«Очевидцев злодеяний батальона «Нахтигаль» следует подготовить для допроса»

У лютому 1941 року провід ОУН домовився з німецьким командуванням про вишкіл двох легіонів — «Нахтігаль» і «Роланд». Солдати мали стати базою майбутньої української армії, воювати на українській території проти більшовиків. Командиром «Нахтігалю» призначили Романа Шухевича, на початку літа під його керівництвом перебувало 330 осіб.
За розповідями головного командира УПА Василя Кука, після оголошення німецько-радянської війни курінь попрямував до Львова й увійшов до міста вранці 30 червня. Глава Греко-католицької церкви митрополит Андрій Шептицький особисто благословив їх. Того ж дня, ввечері, відбулося проголошення Акта відновлення Української держави.
Німецьке командування ультимативно вимагало скасування цього акта, а коли цього не сталося, почало застосовувати репресії. Було дано накази заарештувати голову Проводу ОУН Степана Бандеру та Голову Державного правління Ярослава Стецька. Через це вояки легіону відмовилися від подальшої служби в німецькій армії, їх зняли з фронту та відправили до Німеччини. «Нахтігаль» реорганізували в охоронний батальйон № 201. Після розформування багато солдатів перейшли до Української повстанської армії, у складі якої боролися зі своїми вчорашніми союзниками.

«Возвеличення дивізії «Нахтігаль» і замовчування ганебних фактів каральних операцій за її участю — це чергова спроба перевернути історію навиворіт, заплутати школярів і студентів, змушених учитися за «бандерівськими» підручниками». Після політики наша історія залишається однією з найдискусійніших тем в українському суспільстві. Останнім часом спецслужби почали розсекречувати матеріали, які цілковито змінюють і заперечують усталені поняття чи офіційну «громадську думку» про певну сторінку історії. Комусь, щоправда, здається, що це просто бажання укотре переписати давні події з огляду на нинішню доцільність. От і з’являються наведені коментарі на численних тематичних форумах або сторінках періодичних видань.

У попередньому номері ми писали про діяльність Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Цим матеріалом хочемо познайомити читачів із нещодавно розсекреченими матеріалами про дивізію «Нахтігаль». Останнє було зроблено як відповідь на необґрунтовані заяви голови Ради ізраїльського меморіального комплексу «Яд Вашем» Йосипа Лапіна. У ЗМІ він оприлюднив інформацію про наявність великого досьє, яке нібито доводить участь Романа Шухевича та «Нахтігалю» в антиєврейських акціях.

Галузевий державний архів СБУ провів власне дослідження, яке поставило під сумнів заяву Лапіна. Так, у жодній з кількох кримінальних справ на вояків «Нахтігалю», які є в архіві, НКВС-КДБ не згадував про їхню участь в антиєврейських акціях. Окрім того, серед матеріалів агентурної справи «Берлога» на керівників проводу ОУН було знайдено хроніку ОУН із 1941 року, де, зокрема, йдеться про заборону воякам ОУН брати участь в акціях проти євреїв у липні 1941 року.

За словами радника голови СБУ з науково-дослідницької роботи Володимира В’ятровича, німці часто провокували місцеве населення до погромів. Так вони діяли у Польщі, Прибалтиці, Західній Україні. У Львові приводом для цього було використано факти масових убивств політв’язнів силами НКВС, які залишали місто. Німецьке командування оголосило вбитих жертвами «жидо-більшовизму» і закликало населення помститися. Проте, як свідчать матеріали хроніки, керівництво ОУН не піддалося на провокації.

Окрім цього, співробітники архіву знайшли велику кількість документів за 1959—1960 роки, які показують механізми фальшування доказів проти «Нахтігалю» КДБ.

На «круглому столі», присвяченому неучасті батальйону «Нахтігаль» у каральних операціях, працівники архіву СБУ розповіли, що слідство про масові вбивства євреїв у Львові у перші дні німецької окупації почалося відразу після завершення Другої світової війни. Для цього створили Надзвичайну державну комісію, результати діяльності якої були підтверджені Міжнародним військовим трибуналом у Нюрнберзі на засіданнях 30 серпня і 15 лютого 1946 року.

Головний обвинувач від радянської сторони Генеральний прокурор Роман Руденко тоді заявив: «Загони гестапівців ще до захоплення Львова мали складені за наказом німецького уряду списки найвидатніших представників інтелігенції, призначених до знищення. Убивства радянських громадян здійснювалися не випадковими бандитськими групами німецьких офіцерів і солдатів, а згідно із затвердженими планами німецькими військовими з’єднаннями, поліцією та СС».

За словами Володимира В’ятровича, факти, встановлені Надзвичайною державною комісією, не підлягали сумніву до прес-конференції східнонімецького професора Альберта Нордена, яка відбулася 24 жовтня 1959 року. Він зробив сенсаційне «відкриття»: масові вбивства у Львові організували й здійснили… українці, вояки спеціального батальйону «Нахтіґаль». Згодом з’ясувалося,  що його звинувачення були спрямовані не так проти українців, як проти професора Теодора Оберлендера, який у 1941 році був німецьким зв’язковим офіцером у цьому українському батальйоні.

Мотивом цієї масштабної кампанії було прагнення кинути тінь на західнонімецький уряд канцлера Конрада Аденауера, який у 1953 році призначив Теодора Оберлендера на посаду міністра в справах жертв війни, депортованих і репатрійованих німців. Останній опікувався мільйонами німців та переселенців із колишніх земель Рейху, які після війни відійшли до Польщі, Чехословаччини та СРСР. На їх базі було вирішено створити політичну партію з чітким антилівим ухилом, що не могло подобатися комуністам. Частково компрометація уряду Аденауера і безпосередньо Оберлендера вдалася — попри виправдання в суді він мусив піти у відставку як міністр, причетний до гучного політичного скандалу.

Іншим завданням кампанії проти «Нахтігалю» було відвернення уваги світової громадськості від злочинних дій КДБ. Незадовго до скандальної прес-конференції терорист КДБ Богдан Сташинський у Мюнхені позбавив життя провідника ОУН Степана Бандеру.

Відомо, що збирати доказові матеріали про участь Теодора Оберлендера та батальйону «Нахтіґаль» у знищенні єврейського населення у Львові для «німецьких друзів» почало Друге управління КДБ УРСР, яке отримало таку вказівку з Москви.

Серед іншого у знайдених в архіві СБУ документах містяться інструкції з Москви щодо перевірки: «Установленных очевидцев злодеяний батальона «Нахтигаль» следует подготовить для допроса работниками прокуратуры… При подготовке к допросам следует использовать опубликованные в прессе статьи о преступлениях «Нахтигаля».

Що ж до заяви Йосипа Лапіна, то ізраїльська сторона вперто не хотіла знайомити українську делегацію з досьє Романа Шухевича з архіву «Яд Вашем». Натомість із нашої сторони представникам ізраїльського меморіального комплексу передали копії усіх документів з архіву СБУ, що стосуються ситуації у Львові влітку 1941 року та неучасті батальйону «Нахтігаль» в антиєврейських акціях. Згодом директор архівного департаменту «Яд Вашем» Хаїм Гертнер підтвердив, що жодного досьє на Шухевича у них немає, а Йосиф Лапін, який повідомляв про його існування, не є співробітником архіву.

Автор: Олексій СИЩУК