Тайці люблять Таїланд

Державний переворот-2006 – перший за останні 15 років

Державний переворот у Таїланді у вересні 2006 року зустріли спалахами фотоапаратів і гучними вечірками в місцевих кафе. Можливо, тому, що примусова зміна влади відбулася без жодного пострілу, а можливо, тайці, особливо їхній середній прошарок, довго очікували таких змін. І коли це нарешті сталося, зустріли їх радісно, мирними громадськими акціями на їхню підтримку. Туристи й жителі столиці навіть фотографувалися з танками та іншою бронетехнікою, котра наче перебувала не в повній бойовій готовності, а вишикувалася на плановий огляд чи парад. Але таким райдужним був лише один бік медалі, адже причини «шовкового перевороту», чи «перевороту усмішок», як його охрестили в народі, сягали надто глибоко в суспільство, яке ж і призвели до розколу.

Державний переворот — кульмінація закулісних інтриг

Логічним його наслідком, як і незгод у верхньому ешелоні влади Таїланду, стало те, що пізно ввечері 19 вересня 2006 року військове командування ввело армійські частини з бронетехнікою до столиці країни Бангкока. Війська оточили будівлю парламенту, заблокували офіс голови уряду й узяли під контроль усі телевізійні станції. Державний переворот, спрямований проти прем’єр-міністра Таксина Чинавата, — кульмінація жорсткої закулісної боротьби, що тривала всередині правлячих кіл понад рік. Таксин Чинават, тайський телекомунікаційний магнат, приходив до влади двічі — у 2001 та 2005 роках — на чолі створеної ним партії «Тай-Рак-Тай» («ТРТ» — «Тайці люблять Таїланд»). Його перемоги відбувалися на хвилі масового невдоволення «програмою реформ» Міжнародного валютного фонду, прийнятою до виконання урядом Демократичної партії Таїланду після азійської економічної кризи 1997—1998 років. Проте ця програма сприяла істотному скороченню витрат, лібералізації зовнішніх інвестицій, оголошенню багатьох корпорацій банкрутами та приватизації державних підприємств. Стабілізаційний фонд МВФ у 72 мільярди доларів було використано не на потреби економіки, а на виплату заборгованості закордонним кредиторам. До 2001 року адміністрація Таїланду цілковито виконувала вказівки МВФ і тому була підзвітна не народу, а закордонній установі. МВФ значною мірою сприяв ослабленню владних повноважень тайської демократії. 

Тому коли Таксин Чинават 2001 року організував свою кампанію на гаслах, що відкидали політику МВФ, то дістав значну підтримку, особливо у віддалених районах. Визначальну роль відіграли популістські обіцянки про безоплатну допомогу селам, загальнодоступну охорону здоров’я та протекціоністські заходи із захисту тайського бізнесу. У перший рік правління він упровадив три програми з величезними бюджетами, які суперечили вимогам МВФ: мораторій на борги фермерів з одночасним спрощенням отримання ними нових кредитів; лікування для всіх за 30 батів (менш як один долар) за хворобу; фонд у мільйон батів для кожного району з фінансування інвестиційних проектів на власний розсуд. Ця політика не призвела до інфляції, як це прогнозували МВФ і деякі місцеві економісти, а, навпаки, зміцнила економіку та забезпечила Чинавату масову підтримку, особливо серед бідняків.

Здавалося, він винайшов формулу тривалого перебування при владі за підтримки більшості. Проте, закріпившись на своїх позиціях, утіливши в життя всі намічені нововведення, прем’єр зазнав шаленого міжнародного тиску, спрямованого на поновлення програми МВФ із реструктуризації. Це мало стати прологом до іноземних інвестицій, здатних підкріпити економіку. Але Чинават, навпаки, приватизував низку державних активів, зокрема Міністерство енергетики, яке перетворилося на енергетичний холдинг «EGAT»; розпочав наступ на свободу преси й демократичні права громадян; користуючись службовим становищем, задля власного збагачення пом’якшив обмеження для своїх підприємств і підкупив багатьох союзників та опонентів. Його «війна проти наркотиків» 2003 року непокоїла правозахисників, бо, за деякими даними, поліція фізично знищила до 2500 наркодилерів та обвинувачених у наркоторгівлі в обхід юридичних процедур. Проте цю «війну» підтримала сільська більшість. На противагу вимогам МВФ було розпочато й переговори про режим вільної торгівлі зі США.

