Дмитро Медведєв – новий господар Кремля!

7 березня ЦВК Росії оприлюднила остаточні результати перегонів. А 7 травня відбудеться інавгурація нового президента Дмитра Медведєва. Він переміг! А Володимир Путін переїде в Білий дім і спокійнісінько сяде в прем’єрське крісло.
І життя великої й потужної Росії продовжиться. Так само, як воно й тривало останні 8 років: без надривів, неочікуваних змін, шоків чи потрясінь.

Очікування...

Росія недовго перебувала в стані очікування. Так, мав змінитися «господар Кремля». І ним мав стати вже не Путін. Ось, мабуть, у чому головна особливість президентської кампанії 2008 року. Москвичі відверто казали про те, що обов’язково підуть на вибори. Без жодних питань. На відміну від торішньої думської кампанії. Тоді вони казали приблизно таке: «Навіщо весь цей «цирк»? Усе вже вирішено за нас». Цього разу виборці, хоч би за кого збиралися проголосувати, так само заздалегідь знали ім’я майбутнього президента. Але таки бажали піти й виявити свою волю, попри те, що інтриги не було. Один біг-борд (десь метрів 5 на 6) на Манежній площі, у самому серці Москви, де Володимир Путін крокував разом із Дмитром Медведєвим, позбавляв цієї інтриги щонайменших шансів на існування.

Дмитро Медведєв готувався до президентства. Це було помітно. Він розмовляв, рухався, дивився, навіть одягався, як його патрон. Хіба що голос. У Медведєва трохи нижчий тембр. Але коли, приміром, послухати його телевізійний виступ із сусідньої кімнати – 100 відсотків переплутаєш із Путіним. Наступник, що не кажіть!

Це помічали й московські політологи. За їхніми словами, виборцям до вподоби нинішній державний курс. Тому голосують за... Путіна! Репрезентер його курсу – Дмитро Медведєв. Тож голосують за нього. Обговорювали кампанію й місцеві журналісти. Багато хто з них вважає: свобода слова в Росії душиться в зародку. У Москві, на жаль, її давно вже нема, казали вони. Дякувати владі. Дехто з представників медіа з тугою пригадував, як комфортно йому працювалося за часів Брежнєва: говорив практично все, писав практично про будь-що й практично, як хотів. Такі ось солодкі спогади.

Опозиція...

Коли на вулицях Москви візуально все здавалося спокійним, опозиція знову розпочала заявляти про себе. З підпілля. Вона, як і зазвичай, критикувала владу, стверджувала, що ніколи не сприйме результатів виборів, і закликала людей узяти участь уже в п’ятому «Маршеві незгодних», що планувався на 3 березня в Москві та Санкт-Петербурзі.

У прес-центрі опозиціонерів виступали найамбіційніші: Гаррі Каспаров та Едуард Лимонов. Яблуку ніде було впасти. Журналісти ледь проштовхувалися. Однак коли лідер «Іншої Росії» Гаррі Каспаров поцікавився, чи багато в залі представників місцевих ЗМІ, настала тиша. Лише іноземні. Ось така свобода слова у РФ...

Деякі цифри. Їх знають усі. 6 – стільки спочатку було кандидатів у президенти Росії. 4 – стільки зареєструвала ЦВК. 1 – технічний кандидат. Це лідер Демпартії Росії Андрій Богданов. Шансів – мізер. Чому? Про це далі.

Оглядини...

За три дні до голосування з виборцями зустрілися кандидати в президенти. Перший – кандидат від КПРФ Геннадій Зюганов. Він вирішив поспілкуватися з людьми біля пам’ятника Юрію Долгорукому, що на Тверській. Але там серед «прихильників» Зюганова виявилися чомусь самі лише журналісти, 90 відсотків яких представляли закордонні ЗМІ. І ще кілька десятків молодих людей. По очах було видно: вони погано розуміють, що взагалі тут роблять. Деякі просто чекали на автограф Зюганова або фото поруч із ним: аж раптом стане президентом? Років так через 12. «Ідейні» комуністи розповсюджували партійну пресу, усміхалися перехожим, закликали голосувати «за правду».

