№8, квітень 2008

Хресна дорога нелегала в Італії

За офіційними даними, в Італії мешкають понад 240 тисяч українців. Можна стверджувати, що ця цифра не враховує навіть половини наших співвітчизників, які через відсутність перспектив у власній державі обрали сонячну Італію своєю «землею обітованою». Переважно це люди-привиди без права на соціальний захист і можливості повернення на батьківщину, великою й часто недосяжною мрією яких є отримання дозволу на проживання в цій країні.

За помилки державних діячів розплачується нація.
М. Бердяєв

 

У пошуку відчинених дверей

Остання загальна легалізація працівників відбулася в Італії 2002 року. Абсолютна більшість тих, хто сьогодні з гордістю може сказати, що має документи, отримали їх саме тоді. Відтоді італійський уряд щорічно регулює потоки робочої сили з-за кордону так званим «декретом флуссі».

Теоретично цим декретом визначається квота працівників, які можуть приїхати в країну з інших держав поза Євросоюзом. Проте практично ним користуються ті, хто роками проживає та працює в Італії без документів. Про це добре знають на найвищому рівні італійської влади, але заплющують очі, використовуючи «флуссі», щоб бодай якось зменшити кількість «чорних» працівників. До того ж він слугує альтернативою загальній легалізації — заходу, який категорично забороняє керівництво ЄС, звинувачуючи  Італію в тому, що вона є брамою до Європи для нелегалів з усього світу.

Бути привидом у чужій країні, залишивши на батьківщині рідних, часто неповнолітніх дітей, онуків, непросто. Доводиться роками безвиїзно мешкати за кордоном, упізнаючи близьких лише на весільних зйомках чи похоронних фото. Тому потрапити до квоти «декрету флуссі» й отримати офіційне запрошення на роботу — мрія багатьох. Та це справа нелегка.

Нажитися на чужій потребі...

У минулі роки італійські роботодавці подавали запит на запрошення іноземного працівника поштою, надіславши заповнений набір бланків. Зазвичай підприємливі ділки знаходили способи заробити трохи грошенят на людській потребі та необізнаності, приміром, продаючи бланки запиту. А їх можна було без проблем безкоштовно отримати на пошті чи взяти з Інтернету. Особливо неприємно, що цими спекуляціями часто займалися самі ж українці, в минулому нелегали...

Щоб бути серед перших, аби здобути шанс на входження до квоти, люди ще з обіду попереднього дня займали черги перед поштами, сиділи під дверима понад 24 години — видовище, яке не часто зустрінеш у інших європейських країнах. Були випадки, зокрема в Римі, коли до черг підходили карабінери. Тоді замість легалізації дехто отримував постанову про видворення з країни.

Цього року креативність італійського уряду була спрямована на ліквідацію скандальних черг перед поштами. Подання запитів здійснювали через Інтернет. Теоретично в комп’ютеризованій країні таке рішення могло б стати цивілізованим способом запрошення іноземного працівника, проте насправді спричинило додаткові перешкоди на шляху людей-привидів до омріяного дозволу на проживання. А також можливість витонченіших спекуляцій. Запити можна було надсилати самотужки або ж звернутися по допомогу до уповноважених організацій. Якщо теоретично це мало б відбуватися безкоштовно, фактично підготовка та надсилання документів через посередника коштувала нелегалові від 50 до 360 євро. До того ж гарантій  одержати запрошення на роботу жодних. Отримати жадану квоту могли лише ті, чий запит надійшов на сервер МВС Італії в перші хвилини визначеного дня прийому, адже справи розглядатимуть у хронологічному порядку до сотої секунди. А тим, кому не пофортунить, доведеться сподіватися на удачу наступного року...

Не всі роботодавці погоджувалися офіційно приймати працівника на роботу, щоб уникнути сплати податків. Надходили численні повідомлення від тих, кому пропонували купити (усього за 100 євро) фотокопію посвідчення особи престарілих людей, на яку можна оформити запит. Багато довірливих купували такі посвідки, не замислюючись, що той самий паспорт можуть продати кілька разів і тоді жоден із запитів, оформлених на нього, не буде задоволено, а «підприємці» зароблять чималі суми.

Шанс на легалізацію

У цьому році урядом встановлено квоту в 170 тисяч працівників, розділену на різні сектори праці. Цифра немала, та якщо врахувати, що на місце претендуватимуть іммігранти з багатьох країн, це навіть наполовину не задовольнить попиту на робочі місця. До того ж низка держав підписала угоди з Італією про сприяння в приїзді на роботу їхніх громадян. Україна наразі залишилася поза межами таких домовленостей. Громадянам Албанії, Алжиру, Бангладеш, Єгипту, Філіппін, Гани, Марокко, Молдови, Нігерії, Пакистану, Сенегалу, Сомалі, Шри-Ланки, Тунісу пощастить більше: вони надсилали запити в спеціально відведений день, і їм призначено окремі робочі квоти. Оскільки більшість українців працює в секторі домашнього господарства (або ж часто їм офіційно оформляють документи як на домашніх працівників, щоб уникнути сплати вищих податків), то наші та нелегали інших незгаданих країн зможуть розраховувати лише на одне з 65 тисяч місць, призначених для домашніх працівників і доглядальників.

Труднощі дипломатії

Посольство України в Італії стверджує, що «не упускало з уваги співробітництво в галузі працевлаштування та взаємодію в галузі міграції», і вважає, що «підписання такої україно-італійської угоди не є «панацеєю» для вирішення проблем», адже квоти для окремих націй не надто високі.