Усі ці кроки спровокували утворення відчутної опозиції навіть серед колишніх союзників Таксина Чинавата. Приміром, магнат-видавець Сонтхі Лімтхонгул ініціював серію акцій протесту ще 2005 року. А на початок наступного в демонстраціях уже брали участь 100 тисяч осіб. Продаж сім’єю Чинавата в січні 2006 року (за 1,87 мільярда доларів) контрольного пакета акцій телекомунікаційного гіганта «Шин Корпорейшн» («Shin Corporation») сінгапурському «Темасек Холдингс» («Temasek Holdings») викликав загальнонаціональний гнів. Прем’єр намагався змінити законодавство, щоб не сплачувати податків з цієї суми. Це спровокувало незадоволення середнього класу, представники якого вийшли на вулиці й вимагали його відставки. Але ще одна причина народного гніву полягала в тому, що згадану компанію продали іноземним власникам — інвестиційному фондові уряду Сінгапуру. Саме це підштовхнуло до організації протестів і тайську партію Народний альянс за демократію (НАД), котра відчула настрої невдоволення не лише середнього, а й робітничого класу, який досі активно підтримував прем’єра. Робітники «EGAT» приєдналися до пікетувальників, коли постала загроза втрати робочих місць і погіршення умов праці. Інші озвучили незгоду з діями Чинавата стосовно ЗМІ та прав людини й засудили його «війну з наркотиками». На мітингах проти насильницького придушення прав людини на мусульманському півдні країни виступали й колишні високопоставлені таїландські дипломати. Посилився сепаратистський рух, загострилися відносини з Малайзією. Невдоволена була й армія, котра отримала наказ забезпечити надзвичайний стан на півдні Таїланду.

«Розчищення політичного ландшафту в країні»

Таксин Чинават спробував розв’язати політичну кризу шляхом оголошення позачергових виборів. І 24 лютого 2006 року розпустив нижню палату парламенту та призначив загальні вибори на 2 квітня того ж року. Він зорієнтувався, що підтримка партії ТРТ та її популістської політики роздавання «дармових» дотацій, яка особливо ефективна в північних сільських районах країни, забезпечить його переобрання. Так і сталося: коаліція Чинавата набрала 57 відсотків голосів. Однак через бойкотування виборів опозицією країну охопила конституційна криза. Несприйняття Чинавата в столиці було таким, що низка парламентських місць, на які парламентаріїв мали обирати за мажоритарною окружною системою, залишилася вакантною, бо в голосуванні не взяли участі й 20 відсотків виборців — мінімум, передбачений законом. А згідно з Конституцією парламент не має права проводити засідання чи формувати уряд, поки не обрано всіх його депутатів.

Тож опозиційні партії звернулися до короля Таїланду Бумібона Адульядета з проханням звільнити Чинавата з посади. Однак король відмовився це зробити. Натомість низка закулісних кроків монарха змусила прем’єра вже 4 квітня пообіцяти залишити пост після формування нового уряду. Цим він натякав Народному альянсу за демократію, що час припинити столичні мітинги. Проте й довибори 23 квітня не привели до заповнення вакансій. Конституційна криза тривала. 25 квітня король назвав її «безладом» і знову відхилив прохання про звільнення Чинавата з посади. Проте закликав Верховний Суд урегулювати кризу, і той 8 травня анулював результати виборів через «виявлені факти фальсифікації», постановивши провести повторні. Чинават пішов у відставку з посади прем’єра, але залишився виконувачем обов’язків до нових виборів. У серпні в Таїланді було сформовано нову Національну виборчу комісію. Король призначив чергові вибори на 15 жовтня.

Проте політична криза на цьому не вичерпалася: між Чинаватом та його супротивниками тривала жорстока боротьба за контроль над функціями держави. Побоюючись, що «Тай-Рак-Тай» переможе на будь-яких нових виборах, опозиційні партії спробували змінити склад виборчої комісії, а також вжили юридичних заходів, спрямованих на визнання «ТРТ» незаконною. Зі свого боку, Чинават діяв проти опонентів і заявляв, що збереже пост голови «ТРТ» після виборів.

