Блок Юлії Тимошенко проти дуалізму влади

Спроби прийняти нову Конституцію в непарламентський спосіб видаються мені, каже народний депутат України Валерій Камчатний, наміром державного перевороту

Конституція України, 12-ту річницю якої ми щойно відзначили, протягом цих років у найгостріші моменти новітньої історії держави змушувала владний олімп повертатися в прописане нею правове русло. Отже, свою місію вона виконує. Щоправда, цей само процес і спричинив свого часу бажання змінити Конституцію.
На жаль, втручання, як то кажуть, не обійшлося без ускладнень. Вони щодня дають про себе знати. І тому знову постала проблема оновлення Основного Закону. Створена Президентом України Національна конституційна рада має на меті укладення взагалі нового проекту. Поза тим, мають свої напрацювання й політичні сили, зокрема низку змін до Конституції підготував Блок Юлії Тимошенко. Яких саме? Про це наша розмова з народним депутатом України п’ятого і шостого скликань Верховної Ради Валерієм КамЧатним.

Валерій Григорович Камчатний, уродженець міста Лебедин на Сумщині, випускник Харківського політехнічного інституту, працював на заводі «ФЕД», згодом на комсомольській і партійній роботі в Харківській області. У роки становлення незалежності України здобував управлінський, менеджерський досвід на підприємствах нових форм господарювання. 1999 року став одним із фундаторів осередку партії «Батьківщина» в Харківській області, певний час очолював його. Здобув фах юриста в Національній юридичній академії в Харкові. Очолив одне з наукових підприємств нафтогазового комплексу. Потім працював на керівних посадах у Харківській облдержадміністрації, помічником-консультантом народного депутата України. Під час президентської кампанії 2004 року був довіреною особою кандидата в Президенти України Віктора Ющенка в одному з округів Харкова. Уже в післявиборчий період знову повернувся на роботу в облдержадміністрацію. За списком Блоку Юлії Тимошенко на парламентських виборах 2006 і 2007 років народний депутат України. Йому 53 роки. Одружений. Має двох дітей — доньку й сина, а також онука.

— Валерію Григоровичу, як гадаєте, в чому саме Основний Закон має зазнати змін, щоб таки нарешті усунути суперечності в реалізації повноважень гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової, створити дієві механізми їхньої взаємодії, котрі ефективно спрацьовували б у системі стримувань і противаг, а важелі впливу цієї системи не перешкоджали виконанню повноважень владними інституціями? Наведіть як приклади новели з проекту конституційних змін, котрі обстоює БЮТ.

— Незаперечним є те, що зміни до Конституції вкрай необхідні, наявність політичної кризи і торік, і нині — докази такої потреби. За всієї поваги до нашого Основного Закону й з урахуванням позитивних оцінок європейської спільноти все ж таки певні моменти в ньому не відрегульовані. Вони з’явилися внаслідок непродуманих змін. І потребують виправлення. Найперше Блок Юлії Тимошенко обстоює те, що слід ліквідувати наявний дуалізм влади. Бо, на наше переконання, основна причина кризових явищ полягає в тому, що нині, на жаль, у країні фактично два центри впливу як виконавчої гілки влади. Це, власне, Кабінет Міністрів, а також Президент із його секретаріатом. Останніми змінами, внесеними до Закону «Про Кабінет Міністрів України», Президент має можливості впливати на роботу уряду, блокувати його рішення. Це нині й спостерігається. У світі такого нема ніде. Господарство, як то кажуть, повинно мати одного керівника, наділеного виконавчою функцією.

Торік Блок Юлії Тимошенко, щоб з’ясувати позицію виборців, запропонував провести всеукраїнський референдум, котрий і мав би дати відповідь на запитання про модель влади в Україні — парламентську чи президентську. Хоча ми пропонували 9 запитань, та ключовим є саме про державний устрій. Бо коли кажуть про існування парламентсько-президентської моделі, або президентсько-парламентської, самі себе вводять в оману. А якщо так і кажуть, мають на увазі наявність двох інституцій — парламенту і Президента. Отже, референдум мав би дати відповідь на запитання, хто є керівником виконавчої влади в державі. І тоді цей інститут влади мав би чіткий вплив на всю вертикаль виконавчої влади згори до низу.

