№10, травень 2008
…Щороку в річницю Чорнобильської катастрофи на території стародавнього монастиря Сан-Франциско в Гавані, де розташована не велика, але дуже красива грецька православна церква Святого Миколая, служать панахиду. Відправляє її панотець Тімотео, за національністю мексиканець. Лунає «Отче наш» іспанською, грецькою й українською мовами. Церемонія урочиста та зворушлива. На неї обов’язково запрошують українських дітей, котрі реабілітуються в медичному центрі «Тарара» на Кубі.
Для кожного з них Чорнобиль — власна доля, свій непогамовний біль. Чимало дівчаток і хлопчиків уже розуміють іспанську мову й уважно вслухаються в слова священика. А він каже, що це випробування неспроста послано людям, вони повинні навчитися жити правильно, лише згуртованість допоможе їм подолати всі негаразди. Панотець Тімотео бажає всьому українському народові здоров’я та взаєморозуміння, згуртованості та дружелюбності...
Кубинці сприйняли Чорнобильську трагедію як свою власну. Цей феномен ми зрозуміли ще в Євпаторії, де вже 10 років поспіль працюють бригади кубинських лікарів, допомагаючи повертати здоров’я нашим дітям. І справа не лише в тому, що Куба досі з вдячністю згадує братерську допомогу Радянського Союзу, «спадкоємицею» котрого вважає Україну. Видається, для кубинців просто не існує понять «чуже лихо», «чужа дитина». Уже майже призабуте радянське гасло «Все найкраще — дітям» на Кубі зведено в ранг основного закону держави.
1990 року уряд Острова Свободи перший відгукнувся на заклик до світової громадськості допомогти дітям, котрі постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС. Через місяць перша група маленьких пацієнтів була готова до відправлення, кубинська сторона оплатила навіть їхній переліт. Фідель Кастро зустрів юних українців біля трапа літака. Так розпочалося втілення в життя кубинської медико-психологічної реабілітаційної програми «Діти Чорнобиля».
Реалізується вона в педіатричному центрі «Тарара», де 29 березня поточного року українська й кубинська сторони урочисто відзначали 18-річчя згаданої програми. Нам, учасникам Міжнародного соціального проекту «Святий вечір» журналу Верховної Ради України «Віче», пощастило саме в ці дні побувати там, де кубинські лікарі самовіддано виконують свій інтернаціональний обов’язок. Щире хвилювання та радість принесли нам зустрічі з людьми, котрі живуть і працюють у цьому дивовижному місці, розмови з маленькими пацієнтами та їхніми батьками.
Мета проекту «Святий вечір» — знайти приклади безкорисливої допомоги дітям, що потрапили в складну ситуацію, і розповісти про них, аби світло доброти зажевріло в серцях інших людей. А тут, у кубинських медиків, ми знайшли все — і любов, і самовідданість, і милосердя...
— Які чесноти повинна мати людина, що працює в «Тарара»? — запитали ми в лікаря Ксенії Лауренти (на знімку вгорі), котру всі маленькі пацієнти дружно називають «мамою». (До слова, пані Лаурента працює в педіатричному центрі від перших днів його заснування.)
— Їхня душа, напевно, має бути трішки більша, ніж у звичайних людей, — пролунала скромна відповідь.
Кілька років «мама» Ксенія лікувала дітей у Євпаторії, де досі згадують про неї з любов’ю. Як і про директора «Тарара» з кубинського боку, координатора програми «Діти Чорнобиля» лікаря Хуліо Медіну де Армаса. Він очолював першу бригаду кубинських медиків, котра працювала в місті над Чорним морем. Ми передали Ксенії та Хуліо сердечні вітання з Євпаторії і тим самим розчулили цих чудових людей до сліз. Вони й не сподівалися, що їх так довго пам’ятають в Україні. Водночас виснувана, зокрема, й за їхньої безпосередньої участі ниточка надії та дружнього співчуття продовжує тягнутися від серця до серця, долаючи будь-які відстані.