Одним із прямих сигналів до перевороту стало кадрове рішення Чинавата, спрямоване проти групи вищих офіцерів, зокрема й майбутнього організатора перевороту генерала Сонтхі Буньяраткаліна, відомого критикою на адресу прем’єра. Лондонська газета «Times» повідомила, що в липні 2006 року 100 офіцерів середньої ланки, лояльних до Таксина Чинавата, було усунуто з ключових постів у гарнізоні Бангкока. За інформацією веб-сайта «Asia Times», Чинават у відповідь ледь не замінив своїми прибічниками військовиків на двох вирішальних (з погляду безпеки в столиці) посадах. Такі перестановки на тлі політичної кризи могли спровокувати її ескалацію й втягування простих трудящих у політичні «розбірки». Правлячі еліти не мали змоги розв’язати внутрішні суперечності в рамках конституційного поля, тому запровадили в країні воєнний стан. Передовсім, аби попередити появу народного руху, який міг би вийти з-під контролю чинних політичних партій та інститутів.

Утім, так не могло тривати надто довго. Чинават утратив народну підтримку, його критикували в пресі. Зростав суспільний тиск, спрямований на те, щоб примусити прем’єра піти у відставку до виборів. Можливо, так і сталося б, але король Бумібон переніс вибори на листопад. Це було останньою краплею, що переповнила чашу терпіння військовиків, які вирішили діяти. Одразу після захоплення основних урядових споруд було оголошено про відставку виконувача обов’язків прем’єр-міністра Таксина Чинавата, розпуск парламенту, уряду та Конституційного Суду. Військовики також заявили про запровадження в країні надзвичайного стану й комендантської години та про припинення дії Конституції 1997 року. Політичні зібрання, зустрічі або акції протесту за участю більш як п’ятьох осіб заборонили, діяльність ЗМІ обмежили. «Інформація повинна поширюватися лояльним і конструктивним шляхом, щоб сприяти поверненню країни до нормального життя», — підкреслювалося в розпорядженні влади. Відповідно до документа, Міністерство комунікацій Таїланду дістало право «не допускати поширення дезінформації, яка може перешкодити діям нової військової влади». У національній пресі запровадили цензуру, аби не допустити «спроб внесення розколу». Майже 300 радіостанцій на півночі країни, де екс-прем’єр мав неабияку популярність, були вимушені припинити трансляцію. Усім військовикам наказали повернутися до казарм, будь-яке пересування військ без санкції тимчасової влади заборонили. 20 вересня, середу, оголосили вихідним: усі державні установи, банки, фондова біржа, школи й більшість магазинів не працювали.

Ліквідувавши основні владні структури, військовики створили Раду з демократичних реформ при конституційній монархії, яку пізніше перейменували на Раду з адміністративних реформ (РАР), котра мала управляти країною до законних виборів у листопаді. Функції міністрів перебрали представники вищого військового керівництва. Обов’язки глави уряду тимчасово було покладено на генерала Сонтхі Буньяраткаліна, колишнього командувача Сухопутних військ Таїланду, очільника державного перевороту. Щоб «пом’якшити свій імідж», робити заяви від імені ради путчисти запросили колишню «Міс Таїланд». А після встановлення контролю над місцевими телеканалами, генерал Сонтхі у прямому ефірі звернувся до нації й оголосив, що військові не залишаться при  владі: «Рада не має намірів правити країною й відповідно до конституційної монархії якнайшвидше поверне владу народові». Метою ж перевороту він назвав діяльність з «розчищення політичного ландшафту в країні, збереження принципів демократії і передачі влади цивільному урядові з наступним проведенням виборів». Після цього було висунуто попередні обвинувачення на адресу колишнього прем’єра. Зазначалося, що його політика призвела до збільшення розриву між багатими та бідними, а також була спрямована на підрив демократичних інститутів. Тому переворот необхідний, щоб «повернути народу нормальне життя й гармонію». Інший представник путчистів також висунув проти Таксина Чинавата обвинувачення в корупції. Військовики планували утримувати владу два тижні, впродовж яких мали опрацювати новий проект Конституції та призначити нового прем’єр-міністра — цивільного й неупередженого. Перехідний уряд, за словами генерала, мав залишатися при владі цілий рік.