Нині вертикаль, так би мовити, не витримує жодної критики, вона просто руйнується. От історія з викликами голів облдержадміністрацій. Як може Кабінет Міністрів управляти економікою, якщо на місцях посадовці, відповідальні за її стан безпосередньо, через тиск іншої вертикалі або з політичних мотивів відмовляються від взаємодії з урядом? Так само й міський голова Києва, а він же представник самоврядної громади, уникає суто службового діалогу з центральним органом виконавчої влади.

Зміни до Основного Закону можуть об’єднати парламент.

Отже, ми виступили з ініціативою створення спеціальної парламентської комісії, яка з дотриманням усіх процедур започаткувала конституційний процес. Ключова позиція Блоку Юлії Тимошенко: ми — противники прийняття нової Конституції України. Натомість пропонуємо внести зміни до певних розділів Основного Закону саме в спосіб, передбачений нею самою. Інші пропозиції, котрі нині лунають, не можуть бути реалізовані в конституційний спосіб. Це доводять і вчені, і практики-конституціоналісти. Скажімо, на недавньому науковому форумі, який досліджував конституційний процес, Голова Конституційного Суду України висловив думку: мовляв, Національна конституційна рада може стати органом, котрий прийматиме Конституцію в непарламентський спосіб, якщо Верховна Рада перебуватиме в недієздатному стані.

Проте, гадаю, криза мине якраз завдяки конституційному процесові. Бо одна річ — приймати законопроекти, внесені коаліцією чи опозицією, й перебувати в пошуку 226 голосів, аби довести наявність чи відсутність більшості, і геть інша — конституційні зміни. Вони в багатьох позиціях могли б об’єднати й ту, й ту частини сесійної зали. Тож усі спроби прийняти нову Конституцію в неконституційний спосіб видаються нині дуже схожими на спробу державного перевороту. До цього треба ставитися вкрай серйозно.

Поза тим, хочу нагадати, що сам процес створення Національної конституційної ради не мав би обмежуватися тільки волею однієї людини — указом Президента. До того ж її склад не зовсім відповідає політичному зрізові й суспільства, й істеблішменту, а отже, може викликати недовіру. І, відверто, відсутність роботи ради підтверджує такий висновок. Скажімо, друге засідання не відбулося з надуманих причин, мовляв, захворів голова парламенту.

Мені здається, ініціатори створення Національної ради зрозуміли хибність і безперспективність запропонованого шляху — створення проекту нової редакції Конституції. При цьому нам були запропоновані якісь концептуальні речі, самого тексту проекту надано не було. Утім, і цього досить, щоб висловити думку про небезспірність пропозицій.

Уважаю, що Президент мав повне право утворювати Національну конституційну раду як дорадчий орган, а вона сама може провести певну дискусію з окремих концептуальних положень майбутніх конституційних змін. І не більше.

Отримуйте більшість, формуйте уряд! Це просто

У робочій групі з місцевого самоврядування нас збирали, але ніхто й не питав нашої позиції, думки з реформування місцевої влади, запропонували тільки написати якусь наукову статтю з цієї проблематики. Тим і обмежилися. Проте відповідь на запитання, як приймати Конституцію, таки дали.

Тому ми й вирішили запропонувати напрацьовані нами зміни. Це відбувалося дуже демократично, ніхто нікого не змушував брати участь у цьому процесі. Створена невелика робоча група готувала тексти, ми їх проходили на засіданні, аналізували, обговорювали новели. Таких засідань відбулося декілька, я брав у них участь. Ми йшли буквально по кожній комі, літері, слову. Усе, що випливало з дискусії, обговорювали. А лідер нас переконувала в тому чи тому положенні.

— А що, Юлія Володимирівна особисто брала участь у засіданнях з проекту змін до Конституції?

— Так, Юлія Володимирівна особисто головувала на всіх засіданнях нашої фракційної групи. І тому всі ці питання ми пропустили через себе. Щоб потім не було недомовок чи різночитань. На наступному засіданні ми продивляємося, чи враховані запропоновані в тексти зміни. Так і створили певні напрацювання. Як член Регламентного комітету Верховної Ради, юрист, розумію, що говорити про офіційні зміни можна тільки тоді, коли їх буде внесено в порядку, передбаченому Регламентом і Конституцією. З цієї точки зору, зміни ще не внесено. Однак документ очікує свого часу.