Для милосердя немає кордонів. Як немає кордонів для народної дипломатії, коли прості люди прагнуть допомогти таким само простим людям, що потрапили в біду. Нас, учасників проекту «Святий вечір», переконало в цьому спілкування з багатьма українцями, котрі з відкритою душею долучалися до проекту. Завдяки директорові Фонду нерухомості «Земельний резерв» Оксані Колесовій ми змогли привезти в дарунок українським дітям, які лікуються на Кубі, серію енциклопедій. А юні художники з Севастополя намалювали для них усе, що люблять самі, аби їхні однолітки, перебуваючи так далеко від отчої землі, менше сумували за Батьківщиною. Серед авторів робіт — учні дитячої художньої школи (директор — О. Бурцев), дитячого гуманітарного центру «Ерудит» (директор В. Бур’янова), Севастопольського художнього промислового ліцею (директор В. Лисецький). Коли виставку розгорнули в «Тарара», біля неї відразу ж скупчилися хлопчики та дівчатка, роздивляючись і жваво обговорюючи малюнки. Для них будь-яка звісточка про рідну домівку — свято! Як повідомили нам представники медіа-ради «Віча» на Кубі, нині виставка переїхала до Гаванського інституту дружби народів.
Співробітниця Севастопольського дельфінарію в Артбухті Дар’я Жбанова під час зустрічі з дітьми, котрі лікуються в «Тарара», розповіла їм про цих чудових тварин, подарувала фільм і книжку про них. З’ясувалося, кубинський Національний акваріум, із колективом якого колеги з Севастополя зав’язали дружні стосунки, також реалізує соціальні програми, зокрема здійснює реабілітацію чорнобильських дітей.
Кубинські медики творять справжні дива. Вони роблять унікальні операції, ведуть успішний наступ на онкозахворювання, лікують псоріаз, вітиліго й лейкемію, відновлюють волосся на голові, вживляючи його дівчаткам і хлопчикам. На території «Тарара» ми бачили діточок із красивими зачісками. А приїхали вони сюди без волосся. Як сяяли їхні очі перед поверненням на Батьківщину!
На Кубі ми подружилися із українською родиною Кизилових із Харкова. Пані Наталя розповіла нам про свого сина. Михайлик народився 12 років тому без одного вушка. Багато чого довелося пережити жінці в боротьбі за здоров’я хлопчика. Необхідна синові операція коштує в Україні 84 тисячі євро. У «Тарара» кубинські медики безплатно здійснять її в чотири етапи. На сьогодні вже успішно пройдено перший. «Доземно вклоняюся кубинським лікарям», — постійно повторює жінка, ледь стримуючи сльози.
Протягом п’яти років тут лікуються діти родини Крепців. У матусі Ірини — дві дівчинки: дванадцятирічна Настуся і трирічна Софійка. Сьогодні в сім’ї велика радість. Старша донька після перебування в «Тарара» почала ходити, а в молодшої (діагноз — атопічний дерматит) намітилися хороші результати. У неї підвищилася активність, поліпшився апетит.
У медичному центрі познайомилися з чотирирічним киянином Дениском Денисовим. На Кубу він приїхав разом із дідусем. Діагноз у хлопчика — тяжка патологія щитовидної залози. Але, за словами дідуся, В’ячеслава Миколайовича, є зрушення на краще. Денис тут ніби переродився: зникли апатія, втома та байдужість до навколишнього світу.
Зазначимо, атмосфера, створена кубинськими лікарями на території «Тарара», сприяє відродженню надії в серцях не лише батьків. Найголовніше, самі діти починають вірити в своє одужання. З невиліковними хворобами на Острові Свободи бореться мережа кубинських госпіталів, медичних установ і науково-дослідних інститутів.
Для родини Руденків Куба стала другою батьківщиною, хоча вони, як і раніше, вважають себе українцями, дотримуються народних традицій. Іще до розпаду СРСР вітчизняні медики підписали їхньому синові вирок, але кубинські лікарі врятували його від онкозахворювання. Кілька місяців тому у глави родини Руденків, нинішнього заступника директора «Тарара», народилися онуки: близнюки — хлопчик і дівчинка...