Державний переворот 2006 року — перший за останні 15 років у Таїланді. Збройні сили традиційно відіграють у країні досить важливу роль, серед упливових політиків немало вихідців із армійських кіл. Усього в країні з часу запровадження 1932 року конституційної монархії було 18 переворотів. Останню диктатуру повалено 1992-го, коли Народний альянс за демократію очолив масовий рух проти військової хунти. Хоч як дивно, але цього разу НАД підтримав заколотників. Тодішній лідер партії екс-прем’єр Чуан Лікпаї сказав журналістам: «Як політична сила ми не підтримуємо путчі в будь-яких проявах, проте за останні п’ять років уряд Чинавата заклав низку умов, за яких військовики були змушені піти на переворот. Провина за кризу в країні лежить на ньому». До речі, наступного після перевороту дня демократи планували масштабний виступ проти прем’єра. Тайці хотіли скористатися вуличною демократією для свого волевиявлення й розв’язати проблему правонаступництва. Опозиція мала намір вимагати від Чинавата піти у відставку й не висувати знову свою кандидатуру на майбутніх парламентських виборах.

На дулах танків були жовті смужки
тканини — символ відданості королю

Проте відсторонений від влади прем’єр аж ніяк не збирався миритися з втратою посади. 20 вересня в Нью-Йорку його радник Том Круесопон заявив, що Чинават не збирається просити політичного притулку в жодній державі, він «тримається спокійно — так, як і належить законно обраному прем’єр-міністрові». «Він добре поінформований про все, що відбувається на батьківщині, та налаштований захищати її конституційний устрій», — підкреслив найближчий прибічник колишнього прем’єра. Але насправді після усунення з посади Чинават вирушив до Великої Британії (хоча й мав змогу повернутися до Таїланду), де разом із сім’єю шукав політичного притулку. Після прибуття до Лондона він заявив, що «не має наміру найближчим часом повертатися на батьківщину», бо йому «потрібні перепочинок, на який він давно заслужив, та можливість займатися бізнесом». 21 червня 2007 року в пресі з’явилася заява англійського футбольного клубу «Манчестер Сіті» про прийняття офіційної пропозиції екс-прем’єра Таїланду Таксина Чинавата щодо купівлі акцій клубу та його боргів за 81,6 млн. фунтів стерлінгів. Отже, поки на його батьківщині створюється Національна антикорупційна комісія задля розслідування всіх випадків корупції та засудження винних чиновників з оточення Чинавата, а його особисте майно та майно найближчих родичів вивчається та оцінюється, сам колишній прем’єр не надто цим переймається. Більше того, він навіть не приховує свого справжнього матеріального стану.

Якщо ж повернутися до подій 19 вересня, треба зазначити: під час перевороту Чинават перебував у Нью-Йорку, збираючись виступити з доповіддю «Майбутнє демократії в Азії» на сесії Генасамблеї ООН. Дізнавшись про путч, він намагався відправити у відставку головнокомандувача Сухопутних військ і запровадити в країні надзвичайний стан, продиктувавши телефоном звернення в студію проурядового 9-го канала, котрий почав трансляцію його указу о 22.20 за місцевим часом. Згідно з інформацією газети «Bangkok Post», передачу перервали в той момент, коли студію зайняли військовики.

До 23-ї години війська й танки було розміщено на бойових постах у всіх стратегічних точках міста. Опівночі генерал Сонтхі та інші керівники військовиків мали аудієнцію в короля країни Бумібона Адульядета, який погодився на створення Ради з адміністративних реформ та запровадження воєнного стану. Взагалі військовики мали підтримку монарха й самі демонстрували лояльність та повагу до нього: на рукавах форми, на прикладах автоматів, на дулах танків були жовті смужки тканини — символ відданості королю. Тому, коли з’явилися чутки про висунення Бумібоном військ для придушення путчистів, вони так і залишилися чутками.

