Помаранчеві сподівання

Вийшла друком праця професора Бориса Панасюка про минуле й сьогодення незалежної України, реальні та уявні бажання українського народу, який багато віків перебував у рабстві, але чомусь його надії так і залишаються оманливим маревом1.

В оповіданні «За порогом війна» автор, як очевидець, без прикрас показує ситуацію, в якій опинились українське мирне населення та військові на початку німецької навали, вірячи пропаганді комуністів про непереможну силу радянських військ. Сталося так, що внаслідок начебто раптового, а насправді завчасно відомого нападу німецьких військ і мирні, і військові люди були розгублені. Мирне населення замовкло, притихло, очікуючи якогось лиха.  Військові понуро йшли на Схід, а із Заходу вже везли поранених і вбитих радянських вояків. Це був початок духовного й фізичного зламу багатьох українців упродовж усієї світової війни, адже всю територію України окупували. Це одна з небагатьох в українській літературі розповідей про те, як насправді розпочиналася в середині XX століття страшенна війна на українській території.

Для завершеності подій 1941— 1945 років у повісті «На берегах Сниводи» автор змальовує один із важливих, але замовчуваних епізодів періоду закінчення війни. Як бездарно розпочинали війну деякі видатні (як їх досі називають) радянські полководці, так і закінчували, бездумно кидаючи під німецькі чоботи, танки та гармати молоді життя ненавчених солдатів. Радянська воєнна історія замовчує факт, який передає очевидець, коли тільки за одну ніч у містечку Уланів німецьким солдатам без бою підставили для знищення сорок потужних радянських танків
Т-34. Такий прорахунок, як і безліч подібних, що їх припускалися впродовж усієї війни, не дає підстав для возвеличення командування, але водночас свідчить про безстрашність простих солдатів і командирів, вірних громадянському обов’язку захисників Вітчизни.

Україна здобула довгождану незалежність, але істинної свободи ні держава, ні народ практично не відчули, що спричинило народне незадоволення, яке вилилося в протистояння владі. Його кульмінацією стала Помаранчева революція. Автор, як учасник тих революційних подій, пропонує увазі читачів працю художньо-політичного жанру «Помаранчева революція в променях національної ідеї», написану на хвилі всенародного піднесення. Основна сутність твору в тім, що свою миролюбність українці проявили навіть у революційних перипетіях, продемонструвавши на прикладі доленосних поворотів своєї історії, що українська нація не тільки любить свободу, а й шанує інших — вона цивілізований європейський народ. Помаранчевою подією захоплювався й захоплюється весь цивілізований світ.

У буремні дні 2004 року виявили волю до свободи не одиниці, а весь народ. І навіть ті, хто не дуже її підтримував, внутрішньо позитивно сприймали загальну чисту волю як свою, шануючи гасло «так далі жити не можна». На багатьох прикладах автор пояснює, що народ ніколи так цинічно не залякували, не купували, не ламали фізично й морально, а головне, так ще ніколи не ошукували. Використовуючи аналітичні методи й узагальнення, показує переростання невеличких тихих хвиль у бурю незадоволення, що вийшла з берегів і паралізувала владу. Стара влада відступила, на сцену вийшли провідники помаранчевих подій, котрим народ доручив свою долю й надії, як колись вчиняли козаки на Січі: «Ви — добрі пани, пануйте ще над нами».

У творі подано філософський, історичний і політичний погляди на українські реалії, узагальнення й далекоглядні висновки щодо зоряних часів початку боротьби за українську незалежність і волю народу. На думку автора, відродження української нації та держави буде надзвичайно важким. Тому народ зобов’язаний усвідомити: доля нації та країни залежить не так від Президента, парламенту й уряду, як від кожного громадянина. Адже президенти, депутати та члени уряду постійно змінюються, а народ і його інтереси вічні. Ці узагальнення зроблено на основі реальних українських подій, свідками яких ми є.

Після революції народ сподівався приступити до важкої і такої необхідної праці, але відразу ж різноманітні «підводні течії» в суспільстві засвідчили: боротьба за свободу буде важкою. Великі сподівання українського народу не справджувалися, тривав розвал промисловості й сільського господарства. І нині гинуть села, нівечаться міста, відбувається різке розшарування в суспільстві, національне багатство зосереджується в руках невеличкої купки спритних ділків від політики.

