Скільки коштує різдвяне диво?

Нікого вже не дивує, що в передноворічному ажіотажі пожвавлюється конкуренція між численними Санта-Клаусами за можливість роздавати подарунки у великому супермаркеті або іншому доволі людному підприємстві. Справжній скандал наприкінці 2008 року спалахнув у місті. В одному з торгових центрів із посади Санти звільнили 51-річного столяра Майкла Грема, котрий протягом останніх вісімнадцяти років виконував цю роль. Адміністрація центру пішла назустріч побажанню компанії-партнера, яка виготовляє фотографії дітлахів із казковим героєм. Вона нібито захотіла замінити Грема новим виконавцем. Майклові було що втрачати, бо його заробіток (175 доларів на годину) майже в 10 разів більший, ніж у середньому по країні. На щастя, допомогли постійні клієнти торгового центру, які не забажали іншого Санти для своїх дітей і, погрожуючи бойкотом, добилися поновлення на посаді улюбленого бороданя.

У США кожен більш-менш огрядний чолов’яга похилого віку хоче причепити бороду, аби легко й без особливого завзяття наповнити свої кишені у передноворічні свята. Можливо, вчені на Заході й схильні перебільшувати, однак скидається на те, що дослідження Керол Джин-Свон про нові виклики американському суспільству справді реалістичні. Серед таких загроз дослідниця називає меркантилізм і прагнення корпоративної вигоди, що домінують наразі не лише в медіа, а й серед численних служб, які займаються професіоналізацією Санта-Клаусів. А, скажімо, в Чехії навіть було створено інтернет-сайт, спрямований проти засилля «дешевого передноворічного шоу-бізнесу» в країні, котра має власні національні обряди. Засновник сайта Девід Кьоніг зазначає, що «така діяльність не спрямована проти Санти загалом, а лише проти Санта-Клауса в Чехії». Автор переконує, що чеський Єжичек (Jeћнљek) — аналог українського Діда Мороза, вітаючи дітей із Новим роком, керується не так матеріальними прагненнями, як даниною традиції. Цікавим видається й досвід Британії, де Санта-Клаус (або ж Різдвяний Батько, як його звуть англійці) здавна носив зелений жупан і лише завдяки зусиллям американського творця коміксів Томаса Неста в середині ХІХ століття змінив його на червоний. Образ пузатого бороданя в червоному кожусі одразу ж підхопила й використала в рекламі для просування власної продукції на світових ринках американська компанія «Кола-Кола». Саме цим і невдоволене керівництво однієї зі шкіл в англійському містечку Брайтон, де учням заборонили вбирати в червоне казкового героя, що є нібито «ринковим знаряддям компанії «Кока-Кола» й символом американської комерціалізації суспільства».

Що й казати, у самих США чи не на кожному інтернет-сайті пропонують розпочати «передноворічний бізнес листів до Санти». Зробити це можуть усі, хто володіє англійською, має доступ до Інтернету й бодай трохи фантазії, щоб вигадувати «усілякі нісенітниці», відповідаючи на листи мільйонів дітей, котрі проситимуть у Санти подарунків. Стартова ціна — 10 доларів за кожен відправлений лист. Однак тут-таки додається формула: «Краща якість — краща ціна». Цікаво, скільки коштувала робота Санти, який у грудні 2007 року приніс до стін Білого дому тисячі примірників американської Конституції. Тоді витівку підтримали 37 тисяч американців по всій країні. А розлючений Санта вимагав від Джорджа Буша ретельніше вчитатися в текст Основного Закону й нарешті зрозуміти, що президент має «зберігати, охороняти й захищати» цей документ, не порушувати прав власних громадян і не застосовувати тортур проти іноземців, які перебувають, наприклад, на базі Гуантанамо. Хоча цей Санта-Клаус і виявився відомим у Сполучених Штатах юристом Біллом Гудменом, він усе-таки долучив Джорджа Буша до списку «дітей, які погано поводилися в 2007 році». Чи дискредитувало це добре ім’я Санти? Суспільству байдуже. Романтичні казкові традиції відмирають разом із наступом жорстокості та меркантилізму, що вже оволодівають й американською малечею.

Вважається, що Джордж Буш нібито й виправдав себе 2008 року, під час святкування Дня Подяки в Білому Домі (який у США відзначають кожного четвертого четверга листопада), «помилувавши» двох індичок — Пампкін і Пекан, яких цілий рік спеціально вирощували для його родини. Традиція відбору індички до президентського столу існує в Сполучених Штатах ще з часів Лінкольна, проте офіційно запроваджена 1947 року за президентства Гаррі Трумена, що вперше «помилував» одну з індичок. Джордж Буш, відпустивши до Диснейленду (куди традиційно відправляють помилуваних індиків після святкових церемоній у Білому домі) обох птахів, виголосив свою останню промову до Дня Подяки як президент США. У якій, зокрема, сказав, що протягом восьми років правління мав за що дякувати народові Сполучених Штатів, проте зараз хоче лише висловити подяку Господу за те, що його «мама почувається добре».

Такий собі політизований День Подяки. Усе змішалося: і традиції, і дешевий прагматизм. Гроші й влада беруть гору над здоровим глуздом і загальнолюдськими цінностями?..

Автор: Юлія Цирфа