— І яку ж форму правління передбачають зміни Конституції від БЮТ, пане Валерію?

— Парламентську зі збереженням фігури Президента. Він матиме певні обмежені повноваження, як, наприклад, у Німеччині.

— І ви переконані, що Президент з цим погодиться?

— Йому доведеться погодитися, якщо за такі зміни проголосує парламент.

— У принципі, посаду Президента може обійняти й інша людина?

— Може, а той, хто був Президентом, може бути Прем’єр-міністром. Перемагайте на виборах, отримуйте більшість у парламенті, формуйте уряд. Нема нічого складного. Ми пропонуємо, щоб політична сила, котра здобула найбільшу підтримку на виборах, фактично формувала уряд. Ми також за двоступеневу систему виборів: у другий тур парламентських перегонів виходять партії, котрі набрали більшість голосів. І при цьому зберігається існуючий тривідсотковий бар’єр. Це можна, утім, обговорити. Партії конкурують на виборах, переможниця, незалежно від кількості здобутих відсотків, отримує 226 мандатів у парламенті. Тобто вона фактично вже є більшістю. Інші можуть приєднуватися й створювати коаліцію виключно задля посилення впливу більшості. Бо таки 226 чи 228 голосів — це мало, щоб бути стабільною більшістю. Тож, за нашим сценарієм, питання про формування владної коаліції саме для висунення кандидатури прем’єра знімається. Але тут: або — пан, або — пропав.

Змін має зазнати й система формування виборчих комісій: на професійній, а не на партійній основі, як нині. По-перше, вони будуть незаангажовані. А по-друге, варто застосувати метод випадкової вибірки списку, щоб склад комісій постійно оновлювався.

Основною «фішкою» реформування суддівського корпусу є виборність суддів, а не їхнє призначення, як це робиться нині. Завдяки нововведенню зникнуть корупційні відтінки, а суди формуватимуть не за політичними поглядами. Чіткіше прописано й питання прокуратури, яка нині виступає політичним інструментом подеколи більше, ніж правовим.

Виконкоми і вертикаль

– Досі відсутність сталого й ефективного законодавства з діяльності місцевих органів влади заважає реалізовувати принципи Європейської хартії місцевого самоврядування й, урешті, не сприяє розвиткові територіальних громад. Який основний принцип реформування місцевого самоврядування обстоює ваша фракція та коаліція загалом?

— Система самоврядування має чимало проблем, та головна серед них полягає в тому, що значну частину ресурсу забирає центр, а потім наділяє області своєю ласкою. Можливості місцевого самоврядування мають бути потужні й повинні розвиватися. А його завдання — займатися господарством на місцях, а не лише представляти політичну партію й політику, залежно від того, хто там одержав більшість.

— Тобто ви проти виборів на партійній основі?

— Ні, Блок Юлії Тимошенко не виступає проти пропорційної системи виборів на партійній основі. Навпаки. Бо якщо парламент і уряд формуються на партійній основі, логічно вибудувати вертикаль влади, щоб на місцях можна було провести управлінські рішення більшості й уряду. А от політики як такої на місцевому рівні не повинно бути. Вибори на пропорційній основі мають визначити політичну силу, яка відповідально здійснюватиме місцеве самоврядування, займаючись дахами, дорогами — місцевими господарськими питаннями. А не так, як нині в Харківській облраді, — щосесії партійні збори «регіоналів». То вони з політичних мотивів забороняють діяльність осередку партії «Батьківщина», то приймають рішення про мову тощо. Відповідальне місцеве самоврядування має займатися виключно місцевими проблемами, але при цьому має бути збережена вертикаль влади згори до низу.

— І для цього, мабуть, варто утворювати виконкоми рад? Чи виконавчу владу територіально мають здійснювати державні адміністрації?

