Теоретико-правові підходи щодо визначення переліку принципів конституційного судочинства

Принципи конституційної державності, закріплені в Конституції України (верховенство права, поділ влади, верховенство основних прав і свобод, діяльність Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції), відтворюються в конституційному судовому процесі, покликаному гарантувати конституційний лад у нашій державі. У зв’язку з цим варто приділити особливу увагу науковому пошуку в напрямі формулювання принципів конституційного судочинства як його найзагальніших і найсталіших рис.

У наукових дослідженнях з проблем розвитку конституційного права питання про визначення переліку принципів конституційного судочинства було предметом вивчення в межах ширшої проблематики — статусу Конституційного Суду України як гаранта конституційного ладу (М. Савчін [11]), правових проблем становлення та функціонування конституційної юстиції (В. Гергелійник [2]), процесуальних аспектів відправлення конституційного правосуддя (М. Вітрук [1], І. Назарова [9]) тощо. Чинне законодавство не містить переліку принципів конституційного судочинства. Натомість статтею 4 Закону України «Про Конституційний Суд України» [10] визначено основні принципи діяльності КС: верховенство права, незалежність, колегіальність, рівноправність суддів, гласність, повний і всебічний розгляд справ, обґрунтованість прийнятих рішень. Однак діяльність Конституційного Суду України полягає не лише у відправленні конституційного судочинства. Вона стосується й порядку призначення суддів, розподілу повноважень між головою та двома заступниками, припинення повноважень суддів, питань організації діяльності КС тощо.

Таким чином, наявність теоретичної проблеми й недостатня врегульованість чинним законодавством зумовила потребу визначення переліку принципів конституційного судочинства.

Для з’ясування сутності терміну «принцип» і формулювання його змісту стосовно конституційного судочинства слід виходити з аналізу двох аспектів цієї проблеми. По-перше, філософського, що дозволить якнайповніше визначити підходи до сутності родового поняття «принцип». По-друге, зі змісту конституційного судочинства як правового явища. Такий двоаспектний підхід уможливлює конкретні висновки та формулювання поняття «принципи конституційного судочинства».

З позицій філософії принцип визначають як основу, начало, керівну ідею або основне правило поведінки [15, с. 363]. У науковій юридичній літературі із загальнотеоретичних проблем розвитку кримінального права С. Келіна та В. Кудрявцев визначили принципи як породження суб’єктивного сприйняття людиною об’єктивного світу, свого роду орієнтири взаємовідносин людини зі світом, котрі настільки глибоко ввійшли в наше «я», що сприймаються як щось об’єктивне, існуюче поза межами нашої волі [5, с. 7].

Таке розуміння сутності принципів не суперечить філософському сприйняттю, але конкретизує його стосовно предмета тієї науки, у межах якої здійснювався науковий пошук. Зазначене підтверджує сформульована дослідниками особливостей діяльності правоохоронних органів теза про сутність принципів. Відповідно до неї останні можуть виступати і як правові вимоги. На відміну від конкретних законодавчих приписів ці вимоги обов’язкові не лише для органів, посадових осіб і громадян, покликаних дотримуватися законів і виконувати їх, а й для органів, котрі в своїй правотворчій діяльності мають спиратися на загальноприйняті демократичні вимоги або традиції в тій чи іншій сфері [4, с. 51].

У теорії права його принципами називають основоположні загальноприйняті норми, які виражають властивість права і мають вищу імперативну юридичну силу. Тобто виступають як незаперечні вимоги, що їх висувають до учасників суспільних відносин з метою досягнення соціального компромісу. Принципи права називають і ціннісним стрижнем правової матерії, своєрідним «вищим правом». Вони можуть бути прямо сформульовані в законодавчих актах чи виникати із загального змісту таких актів, зумовлювати тим самим напрями правотворчої, правозастосовної чи іншої юридичної діяльності [12, с. 258].

Спільним у всіх цих підходах є розуміння принципів як основи певного явища, правової матерії, поведінки. Відмінності постають у «наповненні» основи конкретним змістом, що залежить від специфіки певного явища чи поведінки. Так, у загальнофілософському сприйнятті принцип — основа поведінки. А з юридичного погляду це — правова основа, в якій відтворено ідеї права й цінності.