Наступного ранку військовики знов мали аудієнцію в короля, після чого Рада з адміністративних реформ змогла повноправно діяти. Було заарештовано віце-прем’єра, міністра юстиції Читчая Ваннасахита й міністра оборони Тхаммарака Ісарагуру. Посаду прем’єр-міністра країни було запропоновано керуючому Банком Таїланду Прідаядху Девакулі, й той погодився. За даними місцевої газети «Nation», цей фінансист перервав перебування в Сінгапурі, де брав участь у щорічному форумі Міжнародного валютного фонду, й повернувся до Бангкока. Міністр фінансів Тханонг Бидайя, котрий теж там перебував, склав повноваження і «перестав вважати себе міністром». Після цього Чинават склав повноваження лідера партії «Тай-Рак-Тай». «Обставини, що змінилися, підштовхнули мене зберегти майбутнє партії для всіх, хто її любить. Тому я складаю повноваження партійного лідера», — йшлося в його заяві через декілька днів після прильоту до Лондона. За таких обставин про вихід із «ТРТ» заявили також колишній заступник прем’єр-міністра Суракіат Сатиєнтай та колишній міністр праці Сомсак Тхепсутхін. Аналітики одразу наголосили, що це — показник розколу, який розпочався серед однопартійців.

Намагаючись не включати до керівництва колишніх представників владної верхівки, Рада з адміністративних реформ 1 жовтня подала королю на розгляд кандидатуру нового голови уряду — генерала у відставці Сураюда Чуланонта, якого й затвердили тимчасовим прем’єром (до проведення загальних демократичних виборів). Чуланонт — відставний генерал, колишній головком Сухопутних військ, останні три роки перебував у складі Таємної ради при королі. Одразу після призначення він заявив, що кабінет міністрів буде сформовано найближчого тижня. А говорячи про плани розвитку країни, зазначив: «Ми (тимчасовий уряд) сконцентруємося на самодостатній економіці, котру підтримує король. Ми не звертатимемо надмірної уваги на показники ВВП, а зосередимося на добробуті й процвітанні народу». Чуланонт став 24-м прем’єр-міністром Таїланду.

На додачу до кадрових перестановок 1 жовтня відбулися певні зміни й у законодавстві країни: Бумібон Адульядет підписав проект нової тимчасової Конституції королівства, який РАР подала на його погодження. Новий закон набрав чинності 2 жовтня. Відповідно до нього генеральний секретар ради Винай Пхаттиякул оголосив про трансформацію РАР на Раду з національної безпеки (РНБ). Згідно з новою Конституцією голова уряду висуває кандидатури членів кабміну; передбачається скликання однопалатного парламенту (Національної асамблеї), 250 членів якої призначатимуть представники хунти за згодою короля. Міністри до складу парламенту входити не можуть.

На основі цих положень 9 жовтня Сураюд Чуланонт оприлюднив склад тимчасового уряду, який затвердив король у ніч з 8 на 9 жовтня 2006 року. Тоді міністром фінансів і віце-прем’єром було призначено голову Центрального банку Таїланду Прідаядха Девакулу, а міністром закордонних справ — колишнього посла в США Нітью Пібулсонграма.

Військовики створили асамблею з вироблення Конституції

11 жовтня воєнний стан у країні було продовжено на невизначений термін через політичну нестабільність. Як заявив міністр оборони Банрод Сомтад, пояснюючи причини такого кроку, «воєнний стан необхідно зберегти бодай на місяць через політичну незбалансованість, після чого його можна буде скасувати». Сталося це аж 27 січня 2007 року, коли король Бумібон Адульядет підписав указ про негайне скасування воєнного стану в більшості провінцій.  Згідно з документом він перестав діяти в 41 із 76 провінцій, включно зі столицею Бангкоком, і зберігся лише в прикордонних північних та північно-східних районах королівства. Саме північ була основним осередком підтримки колишнього прем’єр-міністра Таксина Чинавата. На крайньому півдні країни надзвичайно гостро постала проблема ісламського тероризму, й воєнний стан, запроваджений там декілька років тому, було продовжено на три місяці ще 17 січня.

А 29 березня 2007 року прем’єр-міністр Сураюд Чуланонт після зустрічі з представниками РНБ оголосив більш-менш конкретну дату проведення загальних виборів у країні: вони відбудуться в неділю, 16 чи 22 грудня. Він також заявив, що незгодний із вимогами деяких політиків про запровадження надзвичайного стану в столиці під час майбутніх виборів задля запобігання можливому конфлікту, що його можуть спричинити дії опозиції. Прем’єр прояснив ситуацію й навколо референдуму стосовно нової Конституції. За його словами, він мав відбутися не пізніше вересня 2007 року. Посилаючись на секретаря комітету з розробки нового Основного Закону професора Сомкіда Лертпайтуна, прем’єр повідомив, що проект буде готовий у липні. Після цього його передадуть на розгляд створеній військовою владою Асамблеї з вироблення Конституції. Доопрацьований документ і буде незабаром винесено на загальнонаціональний референдум. Якщо більшість тайців підтримають Конституцію, відбудуться всенародні вибори.