— Вочевидь, необхідно йти шляхом створення виконкомів рад. Ми прагнемо дотримання європейських стандартів, адміністрації в тому вигляді, в якому вони існують тепер, мають бути ліквідовані. Бо саме вони і є нині ознакою дуалізму влади на місцевому рівні. Якщо їх і залишити, то наділити іншими функціями. А ради мають сповна виконувати свої власні широкі повноваження і з земельних питань, і з приватизації, і з бюджету.

Їхня робота має бути підконтрольна виборцям, голосування, крім традиційно таємних (приміром, за керівні персоналії), — відкритими, виборці повинні знати, як і за що голосував кожен депутат. На центральному рівні, у парламенті, з усіма голосуваннями можна ознайомитися, а волевиявлення депутатів місцевих рад — таємниця. Хто там земельки прихопив, хто що пролобіював, хто голосував за підвищення комунальних тарифів, наприклад, не видно для загалу.

Називати все своїми іменами і застосовувати Конституцію як закон прямої дії

— Валерію Григоровичу, ось ви доводите переваги імперативного мандата на всіх рівнях. Однак де гарантії, що не знайдеться кілька обранців, котрі будуть здатні будь-якої миті змінити конфігурацію обраної влади так, як це відбувається нині в парламенті?

— Закони мають бути однакові для всіх. Ось подивіться, закон про імперативний мандат для місцевих рад попрацював непогано. Він дав свої результати, люди подумали над своєю поведінкою. Втратили мандати там, де справу таки довели до кінця. І нині на місцевому рівні в радах навели лад. Так само треба діяти й на центральному рівні. Я, приміром, вважаю: оскільки норми Конституції — це норми прямої дії, треба й керуватися нормою статті 81. А в ній сказано, що в разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії або блоку політичних партій, до складу депутатської фракції цієї політичної партії або блоку чи виходу його зі складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії або блоку з дня прийняття такого рішення. То я читаю так, що до цих заходів вдаються відповідно до самого Основного Закону, норми якого й мають пряму дію. До речі, ми цією нормою скористалися і торік, коли ініціювали дострокові парламентські вибори, і нині, коли з коаліції вийшли два депутати. І говорити, що вони вийшли не з фракції, а з коаліції, тому, мовляв, не можна застосувати цю норму, — це словоблуддя. Речі треба називати своїми іменами, дії кваліфікувати відповідно — виключати цих людей із фракції і заводити нових за списками.

— А чи буде так насправді?

— Ми над цим працюємо, застосовуючи судові механізми.

— Валерію Григоровичу, як член Регламентного комітету парламенту, в якому працюєте вже не одне скликання, розкажіть про принципові, на ваш погляд, моменти, котрі слід виписати в Регламенті Верховної Ради?

— Пропоную додати фразу: «Регламент вимагає його виконання». Звісно, це жарт про таке доповнення. Однак справді його треба дотримуватися. А фракція БЮТ ще минулого скликання ініціювала низку законопроектів з урегулювання питань про роль, місце, права опозиції. І нині це ключове завдання. Скажімо, треба виписати механізм проведення години уряду. Варто регламентувати й умови блокування роботи парламенту. Нам можуть закинути: мовляв, БЮТ також вдається до блокування. Однак треба враховувати причини. Адже ми блокували задля того, щоб не реалізувалася, не мала продовження й наслідків велика зрада виборців, зрада волевиявлення українського народу. А нині опозиція блокує роботу, наприклад, з питань НАТО (про що вже давно прийнято рішення на законодавчому рівні), або висуває надумані вимоги, або деякі політичні силу прагнуть скористатися моментом і шантажувати уряд. Треба зупинитися й бути толерантними, розуміти свою велику місію народного обранця. Адже народ нам довірив владу не для того, аби ми з’ясовували свої стосунки, а щоб виконували законотворчу роботу.

Ось наведу приклад діяльності парламенту Чехії, де я недавно був по лінії Центральноєвропейської Ініціативи. До речі, в Чехії також нині складна ситуація між більшістю й опозицією. Однак вони не переступають межу. Скажімо, мають домовленість: якщо в сесійній залі, приміром, двоє з коаліції відсутні, то стільки ж осіб не реєструються від опозиції. Ця домовленість, хоча й ніде не записана, діє, щоб зберегти паритет сил. Щоправда, у них чітко забезпечується присутність парламентаріїв на сесії і вони не голосують картками одне одного. А ще приймають рішення не конституційною більшістю, а тактичною, тобто більшістю від кількості присутніх.