Згадані положення мають бути застосовані до визначення принципів конституційного судочинства на підставі врахування його специфіки. У чому вона полягає?

Конституційне судочинство є здійсненням конкретним уповноваженим органом держави — Конституційним Судом — операцій з нормами конституційного права, пов’язаними з вирішенням правового конфлікту в формі юридичної справи на користь зацікавлених суб’єктів права. Такі операції закріплюються в офіційних документах. Їхню форму визначає закон, регулюють процесуально-процедурні норми й забезпечують відповідні способи юридичної техніки. Конституційне судочинство — це процесуальна форма діяльності судової гілки влади з питань, які належать до юрисдикції Конституційного Суду. Хоча межі відносин у сфері діяльності КС України окреслено окремою структурною складовою Конституції [7] — розділом XII, однак віднесення Конституційного Суду до судової гілки влади засвідчує аналіз статей 6 і 124 Конституції. Так, статтею 6 встановлено: державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. А статтею 124 зафіксовано: судочинство здійснює КС і суди загальної юрисдикції.

Визначаючи місце органу конституційної юстиції в системі органів державної влади, думку про віднесення Конституційного Суду до судової гілки підтримують Ж. Овсепян [13, с. 165], М. Вітрук [1, с. 87]. Водночас існують наукові погляди щодо наявності в Україні тенденції формування четвертої гілки влади — контрольно-наглядової — і віднесення до її сфери КС [14, с. 13—14; 2, с. 40—41].

Не ставлячи за мету формулювання остаточного висновку про місце в системі органів державної влади Конституційного Суду, доцільно виходити зі змісту конституційних приписів, якими визначено його належність до органів, котрі здійснюють судочинство. Нагадаємо, будь-які інші гілки влади, крім законодавчої, виконавчої й судової, Конституція не передбачає.

Специфіку конституційного судочинства засвідчує, зокрема, і стадійність конституційного судового провадження. При цьому стадії мають певну послідовність, якої слід дотримуватися. Конституційне судочинство є прерогативою єдиного органу конституційної юрисдикції — Конституційного Суду, визначеного як орган конституційного правосуддя. Він також має повноваження щодо тлумачення Конституції та законів.

Відтак сформулюємо принципи конституційного судочинства. Це — основні ідеї, відтворені в нормах конституційного судового процесу. Останні визначають природу, сутність і зміст принципів конституційного судочинства, які реалізуються через:

— узагальнене закріплення основ конституційного судового процесу;

— однотипне формулювання конституційних процесуальних норм;

— вплив на суспільні відносини шляхом встановлення засад вирішення правових конфліктів на підставі й у порядку, визначеному нормами конституційного процесуального права.

Співвідношення принципів конституційного судочинства і норм конституційного процесуального права відтворено в таблиці 1. При цьому під нормами конституційного процесуального права маємо на увазі норми, якими врегульовано суспільні відносини в сфері відправлення конституційного судочинства.

Конституційне судочинство порівняно з процесом відправлення кримінального, цивільного, господарського й адміністративного судочинства має такі основні відмінності:

— здійснюється на підставі й у спосіб, визначені нормативно-правовим актом вищої юридичної сили — Конституцією, норми якої конкретизовано Законом «Про Конституційний Суд України», Регламентом Конституційного Суду. Відправлення інших видів судочинства врегульоване законодавчими нормативно-правовими актами — Кодексом адміністративного судочинства [6], Цивільним процесуальним кодексом України [16], Господарським процесуальним кодексом [3], Кримінально-процесуальним кодексом [8]);

— підставою виникнення, зміни та припинення відносин у сфері відправлення конституційного судочинства є правовий конфлікт, визначений конституційними нормами. Підстави виникнення, зміни та припинення відносин у сфері відправлення інших форм правосуддя окреслено нормами відповідної галузі матеріального права;

