![]() ![]() |
Українською | In English |
№8, квітень 2008 Міська школа, в якій не забувають традицій селаЦе дуже цікаве явище: творчі особистості чи не завжди з’являються несподівано й заявляють про себе яскраво, оригінально та переконливо.
Отак мене вразив твір Вероніки Туровської із середньої школи № 278 Деснянського району столиці. Переглядаючи матеріали, прислані на оголошений мною для учнів сільських шкіл Чернігівщини конкурс на тему «Нинішнє і майбутнє українського села очима молоді», я звернув увагу на такі рядки: «Багато хто з сучасної молоді мріє жити в місті. Проте мало хто замислюється над тим, скільки втрачає мешканець гамірного мегаполіса. Чи зможе відчути міський мешканець, яке це щастя прокидатися під спів жайворонка і соловейка, відчувати ніжні дотики перших сонячних променів, що вистрибують з-поміж листя дерев, вбирати прохолоду ранкової роси, дихати чистим і прозорим повітрям, яке п’янить і кличе до праці…» За цими поетичними ремінісценціями я відчув вимогливий характер авторки, котра не відривається від актуальних проблем сьогодення: «…Верховна Рада України повинна невідкладно прийняти закон «Про місцеве самоврядування». Саме воно, тобто реальне право й практика самостійного господарювання місцевої громади, дозволить на користь народу розв’язати проблеми землекористування та раціонального облаштування в інтересах самих мешканців. Ці проблеми дуже актуальні сьогодні, а тому треба їх розв’язувати не в кабінетах чиновників, а прозоро й чесно на загальних зборах мешканців села. Сьогодні ми бачимо, що держава забула про село, про людей, які працюють на землі й вирощують хліб. На мою думку, від того, яким буде село, залежить майбутнє моєї України». Після прочитання таких слів мені стало навіть якось ніяково. Відчув себе ніби винним у тому, що наша Верховна Рада і я, як народний депутат України, недопрацьовуємо в найважливішому та найвразливішому питанні, вирішення якого сьогодні вимагає народ: «Дайте нам право самим на місцях упорядковувати наше життя!» Цей конкурсний твір одинадцятикласниці ми належно відзначили, а я сприйняв його зміст як доручення, яке виборці надсилають безпосередньо мені, й вирішив особисто вручити нагороду переможниці, а також ближче познайомитися зі школою. Її директор Світлана Заграйчук зустріла нас радісною й трохи сором’язливою усмішкою: «Це така приємна несподіванка для нас, така радість!» Світлана Василівна керує школою лише три роки, але вже прикипіла серцем до цієї місцини, де ще донедавна розташовувалися Троєщина й Вигурівщина, які нині ввібрала в свою метрополію столиця. Проте мешканці колишніх сіл не забули своїх коренів, не спокусилися на принади мегаполіса, не відірвалися від землі, а надалі продовжують дотримуватися традицій народного життя, зберігають пам’ять і дух сільської громади, солідарно обстоюють спільні інтереси. Уже понад 20 років веде в школі унікальний музей «Троєщина–Вигурівщина» Ольга Степанівна Гавриш, жінка напрочуд світла, відкрита, радісна, відверта й правдива, справжня енциклопедія українознавства. Не відстає від неї завзята заступниця директора з виховної роботи узбечка Ніна Шалманівна Булда. На вручення нагород переможцям конкурсу прийшли і вони, і багато учнів. Я розповів про ідею конкурсу, яка народилася під час мандрів до понад 200 сіл Чернігівщини, й наголосив, що наша команда навчає селян спілкуватися з представниками влади без приниження, з гордо піднятою головою, адже люди мають право вимагати від посадовців чесного виконання службових обов’язків в інтересах виборців. Приємно усвідомлювати, що, як бачимо з твору Вероніки Туровської, вихованці школи вже демонструють цілком зрілу, вимогливу, громадянську позицію. Під гарячі оплески присутніх я вручив переможниці конкурсу грамоту, заохочувальну премію, букет квітів та пакет із сувенірами від БЮТ. Грамоту й квіти отримала також директор Світлана Заграйчук за внесок у виховання свідомих громадян України, а вчителям випали традиційний торт і книжки про виховання підростаючого покоління. Під час відвідання шкільного музею Ольга Гавриш показала багато цікавих експонатів, серед яких ікони, вишивані картини, рушники, свити, сукні, сорочки, домашній інвентар і знаряддя праці, величезне зібрання фотографій славних односельців тощо. Свою розповідь Ольга Степанівна завершила роздумами про необхідність цивілізованого землекористування: «Треба рішуче припинити бюрократичний саботаж держчиновників під час оформлення землі у спадок. Сьогодні вони вимагають 1000 доларів США за те, щоб я передала свої шість соток дітям. Ми тут уже п’ятий рік боремося за право розпоряджатися тим, що нам і так належить». З’ясувалася ще одна цікава обставина: мешканці згуртовано протестують проти намірів столичної влади перейменувати їхні вулиці імені… Карла Маркса та Леніна. І зовсім не з політичних уподобань: вимагають спочатку нормально, за законом, приватизувати землю, бо стверджують: коли влада перейменує, тоді знову роками доведеться збирати документи на нові назви тих самих адрес проживання… І сміх і гріх. А мене тішить, що до подекуди сплячої совісті комфортно облаштованих мешканців столиці вливається високий громадянський неспокій людей, які тримаються свого шляхетного сільського походження. Серед них – юнь, зокрема Вероніка Туровська та її однокласники. Автор: Віталій КОРЖ |
Архів журналу Віче
Останні новини
Глава МЗС Латвії: поїздки в Європу - не спадкове і божественне право росіян У МЗС пояснили, чому обрали Швейцарію для представлення інтересів України в РФ В Італії вперше судитимуть за "найманство" хлопця, який поїхав воювати на боці України Ринок запірної та трубопровідної арматури в Україні. Як вибрати оригінальний подарунок на день народження? Аренда офисов в Киеве Ембарго ЄС та Британії на імпорт вугілля з Росії набуло чинності Росія не змогла забезпечити суттєве просування на Донеччині - розвідка Британії Пентагон оцінює загальні втрати РФ в Україні у 70-80 тисяч Ердоган має важелі, щоб стимулювати Путіна до виконання угод - посол |