогічне доповнення, вважають експерти, можна було б внести до Закону «Про громадські об’єднання». Краще, аби правка стосувалася не лише футболу, а й усіх інших видів спорту.

Удосконалення потребує законодавство, яким регулюється ліцензування спортивної діяльності. Нині чітко не виписано, коли державний орган має видавати ліцензію клубу, а коли – федерації, кажуть правники.

Вони пропонують законодавчо стимулювати соціальну рекламу, спрямовану на популяризацію спорту. Зобов’язати, скажімо, виробників тютюнової й алкогольної продукції певну частку рекламних площ чи ефірного часу присвячувати спортивній тематиці: наприклад, 10 бігбордів зі ста. Чи приймуть законодавці цю пропозицію, як, власне, й інші, стане відомо під час голосування нової редакції Закону «Про фізичну культуру і спорт», яке має незабаром відбутися.

Предметом обговорення на «круглому столі» була й проблема забезпечення правопорядку під час проведення масових спортивних заходів. Правники та правоохоронці, присутні на зібранні, зійшлися на думці, що в цій царині слід законодавчо розмежувати відповідальність організаторів змагань і МВС. Пропонується започаткувати інститут стюардів, котрі наглядали б за вболівальниками на стадіонах; працівники міліції забезпечуватимуть правопорядок лише на території, прилеглій до спортивних споруд. Таку концепцію вже давно запроваджено в багатьох країнах світу, і вона вважається успішною. Вирішення питання є вкрай актуальним з огляду на підготовку до проведення в Україні Євро-2012, наголосили учасники зібрання в Інституті законодавства Верховної Ради.

Присутні на «круглому столі» не могли обійти увагою ситуацію, що загалом склалася в сфері фізичної культури та спорту. Виявляється, лише 13 відсотків українців ведуть активний спосіб життя, займаються фізкультурою. На кожні 100 тисяч населення в Україні припадає спортивних залів у 2–3 рази менше, ніж у розвинених державах, басейнів – у 30 разів менше! Понад 80 відсотків спортивних майданчиків не відповідають сучасним вимогам. Саме неналежна опіка держави над фізичною культурою та спортом є причиною численних негараздів галузі. На жаль, не вселяє оптимізму й Державна програма розвитку фізичної культури та спорту на 2007–2011 роки, що передбачає низку заходів, спрямованих на покращення ситуації як у професійному, так і в аматорському спорті.

Усі пропозиції з удосконалення та розвитку спортивного права в Україні, висловлені під час «круглого столу», будуть розглянуті на засіданні Комітету Верховної Ради з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту і туризму, де працюють над новою редакцією Закону «Про фізичну культуру і спорт».

Автор: Юрій ПОТАШНІЙ