Коли свобода коштує 2500 карбованців

22 квітня 1838 року Тараса Шевченка було викуплено з рабства

Неоціненний документ — відпускну — вручив юнакові 25 квітня видатний поет Василь Жуковський у розкішній петербурзькій майстерні всесвітньо відомого художника Карла Брюллова. Вчорашній козачок, фактично раб, якого можна було продати будь-кому, притиснув папір до грудей і заплакав од щастя. Ще один свідок священнодійства — граф Михайло Вієльгорський — відвернувся, щоб ніхто не бачив його сліз. Цей впливовий гофмейстер і таємний радник уперше став одним із тих, хто подарував людині волю.

Коштувала вона 2500 карбованців. Саме стільки зажадав пан Павло Енгельгардт, у власності якого перебував юнак. Гроші зібрали під час лотереї, коли розіграли портрет Жуковського, створений «великим Карлом». Царська родина додала тоді до необхідної суми тисячу карбованців: 400 — цариця, по 300 — спадкоємець престолу Олександр та велика княжна Марія. Поетові визволителі — Брюллов, Жуковський і Вієльгорський — шампанського не пили, подяки від Шевченка не чекали. А він, пригадуючи, як ще недавно подавав панові каву, не вірячи своїм очам, знову й знову перечитував то весь документ, то окремі його світлоносні рядки: «Тысяча восемьсот тридцать восьмого года апреля двадцать второго дня я, нижеподписавшийся уволенный от службы гвардии полковник Павел Васильев сын Энгельгардт, отпустил вечно на волю крепостного моего человека Тараса Григорьева сына Шевченка… Волен он, Шевченко, избрать себе род жизни, какой пожелает…»

Учорашній кріпак, засвідчивши відпускну в палаті цивільного суду, почав відвідувати так звані рисувальні класи Академії мистецтв. Учителем його став Карл Брюллов, який навіть не здогадувався, що старанний учень уже змінив тісну комірку на більш-менш пристойну квартиру в будинку № 100 другого кварталу Васильєвського острова. Майстер пензля не здивувався, коли юнак постав перед ним у модному одязі: так і мало бути серед людей. Новоявленого «світського денді» (так напівіронічно-напівзаздрісно величав Тараса його приятель Іван Сошенко) «великий Карл» без зайвих розмов увів до найпрестижнішого петербурзького товариства. Той, кого пізніше назвуть генієм, спрагло впивався спокусливими, не знаними раніше трунками свободи. До нової неволі — солдатчини — було ще далеко.

Автор: Микола СЛАВИНСЬКИЙ