– На жаль, у нас це важко уявити.

— Бо для деяких депутатів парламент залишається дахом, майданчиком для лобіювання власних, найперше бізнесових інтересів.

— Можливо, варто все ж таки змінити для поліпшення ситуації виборчу систему? Бо нині саме складання партійних виборчих списків не доступне самим виборцям, вони не впливають на склад парламенту, відповідальність лежить тільки на лідерові. Його обирають, а потім виявляється, що список ненадійний…

— Суспільна дискусія про переваги й недоліки відкритих і закритих списків, звісно, має право на життя. Нині ми виступаємо за пропорційну виборчу систему та формування виборчих списків самими партійними й міжпартійними осередками. Запровадження відкритих списків може призвести до озлобленої конкуренції і всередині партійних осередків, і партій загалом. Це призведе до лавини розбіжностей усередині політичних сил. Подивіться, і так на кожному кроці спостерігаємо, коли на базі партій утворюють трампліни інші. А закриті списки, переконаний, виправдані багато в чому. Бо вони закриті навіть не від опонентів чи виборців, а від самих однопартійців. У Блоці Юлії Тимошенко вся робота з формування списку ведеться демократично, кандидатури обговорюємо й висуваємо на місцевих конференціях. Як правило, партійний актив — це люди авторитетні, котрі пройшли суворий шлях роботи в опозиції, і виборці їх знають. У списку БЮТ чимало депутатів ще четвертого скликання парламенту, вихідців із бізнесу, є й новачки — відомі юристи, підприємці, люди, авторитетні у сферах своєї попередньої діяльності. Звісно, вони підтримують партію, законом це не заборонено. Є системи спонсорської допомоги, партійних внесків. Їхній обсяг визначає кожен член партії самостійно: скільки має можливість сплатити у вигляді внесків, стільки й платить, або щомісяця, або раз на рік — не менше.

На дострокових виборах 2007 року всі 107 депутатів, котрі працювали в парламенті п’ятого скликання, були рекомендовані міжпартійними конференціями до виборчого списку, до того ж на місця, не нижчі за ті, на яких балотувалися на попередніх перегонах. Адже люди показали на ділі, що вони підтримують партійну програму, активно висловлювали свою позицію, тому правильно було довірити їм балотуватися вдруге. Мене, наприклад, підвищили на 24 пункти. І я надзвичайно гордий тим, адже це оцінка моєї праці в парламенті, в партії. Звісно, хочеться бути вище за 99, але сотня також втішає.

— Валерію Григоровичу, однак слова «робота в округах» дещо дисонують із сутністю пропорційної виборчої системи, чи не так?

— Не так! І далеко не так. Незважаючи на те, що основна робота — законодавча, вона не може бути ефективна без зв’язку з виборцями. Раніше ходили до парткому, а тепер ідуть до народного депутата. Тому фракція закріпила за кожним один-два округи, працюють громадські приймальні, один зі штатних помічників відповідальний за роботу з виборцями на місцях.

— Це закріплення було ще під час виборів?

—Так, було закріплено 200 осіб за округами, а до парламенту пройшли 156. Тому тепер депутати мають по одному-два округи. Я, приміром, 173-й, до якого входять два райони — Київський і Дзержинський у Харкові, та 183-й — Харківський район та місто Люботин. Це одні з центральних і найбільших за чисельністю. Веду особистий прийом, а крім того, люди щодня йдуть до громадських приймалень. Маю щоденну інформацію з округів, передають різні прохання, отже, майже постійно підтримується зв’язок із місцевими радами. Хоча з обласною — поки що не складається, бо політична культура в ній, на жаль, має рівень, за якого депутати дозволяють собі застосовувати навіть фізичну силу проти опонентів. А цього озлобленого політиканства якраз і слід позбавлятися.

— Валерію Григоровичу, дякую за розмову й бажаю успіхів.

Інтерв’ю вела Світлана  Писаренко.