І більшість тайців таки підтримали документ: за підсумками референдуму 19 серпня 2007 року нарешті погоджено нову Конституцію, розроблену асамблеєю. Основний Закон замінив так звану народну Конституцію 1997 року, за якою до вересневого перевороту жила країна. Він-таки анулював і тимчасову Конституцію, ухвалену військовиками після приходу до влади. Нова Конституція, однак, викликає певні побоювання в тайських політологів: схвалена лише з невеликою перевагою голосів (57,8% виборців), вона може спричинити розкол у суспільстві, адже близько двох третин населення північно-східних провінцій її не підтримали. У зв’язку з цим голова Ради національної безпеки генерал Сонтхі заявив, що провал референдуму на півночі країни — «серйозний урок для уряду». Хоча не можна вважати результат референдуму цілковито незадовільним. Більше того, можна сказати, що він нарешті вніс певну ясність у політичне життя країни. По-перше, схвалено нову Конституцію, по-друге, проголошено конкретну дату майбутніх парламентських виборів. Згідно з рішенням уряду від 27 серпня 2007 року, перші демократичні парламентські вибори в державі після воєнного перевороту 2006 року мали відбутися 23 грудня того ж року. Ця дата, офіційно затверджена королем країни, стала ще одним переломним моментом у політичному розвитку тайського суспільства. Однак пророковану перемогу Народний альянс за демократію на чолі з Апхісітом Ветчачівою не здобув через постійну критику популістських програм Чинавата для сільських жителів, котрі, зрештою, й визначили результат виборів.

Коаліція і прем’єр як міністр оборони

За даними виборчої комісії, офіційно оголошеними 26 грудня, до влади в Таїланді прийшла Партія народної влади (ПНВ) на чолі із Самаком Сундараветом. Партія колишнього прем’єра отримала 233 із 480 мандатів (слід зауважити, що «ТРТ», перетворена на ПНВ разом зі зміною лідера, залишилася вірною ідеям Чинавата й не приховує лояльності до свого попереднього керманича). НАД, що конкурує з ПНВ, отримав 165 місць, ще 37 мандатів у Партії тайського народу (ПТН). Тож не дивно, що одразу після підбиття підсумків лідер ПНВ Сундаравет заявив: «Я впевнений, що стану наступним прем’єр-міністром, адже моя партія здобула майже половину місць у парламенті». І його заява не була пустими балачками: досвідчений 72-річний політик створив парламентську коаліцію з 6 партій, залишивши в опозиції тільки НАД. Ця коаліція й віддала 28 січня 2008 року на його підтримку більш як половину голосів, утвердивши на посаді прем’єр-міністра. 29 січня він склав присягу, а вже 4 лютого завив, що віднині обійматиме й пост міністра оборони. «Коли військові не остерігаються втручання політиків в їхні справи, у них немає потреби прагнути захоплення влади», — пояснив С. Сундаравет. Не спинив новоспеченого прем’єра й позов демократів до Верховного Суду з вимогою перегляду результатів виборів: слухання у цій справі, що розпочалися 15 січня, аж ніяк не зашкодили поверненню на батьківщину колишнього голови уряду Таксина Чинавата. 28 лютого він прибув до Бангкока й одразу ж, супроводжуваний поліцейським конвоєм, вирушив до Верховного Суду, де йому та його дружині висунули обвинувачення в корупції. Розгляд цієї справи почався 12 березня. Поки що Чинават втратив можливість наступні п’ять років займатися політичною діяльністю й залишати країну. 24 червня та 4 липня він звертався до Верховного Суду з проханням виїхати з Таїланду до Великої Британії чи Китаю. Однак суд йому відмовив, бо аргументація причин поїздки, за словами суддів, недостатня. Однак це лише офіційна версія, бо будь-який громадянин Таїланду може назвати справжні причини відмови: у Великій Британії колишній прем’єр володіє одним із найкращих клубів англійської прем’єр-ліги — «Манчестер Сіті», а КНР надала Чинавату політичний притулок, і не факт, що не надасть знову.  