«Ще в червні 2001 року, коли міграція з України до Італії набула масового характеру, на розгляд італійської сторони було передано підготовлений проект міжурядової угоди про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист, — коментує проблему Оксана Драмарецька, перший секретар Посольства України в Італійській Республіці. — З огляду на те, що Україна, згідно з позицією італійської сторони, належить до країн — найбільших постачальниць нелегальних іммігрантів, Італія одразу обумовила підписання цієї угоди укладенням угоди про реадмісію (тобто домовленістю про приймання-передачу осіб, які перебувають на території сторін нелегально. — Авт.). Переговори щодо угоди про реадмісію — справа доволі складна. Вона лягає тягарем на бюджет України, бо має забезпечити повернення нелегалів на свою територію за власний рахунок. Незважаючи на це, українська сторона погодилася на підписання такої двосторонньої угоди з Італією, однак не встигла її укласти свого часу, адже починаючи з 2002 року Італія перенесла цю проблематику у формат переговорів України з Євросоюзом. Це, відповідно, ускладнило переговорний процес.

Після тривалих і вельми складних переговорів у червні 2007 року Україна підписала з Євросоюзом угоду про реадмісію, що дало змогу розблокувати переговори з італійською стороною стосовно угоди про працевлаштування. У вересні минулого року італійська сторона підготувала новий проект угоди про співробітництво в галузі працевлаштування, де відображено останні зміни в міграційному законодавстві Італії. Наразі цей проект опрацьовується українськими відомствами. Сподіваємося, наступного року ми зможемо підписати цю угоду».

«Окрім того, — завершує пані Драмарецька, — така угода міститиме й вельми важливе положення щодо захисту прав трудових мігрантів. Вони користуватимуться такими само правами, що й працівники приймаючої держави. Це стосується як умов праці, соціального захисту, соціальних пільг, так і фундаментальних прав працівників згідно з чинним законодавством приймаючої країни».

Надію на підписання такої угоди щиро поділяють тисячі українських емігрантів в Італії, не захищених дипломатичними паспортами.  Гадаю, вони на це заслужили, бо, за даними численних українських ЗМІ, шляхом офіційних банківських переказів українські трудові емігранти переслали на батьківщину в 2006 році 8,4 млрд. доларів, що становило 8% ВВП і вдвічі перевищило прямі інвестиції того ж року в українську економіку з-за кордону (4,8 млрд. доларів). Безперечно, в цій сумі немала частка припадає на італійських українців. Якщо наша держава не може забезпечити громадян робочими місцями й гідною зарплатою, то, щонайменше, мала б посприяти тим, хто, покладаючись лише на власні сили, підтримує свої родини та економіку всієї країни.

Остання перешкода

Нелегалам, яким пощастило потрапити до квоти «декрету флуссі», слід подолати ще одну не менш важливу перешкоду. Адже потрібно повернутися на батьківщину без позначки в паспорті про видворення з країни, звернутися до італійського консульства в країні походження для отримання в’їзної робочої визи та офіційно повернутися з нею до Італії.

Те, що українські нелегали користуються «флуссі», добре знають працівники кордону — українського та італійського. Проте по-різному ставляться до людей, які повертаються в Україну з простроченою візою.

Італійські прикордонники випускають нелегалів із країни, зазвичай не створюючи зайвих проблем. За винятком випадків підкупу, коли наші жіночки, сподіваючись задобрити представника італійської влади, залишають у паспорті невеликі суми грошей. У разі викриття прикордонникам загрожують звільнення та суворе покарання. Відомий випадок у аеропорту Неаполя: під час контролю знайшовши у паспорті гроші, службовець одразу наказав жінці йти за ним для оформлення акта про спробу корупції. Перелякана українка на колінах піднімалася сходами на другий поверх будинку, благаючи про помилування. Така сцена вразила італійців. Жінку випустили з країни без позначки в паспорті про депортацію...

На українському кордоні ситуація кардинально інша. Вкладання 10—20 євро за обкладинку паспорта тут радше правило, ніж виняток. Невідомо, хто поширив безпідставні чутки, що українські прикордонники можуть поставити громадянам України, які повертаються на Батьківщину, позначку про депортацію, з якою вони не зможуть відкрити в’їзну робочу візу до Італії. Ця інформація на руку корумпованим працівникам кордону, через що українські нелегали іноді позбуваються сотень євро…

А тим часом…

18 грудня, у перший день, було подано 136.567 запитів на домашніх працівників та доглядальниць. Найбільше — з регіону Ломбардія, Емілія-Романья та Венето. За кількістю на першому місці — запити на українців (35.099). За ними йдуть китайці (24.665) та індійці (24.126). Далі — громадяни Перу (17,684) та Еквадору (5.794). На п’ятому місці — запити на росіян (5.794).

Автор: Маріанна СороневиЧ

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Глава Пентагону поговорив з грецьким колегою на тлі публікацій про тиск щодо Patriot для Києва Сьогодні, 24 квітня

Держдеп США згадав телемарафон у звіті щодо порушень прав людини Сьогодні, 24 квітня

Рекордна партія зброї з Британії, новини щодо допомоги США, МЗС обмежує "ухилянтів": новини дня Сьогодні, 24 квітня

Зеленський і Сунак обговорили найбільший військовий пакет від Британії Вчора, 23 квітня

Знайти в США зброю для України на всю суму допомоги ЗСУ може бути проблемою – посол Вчора, 23 квітня

Туск: Польща не передасть Patriot Україні, але допоможе іншими засобами Вчора, 23 квітня

Кулеба пояснив, чому консульства України зупинили надання послуг чоловікам мобілізаційного віку Вчора, 23 квітня

Зеленський заявив про домовленість щодо ATACMS для України Вчора, 23 квітня

Тонкощі використання клейових сумішей для армування плит пінополістиролу Вчора, 23 квітня

Союзники назвали дату нової зустрічі щодо зброї для ЗСУ у форматі "Рамштайн" 22 квітня