Провідники, які стояли на підмостках перед багатотисячним натовпом маніфестантів, переважно не виправдали надій учасників Помаранчевої революції і тих, кого вони представляли. Одіозні функціонери розпочали неймовірну гризню за владу, партійна боротьба переросла в особисті звинувачення, відбулася широкомасштабна особиста, партійна й ідеологічна зрада. На управлінському олімпі триває суцільна боротьба «всіх проти всіх», а народ бідніє та вимирає. До боротьби долучилися й сили, проти яких, власне, й була спрямована революція. Небачених масштабів набули антиукраїнські діяння «п’ятої колони», яка захопила практично всі провідні засоби масової інформації. Знеславлюються національні провідники. Пропагуються пияцтво, наркоманія, розпуста. Тому новітня епоха в історії української нації, як слушно вважає автор, потребує осмислення й окреслення не лише напрямків руху до свободи, а й методів її досягнення.

Щоб українському народові було краще орієнтуватися в деяких політичних течіях, автор у політичній повісті «Шлях до свободи у боротьбі» подає чимало досить слушних рекомендацій. А характеризуючи напрями та методи руху до свободи, рекомендує найперше готувати сприятливий ґрунт, на якому зростатиме нове покоління, позбавлене чужинської ідеології. Лише тоді на арену вийдуть не зашорені, а з європейськими та світовими поглядами керманичі, які сповідуватимуть загальнолюдські й національні цінності. Саме тоді народяться політики, котрі завдяки своїй політичній культурі, дотримуючись національних традицій та знаючи історичне минуле, зуміють професійно захищати інтереси громадян, свою націю і свою державу.

Автор, як людина, що пройшла службу в державних структурах, звертаючи увагу на політико-моральну кризу в суспільстві після помаранчевого піднесення та втрату очікуваних ідеалів, проголошує: «Українська нація перебуває в небезпеці і потребує захисту». Чи чули наші так звані демократи ці попередження?

У політико-історичному дослідженні подано основи формування націонал-демократичних партій та української держави, їхньої політики та організації функціонування. Особливо підкреслюється роль пропаганди як потужної зброї для досягнення поставленої мети. Придивіться до телеекранів: чого лише варта передача «Свобода С. Шустера», що показує не напрям до бажаної свободи, а поступ до нового налигача. На превеликий жаль, розуміння поняття «свобода» в українців і чужинських пропагандистів кардинально протилежне, що завдає непоправної шкоди національним інтересам, духовності нашого народу.

У праці «Шлях до свободи у боротьбі» автор уперше пропонує концентровану національну ідею: «Творити своє життя самостійно на основі Свободи, Рівності, Незалежності, Єднання, Справедливості, Правди».

Треба зазначити: Б. Панасюк із оптимізмом дивиться на перспективи української нації на шляху виходу з небуття. Під гаслом «ми йдемо — і серце правдою горить!» українці йдуть, хоча і важко, дорогою втілення основної загальнонаціональної ідеї — об’єднання великої української нації з метою здобуття свободи для кожної людини і реальної незалежності всієї України.

Художні й політичні нариси п’ятого тому «Вибраних творів» не позбавлені низки недоліків. Описуючи Помаранчеву революцію, автор більше уваги приділяв політикам і нічого не сказав про конкретних простих учасників тих подій. Водночас у висновках стверджується, що саме народ був основною їхньою силою. Натомість у художніх творах про початок і кінець війни більше сказано про конкретних мирних жителів і воїнів, але дуже мало про тих, хто створював пекельні умови для простих людей.

Далеко не кожний читач поділятиме погляди й висновки автора. Та дуже важливо, що Б. Панасюку здебільшого вдалося уникнути звичайних ідеологічних штампів, які, на жаль, переважають у подібних публікаціях інших літераторів та науковців. Він оприлюднив саме власне бачення радянських і пострадянських реалій.

Попри деякі недоліки та упущення, треба визнати: п’ятий том «Вибраних творів» викличе інтерес спробою осмислити українську дійсність другої половини ХХ і початку ХХІ століття у філософському, історичному, політичному й літературному аспектах.

Автор: Валерій Буркат