«Тарара» — це чималеньке містечко площею 15 квадратних кілометрів. Юні пацієнти не лише лікуються, а й навчаються в українській школі, декотрі «старожили» — навіть в іспаномовній. Під час святкових ранків читають поперемінно вірші Тараса Шевченка та класика кубинської поезії Хосе Марті. Поруч із будиночками, де живуть українські діти, розташована школа для їхніх кубинських однолітків, хворих на астму. Маленькі кубинці й українці разом беруть участь у концертах. Тут навчають, що всі рівні — хоч би який колір мала твоя шкіра, хоч би на яку хворобу ти страждав. І діти, котрі вдома соромилися виходити на вулицю, почуваються цілком вільно. У центрі навіть проводять конкурс «Міс Тарара». Ви й самі здивувалися б, якби побачили, як дівчатка (хтось зовсім без волосся, хтось із плямами по всьому тілі, а хтось із шрамами після страшних опіків) гордовито походжають сценою, немов принцеси!
За 18 років існування «Тарара» в ньому за програмою «Діти Чорнобиля» пролікувалися 23 тисячі українських дітей, що постраждали від атомної аварії. За цей час лише на їхнє медобслуговування кубинська сторона витратила понад 350 мільйонів доларів. Окрім того, кубинська держава забезпечує дітей з України та їхніх батьків безкоштовними харчуванням і проживанням у мальовничому куточку тропічної природи на березі Атлантичного океану. Саме повітря Куби, морська вода, різноманітні фрукти – все це у поєднанні має цілющі властивості. У багатьох пацієнтів буквально через кілька днів зникають ознаки шкірних хвороб.
Перший посол Куби в Україні пан Арістидес підкреслив, що програма «Діти Чорнобиля» є цілком гуманітарною. На неї працюють усі міністерства країни: охорони здоров’я, сільського господарства, туризму тощо. Недавно для «Тарара» з допомогою кубинського уряду придбано комфортабельний автобус для дітей. Тепер вони частіше вирушають на екскурсії в різні куточки Куби, їздять до театру, до Гавани. Будівельники-кубинці працювали практично цілодобово, щоб до
18-ліття програми «Діти Чорнобиля» встигнути спорудити новий госпіталь і комфортабельні будиночки, де житимуть родини українців у «Тарара».
— Сьогодні ми готові приймати ще більше українських дітей на реабілітацію та лікування, — зазначив координатор програми Хуліо Медіна де Армас.
Але до цього слід додати: ми, українці, не маємо права залишатися осторонь цієї благородної справи. Чорнобильська трагедія лежить важким тягарем на цілому поколінні українських дітей. А вони — майбутнє нашої нації. Невже більшість українців, наділених владою та великими грішми, зовсім не обходить, що їхніми юними хворими співвітчизниками опікується аж ніяк не найбагатша країна в світі? За роки, які минули після аварії на ЧАЕС, навіть найнедбаліший учень міг би засвоїти кубинський урок щирої благодійності, милосердя та доброти. Чи складе Україна коли-небудь іспити за цими «дисциплінами» на «відмінно»? Чи й надалі про наших дітей краще дбатимуть за океаном, аніж на рідній землі?..
Автори: Рітта КОЗУНОВА, Лучія ПУЗИКОВА
Архів журналу Віче
№10 | |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
У Польщі вітають крок України в бік відновлення ексгумацій жертв Волинської трагедії
Сибіга і Сікорський не мали у Варшаві офіційної зустрічі, але перетнулись на "дружню розмову"
У Франції відхилили ініціативу ультралівих щодо імпічменту Макрону
Суд ЄС підтвердив законність заборони на юридичні послуги для російських компаній
Ідеї де і як організувати тимбілдинг у Києві
Регистрация оффшорных компаний: ключевые моменты
Новий прем’єр Франції у програмній промові пообіцяв підтримку Україні
Парламент Румунії схвалив створення навчального центру для підготовки українських морпіхів