Про здоров'я Київської ГЕС і греблі, що утримують море, яке висить над столицею

Київська ГЕС відтоді, як став до ладу 1-й агрегат, перебуває в експлуатації 44 роки. Нині «Каскад Київські ГЕС і ГАЕС» є верхньою сходинкою низки гідроелектростанцій на Дніпрі і входить до складу державного відкритого акціонерного товариства «Укргідроенерго». Каскад об’єднує дві станції — Київські ГЕС і ГАЕС — одну з двох діючих гідроакумулювальних електростанцій на території України. Повний і робочий об’єми Київського водосховища становлять 3,73 і 1,17 кубічного кілометра відповідно. Середньорічне виробництво електроенергії Київською ГЕС дорівнює 797 мільйонів кіловат-годин.

Наскільки небезпечне таке сусідство для мешканців столиці й області? Чи не вичерпався за цей час ресурс міцності гідроелектростанції?

З такими запитаннями ми звернулися до директора Філії «Каскад Київських ГЕС і ГАЕС» ВАТ «Укргідроенерго» Миколи БІДНОГО.

Пропонуємо читачам оцінку фахівця здоров’я «дамби», як називають кияни греблю, яка тримає море, що висить над столицею.

Гідротехнічні споруди — споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби зі шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд. (Державний комітет України у справах містобудування і архітектури. Наказ «Про затвердження Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів» (п. 1.9.18 Методики) № 252 від 19.12.1995 р.).

Судноплавний шлюз (шлюз) — напірна гідротехнічна споруда, призначена для переміщення суден з одного б’єфа в другий. (Міністерство транспорту та зв’язку України. Наказ «Про затвердження Правил технічної експлуатації судноплавних гідротехнічних споруд» (Правила, п.1.3) № 492 від 13.06.2007 р.)

Б’єф (франц. bief, від пізньолат. bedum — затока, загата) — ділянка ріки, каналу або водоймища, що знаходиться по один бік водопідпірної споруди (греблі, дамби, шлюзу тощо). З верхового боку до водопідпірної споруди примикає верхній Б. (ділянка води з вищим рівнем), з низового — нижній Б. (ділянка води з нижчим рівнем). Б., розташований на вододілі між двома або кількома водопідпірними спорудами, називається вододільним. (Український Радянський Енциклопедичний Словник.)

— Київська ГЕС працює у звичному режимі і під постійним контролем. Гідротехнічні споруди напірного фронту Київської ГЕС і їхнє механічне устаткування перебувають у робочому стані, відповідають вимогам проекту і використовуються за своїм функціональним призначенням у проектних режимах.

Справді, повний об’єм водосховища сягає майже чотирьох  кубічних кілометрів. Робочий (корисний) об’єм використовується для регулювання стоку й забезпечення потреб водогосподарського комплексу. Це означає спрацювання, тобто зниження рівня води у водосховищі  до 1,17 кубокілометра для пропуску зайвої води під час повені залежно від прогнозу. Таке рішення приймає лише Міжвідомча комісія при Державному комітеті водного господарства (Держкомводгоспі) з установлення режиму роботи Київської та всіх інших ГЕС Дніпра. Вона збирається щомісяця (а навесні й частіше). Звісно, її мета – не допустити підтоплення населених пунктів і взяти до уваги інтереси максимальної кількості водокористувачів у галузях  енергетики, рибного господарства, зрошувальних систем, судноплавства тощо.

— Миколо Олександровичу, за умов глобального потепління змінюється і наш клімат. Зростає загроза виникнення катастрофічних повеней, які раніше вважалися малоймовірними. Це питання особливо непокоїть мешканців масиву Осокорки, що розташований на заболочених лугах, де під час весняного водопілля вода навколо просто стоїть.

— За останні 30 років, особливо останнє десятиріччя, у нашому регіоні, на щастя, не було великих повеней. Уся вода, що надходила у зону водосховища, наприклад, під час весняного водопілля, проходила лише через 20 турбін ГЕС, пропускна потужність яких становить 5,5 тисячі кубометрів води за секунду. У разі задіяння ще 20 поверхневих водоскидів цей об’єм може зростати до 15 тисяч кубометрів за секунду! До найвідповідальнішого періоду — паводків готуємося, наче селяни до жнив: щоб жоден куб води не пропав даремно, щоб усе використати для виробництва електроенергії! Тобто за ці роки кількість води була завжди такою, що її вистачало лише на виробництво електроенергії без задіяння поверхневих водоскидів, споруджених на випадок великих повеней. Тому не можу стверджувати, що зміна клімату та глобальне потепління істотно вплинули на роботу ГЕС. Навпаки, можна сказати, що останнім часом ситуація навіть стабілізувалася. Якщо взяти, приміром, Тису — неспокійну гірську річку з відносно невеликим басейном, яка дуже чутливо реагує на танення снігу чи інтенсивні опади, то Дніпро, на відміну від неї, передбачуваніший і спокійний: його рівень піднімається й спадає повільно.