Шведські винищувачі, українські БТРи

Однак досі дається взнаки дещо різкувата реакція світової спільноти на вересневий переворот 2006 року. Одразу після подій США, Велика Британія та інші держави виступили із заявами, висловивши жаль з приводу втрати Таїландом демократії, та закликали повернутися до неї якомога швидше. Спочатку передові держави не висунули жодних претензій до цієї країни. Адже навіть представник Ради Безпеки США Фредерік Джонс сухо зазначив: «Ми очікуємо від народу Таїланду врегулювання внутрішніх політичних суперечностей у мирній формі, згідно з принципами демократії та правової держави». А вже 28 вересня Сполучені Штати оголосили про запровадження санкцій проти Таїланду, які полягали в припиненні військової допомоги на суму в 24 млн. доларів. Допомогу країні буде відновлено, щойно до влади в Таїланді прийде всенародно обраний уряд. Залишилася нез’ясованою й доля призначених на 2007 рік спільних американо-тайських військових навчань «Золото кобри». Крім того, всіх співробітників американського військового відомства, котрі тимчасово перебували в Таїланді, було відкликано. Цього разу США засудили переворот і почали вимагати негайної передачі влади законному прем’єрові Таксину Чинавату. Жорсткою була й реакція ООН. Тодішній її Генеральний секретар Кофі Аннан наголосив, що організація підтримує зміни урядів виключно демократичними засобами, а не під дулами гармат. Продемонструвати повагу до прав і свобод людини Таїланд закликала Верховний комісар ООН з прав людини Луїза Арбур. «Насильницьке та неконституційне усунення законно обраного уряду Таїланду 19 вересня, встановлення військового керівництва, анулювання Конституції 1997 року, розпуск парламенту, кабінету міністрів та Конституційного Суду — все це викликає нашу зростаючу занепокоєність», — ішлося в заяві Арбур від 26 вересня 2006 року. Геть протилежною була реакція МВФ та сусідніх Таїланду держав, зокрема Малайзії. МВФ гаряче підтримав усунення від влади корумпованого прем’єра, бачачи в цьому можливість відновлення реалізації в країні своїх інвестиційних програм. З усуненням від влади Чинавата припинився тиск на мусульманське населення півдня держави, що покращило стосунки з Малайзією.

Така неоднозначна реакція міжнародної спільноти дещо збила нове керівництво Таїланду з пантелику, й тривалий час воно не робило значних зовнішньополітичних кроків. Лише 9 січня 2007 року уряд зважився на вагому з погляду зовнішньої політики й економіки акцію: запровадив нові правила регулювання капіталовкладень у компанії країни. Згідно з новими вимогами іноземні інвестори не можуть утримувати більш як 50% цінних паперів таїландських компаній. На те, щоб виконати умови уряду, іноземні інвестори отримають два роки. До того ж їм надано рік на розкриття їхніх активів у Таїланді. Рухаючись далі в налагодженні зовнішньополітичного механізму, тайська влада обрала шлях гармонізації відносин із державами-сусідами, зокрема з КНР та Японією. Провідними питаннями для уряду стали економіка та оборонна галузь. Задля переоснащення останньої в липні 2007 року ухвалено рішення придбати у шведської компанії «СААБ» 6 винищувачів JAS-39 «Грипен» вартістю 450 млн. доларів, а 16 серпня укладено контракт на суму  117 млн. доларів із Харківським тракторним заводом імені В. Малишева на поставку до Таїланду 96 БТР-80 для боротьби із сепаратистським рухом на півдні країни.

Сьогодні перипетії між військовиками, представниками скинутого уряду, колишнім прем’єром і новообраним керівництвом уже позаду. Утримання Таксина Чинавата під наглядом, проведення чесних парламентських виборів, реформування управлінської системи в комплексі становлять саме той позитив, котрого домагалися військові з вересня 2006 року. І дарма, що теперішній уряд прихильно ставиться до колишнього прем’єра, адже нова Конституція чітко відмежовує судову владу від виконавчої й законодавчої, тому основні зусилля Самака Сундаравета будуть спрямовані на політичне й економічне відновлення країни, а зовсім не на просування ідеї «пригнічення народного прем’єра» Таксина Чинавата.   

Автор: Юлія ЦИРФА