М’ясо: дефіцит чи саботаж?

Татусь п’ятирічного малюка, котрий відвідує один із черкаських дитячих садочків, звернувся до нашого журналу з такою проблемою. Проаналізувавши меню дитячого харчування, яке до того ж не вельми охоче оприлюднюють, він звернув увагу на те, що в наборі продуктів зовсім мало м’ясних страв. Оскільки медики рекомендують дітям вживати достатньо білків, у тому числі й тваринного походження, батько намагався привернути увагу до цієї проблеми органів освіти, котрі опікуються дитячими садками. Однак камінь спотикання – оті 3 гривні 50 копійок, які виділяють в обласному центрі на один день для харчування дошкільнят. А на забезпечення малюків повноцінною їжею потрібно принаймні вдвічі більше коштів.

Коментуючи ситуацію, завідувачка відділення гігієни дітей і підлітків Черкаської міської санепідемстанції Надія Олексієнко визнала: справді, фізіологічні норми харчування дітей як у дошкільних закладах, так і в школах порушуються, передусім через високі ціни, зокрема на м’ясні продукти. Дітям, особливо дошкільного й підліткового віку, слід віддавати перевагу яловичині. А вона нині коштує зовсім недешево, отож і буває в меню освітянських закладів украй рідко. Неодноразові сигнали лікарів до владних органів, зокрема до Черкаської міської ради, не було почуто. Ніхто на них так і не відреагував.

Черкащина здавна відома як край розвинутого тваринництва. Раніше вона забезпечувала молоком і м’ясом чимало регіонів України, Росії та інших країн. Проте останніми роками молочне виробництво через зменшення кількості молочної худоби відчутно скоротилося. Здавалося б, натомість має розвиватися м’ясне скотарство. Однак сьогодні спостерігаємо значне зменшення виробництва яловичини у структурі галузі. Це, зауважують фахівці, пов’язано перш за все зі скороченням поголів’я великої рогатої худоби й розвитком свинарства та птахівництва. Лідером м’ясного виробництва стало пташине м’ясо, якого виробляється понад дві третини, а яловичини — лише одну п’яту. За останні 16 років її частка в структурі виробництва м’яса в області зменшилася більш як удвічі. Тим часом медики радять населенню споживати яловичини бодай 50 відсотків від усіх м’ясних продуктів.

Чи враховують це господарські структури, зокрема місцеві управління агропромислового розвитку райдержадміністрацій, котрі мали б націлювати керівників сільгосппідприємств на розвиток м’ясного скотарства й заохочувати його? Ось живий приклад. Іще позаторік товариство «Урожай», що господарює на землях кількох районів, стало ініціатором нарощування поголів’я м’ясної породи худоби. Воно й зробило перші кроки до здійснення задуму, плануючи залучити до співпраці приватний сектор. Однак районні управління по суті зігнорували добре починання, ніяк не підтримавши його організаторською роботою серед індивідуальних власників корів. Мовляв, навіщо докладати зусиль, якщо виробництво яловичини є збитковим.

І справді, його збиковість на Черкащині, як і в цілому в Україні, висока. Вона сягає нині 38 відсотків. Господарники кивають на низькі заготівельні ціни, які встановилися в державі останніми роками. Здавалося б, кому за таких умов вигідно займатися відгодівлею великої рогатої худоби? Проте попри всі негаразди у трьох районах лівобережної зони області — Чорнобаївському, Золотоніському та Драбівському — м’ясне виробництво, як і раніше, ґрунтується на яловичині. І, з’ясувалося, не так це вже й збитково, як намагаються довести ті, хто уникає клопотів з утримання корів і бичків. До того ж дедалі відчутнішою стає державна підтримка. Кошти, передбачені як доплата сільськогосподарським виробникам, до області надходять своєчасно. Отож стимул до праці — досить вагомий.

Інша річ, що навіть у  господарствах, спеціалізованих на вирощуванні й відгодівлі худоби м’ясних порід, часом не все гаразд, а тварини, котрих здають на переробку, «не тягнуть» на вгодованих. Три племзаводи та два племрепродуктори, чотири товарні господарства, які, власне, й представляють нині галузь на Черкащині, явно потребують нарощування потужностей. Лише завдяки тому, що уряд зняв обмеження, які досі існували на одержання дотацій, область змогла претендувати на 692 тисячі гривень дотації на утримання м’ясних корів.

Про інші багатогалузеві господарства в цьому сенсі й казати нічого. Приміром, у Канівському районі велика рогата худоба на межі зникнення. У ній нині налічується лише 194 голови в усіх сільськогосподарських підприємствах. Увесь західний регіон області, включаючи Жашківський, Монастирищенський, Уманський і Христинівський райони, на який припадає трохи менше чверті сільськогосподарських угідь Черкащини, виробляє м’яса у 2,7 раза менше, ніж один Золотоніський район, котрий господарює на восьми відсотках сільськогосподарських угідь області. А найкрасномовніше рівень виробництва яловичини в області засвідчує показник виробництва на сто гектарів сільгоспугідь — за вісім місяців минулого року він становив в області лише 17,3 центнера.

Тим часом їздити кудись по досвід вирощування худоби на м’ясо в промислових масштабах і на дешевих кормах черкащанам не варто. На виїзному засіданні колегії головного управління агропромислового розвитку такий досвід керівники аграрної галузі вивчали в агрофірмі «Атлантик Фариз ІІ». Саме це господарство й виробляє прибуткову яловичину. Причому розмах виробництва досить солідний: нині тут вирощують три тисячі голів великої рогатої худоби, а незабаром планують вийти на п’ять тисяч. Основний фураж — силос і корнаж із зерна кукурудзи. Велике значення має безприв’язне утримання молодняку на глибокій підстилці. Ось і всі, так би мовити, технологічні «секрети». Можна додати хіба що чималі площі пасовищ, використовувані для отримання високоякісної яловичини, а також застосування раціону годівлі бичків з великим вмістом кукурудзи.

Усе це цілком до снаги будь-якому господарству. Такий висновок зробили учасники колегії. Ось тільки, чи застосують побачене на практиці, покаже час. Принаймні відновлювати виробництво яловичини настійно вимагає споживча політика держави. І не враховувати цього не можна. Як і того, що батьки повинні бути спокійними за повноцінні норми харчування дітей як у дошкільних закладах, так і в школах.

Автор: Владислав Кирей