На масив Осокорки, який розташований у нижньому б’єфі, Київська ГЕС може впливати лише тією кількістю води, яка скидається станцією за рішенням уже згаданої міжвідомчої комісії у разі водопілля. І цим забезпечується якомога нижчий рівень води біля Києва, чого неможливо було б досягнути за відсутності Київської греблі. Роль нашої ГЕС полягає саме в тому, щоб, піднявши рівень води у водосховищі, не допустити підтоплення Подолу, лівого берега і тих самих Осокорків.

Нормова відмітка Київського водосховища становить 103 метри над рівнем моря. У разі великої повені (припливу) наша ГЕС може форсувати рівень водосховища додатково ще на резервні 1 метр 10 сантиметрів, тобто загалом аж до позначки 104 метри 10 сантиметрів над рівнем моря! Це ще називається «форсований горизонт у верхньому б’єфі водосховища Київської ГЕС». Такі можливості було закладено ще під час проектування гідроелектростанції. Але це рішення приймає лише Міжвідомча комісія при Держводгоспі. За роки існування Київської ГЕС такої потреби ще не поставало.

— І все-таки, мабуть, для безпечної експлуатації Київської ГЕС доцільно орієнтуватися на щонайнесприятливіший прогноз можливих негативних наслідків. Нині знову з’явилася інформація про те, що споруда греблі Київської ГЕС на 93 відсотки є аварійною, не відповідає технічним стандартам і може впасти під тиском води, цілковито затопивши лівобережжя Києва. Уперше про це писав 2001 року вчений-катастрофолог Василь Кредо.

Тож які запобіжні заходи здійснюються для запобігання надзвичайним ситуаціям та надійного пропускання водних потоків на Київській ГЕС? Якими саме людськими та технічними ресурсами підтримується робота системи скидання води?

— Київська ГЕС спроектована на високому професійно-технічному рівні. Тож іще раз повторюю: гідротехнічні споруди напірного фронту Київської ГЕС і їхнє механічне устаткування в доброму робочому стані, відповідають вимогам проекту і можуть виконувати своє функціональне призначення в проектних режимах. На випадок катастрофічних повеней на Київській ГЕС передбачено скидання води через усі турбіни та водозливні отвори (водоскиди), є додаткова можливість пропускання води через шлюз.

Маємо спеціальні служби, які постійно відстежують технічний стан. Трудовий колектив робить усе необхідне для підтримання споруд, основного й допоміжного обладнання, устаткування станції на належному рівні, для технічно грамотної його експлуатації. І ми досить успішно виконуємо поставлені завдання, покриваючи енергетичні навантаження не тільки в пікові періоди (вранці та ввечері), а й у разі потреби для енергосистеми загалом. Уперше серед країн СНД у 2002 році впроваджено «Автоматизовану систему контролю безпеки гідротехнічних споруд Київської ГЕС». Нині така система є на Кременчуцькій ГЕС, впроваджується на Каховській ГЕС і згодом буде на кожній станції.

— Миколо Олександровичу, із яких джерел фінансується експлуатація Київської греблі? Чи достатньо цих коштів для підтримання її в належному технічному стані? Можливо, є певні проекти з іноземними інвестиціями з метою реконструкції греблі і земляної дамби?

— Так, інвестиції залучаємо. Протягом шести років, з 1996-го до червня 2002-го здійснено перший етап реконструкції всіх ГЕС Дніпра за рахунок кредиту Світового банку, гранту уряду Швейцарії та власних коштів. Успішне виконання програми першого етапу реконструкції сприяло переговорному процесу ВАТ «Укргідроенерго» зі Світовим банком щодо одержання коштів для реалізації другого етапу реконструкції Дніпровського каскаду ГЕС. Нині в рамках виконання Проекту реабілітації гідроелектростанцій Дніпрогідроенерго, який частково фінансує Світовий банк, продовжується реконструкція основного й допоміжного обладнання «Каскаду Київських ГЕС і ГАЕС».

На другому етапі реконструкції (2002—2011 роки) заплановано: завершити реабілітацію гідроагрегатів, електротехнічного устаткування, гідромеханічного обладнання; запровадження на всіх ГЕС компанії автоматизованих систем безпеки гребель; вирішення питань екології; модернізацію засобів зв’язку тощо. Кошти за кредитом повертає ВАТ «Укргідроенерго». Хотілося б наголосити, що жодна ГЕС у нас не використовує бюджетні кошти, а існує лише за рахунок власних. У вартість однієї кіловат-години Національна комісія з регулювання ринків енергетики (НКРЕ) закладає витрати, потрібні для нормального функціонування та експлуатації ГЕС.