У традиційному для ЛДПР пишному стилі відбувся «Форум на підтримку Володимира Жириновського». Прихильників там зібралося значно більше. Медіа було не менше. Володимир Вольфович з’явився, наче вихор. Потім кинув «орлиний» погляд на маси. Потім – на Думу. Так, його партія вже там. Далі поглянув у протилежний бік, на Кремль. Туди б!!! І говорив без перерви майже годину. Міг би й більше, бо добре вміє й полюбляє говорити.

А кандидат від Демпартії Андрій Богданов влаштував зустріч із своїми прихильниками в ресторані «Штірліц», що поблизу станції метро «ВДНГ». Сам почувався, як удома. Ще б капці... Пиво, червона риба, сир «Рокфор» тощо. Щонайменша формальність розвіялася як дим від цигарок. Яких до речі, було викурено безліч. І пива випито не менше. Ще там були купа студентів, які вміло створювали масовку, й суворі охоронці. Вони неначе вже уявляли Богданова без приставки «кандидат».

Тим часом до Москви з’їжджалися міжнародні спостерігачі. Делегація від Ради Європи єдина представляла на російських виборах Європейський континент. Згодом спостерігачі роз’їхалися за місцями призначення. Дванадцятеро залишилися в Москві. Інші вирушили до Санкт-Петербурга та Ярославля. Склад делегації від Ради Європи – 25 осіб. Небагато. Та краще стільки, ніж нікого. Як, наприклад, від ПА ОБСЄ чи Бюро демократичних інститутів і прав людини.

А от чого в Москві не було, то це «шоу» від майбутнього «господаря Кремля» Дмитра Медведєва. Він і в дебатах участі не брав. Він просто працював. Ані маршів, ані «цирків», ані ресторанів. Навіщо? Усе й так мало бути, «як лікар прописав». Тим паче, що цим «лікарем» був Володимир Путін.

Результат...

2 березня. Вибори в Росії. Підрахунок голосів. Оприлюднення попередніх результатів. Дмітрій Медведєв – новий президент! За нього проголосувала рекордна кількість виборців – 70 відсотків. Це дві третини від загальної кількості тих, хто прийшов на дільниці. І понад 50 мільйонів росіян, які мають право голосу. А їх загалом у Росії 108 мільйонів.

Офіційна Москва задоволена. Опозиція – традиційно ні. Наступного ж дня, 3 березня, вона влаштувала черговий «Марш незгодних». Як і обіцяла, в Москві та Санкт-Петербурзі. Але протест у Москві тривав недовго. Влада столиці не дала санкції на мітинг. Тому міліція швидко застосувала перевірені засоби для «приборкання непокірних», заарештувала кількох опозиційних лідерів.

Не погоджується з результатами виборів і КПРФ. У Геннадія Зюганова – 18 відсотків голосів. Його мрії про другий тур – тепер лише мрії. Як і зазвичай, не схиляє голову ЛДПР. У Володимира Жириновського – 10 відсотків. Але з цього він трагедії не робить і планує боротися за Кремль вже у 2012-му. А ось лідер ДПР Андрій Богданов, який набрав трохи більше 1 відсотка (це близько 960 тисяч голосів) так і не зміг пояснити скептикам, звідки взяв два мільйони підписів для реєстрації кандидатом у президенти. Бо фактично за нього проголосувало менше мільйона осіб. Де ж інші «прихильники» поділися? Передумали, чи що?

ЦВК своєю роботою пишається. Там відзначають відсутність істотних порушень, котрі могли б поставити під сумнів результати голосування. Порушення, звісно, були. Але небагато й непринципові. Переважно це скарги від комуністів. За словами членів ЦВК, березень – найвдаліший місяць для виборів (найменша міграція населення). Цим і пояснюють високу явку людей на виборчі дільниці, яких у Росії працювало понад 96 тисяч.

За виборами-2008 спостерігало й кілька членів української ЦВК. Михайло Охендовський переконаний: Україні є чого повчитися в росіян у налагодженні виборчого процесу. Адже проводити вибори в 11 часових поясах – не жарт, а все передбачити й відшліфувати – тим паче.

Автор: Сергій Дойко