— суб’єкти звернення до Конституційного Суду визначені Основним Законом. Суб’єкти звернення до судів загальної юрисдикції, спеціалізованих судів — відповідними процесуальними нормативно-правовими актами — кодексами;

— процесуальна форма закінчення провадження в Конституційному Суді визначена Конституцією. Нею є рішення, виконання якого обов’язкове на території України (ст. 150 Конституції). Рішення КС мають остаточний і обов’язковий характер, оскарженню не підлягають, на відміну від постанов, ухвал чи вироків судів іншої юрисдикції, що можуть бути оскаржені чи опротестовані в апеляційному або касаційному порядку;

— рішення Конституційного Суду можуть змінювати судову практику, яка не відповідає Основному Закону. Процес перевірки конституційності нормативно-правового акту здійснюється безвідносно конкретних кримінальних, цивільних, господарських чи адміністративних справ, чий розгляд перебуває в юрисдикції інших судів.

Разом із тим, конституційне судочинство має і спільні з іншими формами відправлення правосуддя риси:

— є процесуальною формою відправлення правосуддя;

— пов’язане з вирішенням юридичної справи;

— його учасники зацікавлені у вирішенні справи;

— процесуальний порядок закріплюється в офіційних документах, форму яких визначено законом;

— здійснюється послідовно, є стадійним.

Наявність у конституційного судочинства спільних та особливих порівняно з іншими формами відправлення правосуддя рис вимагає їхнього врахування при формулюванні принципів конституційного судочинства.

Наявність спільних рис зумовлює такі принципи конституційного судочинства, як верховенство права, законність, гласність, повний і всебічний розгляд справи, державна мова судочинства, процесуальна рівність сторін. Цю групу принципів можна назвати загальними.

Особливі риси зумовлюють необхідність виокремлення таких особливих принципів конституційного судочинства, як незалежність суддів і Конституційного Суду, відправлення конституційного судочинства лише Конституційним Судом України, колегіальність.

Джерела:

1. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс: Учебное пособие для вузов. — М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. — 383 с.

2. Гергелійник В. О. Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції України // Дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.02. — К., 1999. — 203 с.

3. Господарський процесуальний кодекс України: Кодекс, Закон від 06.11.1991 № 1798-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1992. — № 6. — Ст. 56 (зі змінами).

4. Гуценко К. Ф., Ковалев М. А. Правоохранительные органы: Учебник для вузов / Под ред. К. Ф. Гуценко. — М.: «Бек», 1995. — 307 с.

5. Келина С. Г., Кудрявцев В. Н. Принципи советского уголовного права. — М.: Наука. — 1988. — 173 с.

6. Кодекс адміністративного судочинства України: Кодекс, Закон від 06.07.2005 № 2747-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2005. — № 35—36, № 37. — Ст. 446 (зі змінами).

7. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № З0. – Ст. 141 (зі змінами).

8. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон, Кодекс від 28.12.1960 № 1001-05 // ВВР. — 1961. — № 2. — Ст. 15 (зі змінами).

9. Назарова И. С. Конституционное судопроизводство / Автореф. дис. … канд. юрид. наук. 12.00.02. — М., 2003. – 25 с.

10. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16.10.1996 № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 49. – Ст. 272 (зі змінами).

11. Савчін М. В. Конституційний Суд України як гарант конституційного ладу // Автореф. дис. … канд. юрид. наук. 12.00.02. — К., 2004. — 20 с.

12. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. — Харків: Еспада, 2006. — 776 с.

13. Сравнительное конституционное право / Ред. кол. А. И. Ковлер, В. Е. Чиркин (отв. ред.), Ю. А. Юдин — М.: Манускрипт, 1996. — 730 с.

14. Тодика Ю. Н. Основы конституционного строя Украины. Учеб-
ное пособие. — X.: Факт, 1999. –
320 с.

15. Философский энциклопедический словарь. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 576 с.

16. Цивільний процесуальний кодекс України: Кодекс, Закон від 18.03.2004 № 1618-ГУУ / Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2004. — № 40—41, 42. — Ст. 492 (зі змінами).

Автор: Андрій Портнов