— За даними деяких учених, Київське водосховище накопичило за 22 роки після Чорнобильської катастрофи велику кількість високорадіоактивних нашарувань мулу і є вкрай небезпечним об’єктом. Кажуть, що територія, якою пройде мул, не підлягає реабілітації тисячу років! За приблизними оцінками, у водосховищі акумульовано 90 мільйонів кубометрів радіоактивного мулу. Цю кількість порівнюють з 330 тисячами залізничних вагонів! А коли відкриваються і закриваються шлюзи греблі, цей мул піднімається з дна і розповсюджується далі, бо, за вашими словами, через Київську ГЕС може проходити до 5,5 тисячі кубометрів води за секунду! Тож постає запитання: чи існує на Київському водосховищі реальна небезпека виносу радіонуклідів у русло Дніпра?

— Воно більше стосується екологів та Держкомводгоспу, але я теж можу дещо сказати. Справді, у верхній частині водосховища (верхньому б’єфі) є певні накопичення радіоактивного мулу. Коли вмикаються турбіни, це практично не впливає на швидкість течії, яка залишається дуже повільною, тобто рівень води різко не падає. Понад те, радіоактивний мул не може потрапляти до нижнього б’єфа ще й тому, що у перший рік після Чорнобильської катастрофи з огляду на можливість таких наслідків у верхньому б’єфі теж насипали так звану підводну гряду. Це земляна дамба, розташована за 500 метрів вище від ГЕС, яка перешкоджає муловим нашаруванням у верхів’ї Дніпра збурюватися й проникати далі у його русло. Екологи, спеціалісти санепідемстанції та Держводгоспу здійснюють постійний моніторинг, періодично відбираючи проби води на наявність радіонуклідів. До речі, на лівому березі приблизно за 4 кілометри від нашої ГЕС розташована база відпочинку «Гористе» для  працівників станції. Тож, повірте, ми не ризикували б власним здоров’ям…

— Миколо Олександровичу, як, на вашу думку, чи варто було споруджувати таке велетенське водосховище під Києвом? Кажуть, саму станцію будували з розрахунку на сто років, ОТЖЕ, ЩЕ 60 РОКІВ БОЯТИСЯ НІЧОГО і загрози з боку ГЕС для населення Києва немає?

— Коли наприкінці 1950-х років проектували Київське водосховище та греблю Київської ГЕС, було застосовано підхід, який нині називають системним, тобто враховували всі аспекти, аби створений людьми складний технологічний комплекс, до якого належать Київська ГЕС, гребля й водосховище, вписався в природну систему. Греблю Київського водосховища спроектували й спорудили із врахуванням можливості виникнення різних ситуацій: не лише в нормальних умовах експлуатації, а й під час так званих надзвичайно катастрофічних. До того ж кожні п’ять років збирається ще одна Міжвідомча комісія при тому-таки Держкомводгоспі для ретельного обстеження споруд та обладнання усіх ГЕС України. До складу комісії входять представники міністерств палива та енергетики, транспорту і зв’язку, внутрішніх справ, з питань надзвичайних ситуацій, екологи, вчені Академії наук, проектні організації. Вони ретельно перевіряють та оцінюють усі об’єкти, а висновки фіксують у спеціальному акті обстеження. Як свідчить практика, ще не було в історії існування будь-якої ГЕС випадку, коли під сумнів ставився б стан їхньої безпеки. Усе відбувається на достатньо високому професійному рівні. Адже немає нічого вічного, але доки людині будуть потрібні подібні об’єкти, доти вони й функціонуватимуть. Звісно, за умови підтримання системи у належному стані. Акведуки Давнього Риму теж збереглися до наших часів.

Амортизація — техніко-економічне поняття старіння основних фондів (засобів), це їхня фізична та моральна зношеність. На швидкість і розміри фізичної зношеності основних фондів упливають їхня надійність та довговічність, інтенсивність використання, особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників та інші організаційно-технічні чинники. На корисне користування (експлуатацію) поступово переноситься вартість діючих основних фондів на готовий продукт та нагромаджується грошовий фонд у розмірі одновідсоткових відрахувань на рік для заміни зношених об’єктів. Крім амортизаційних відрахувань, використовуються кошти із прибутку ВАТ «Укргідроенерго». Тому 100 років — це лише умовний період: усе в руках людини.

— Миколо Олександровичу, дякую за бесіду. Й бажаємо усім нам довголіття і, звісно, безпеки.

Автори: Світлана ФІЛОНЕНКО, Микола БІЛОКОПИТОВ (фото)